Карантин без карантину...

Влада починає потроху послаблювати вимоги. І це пов’язано не з поліпшенням санітарної ситуації, не зі зниженням кількості захворювань, а з нездатністю забезпечити виконання урядових вимог. Не лише мільйони окремих осіб, а й цілі організації й корпорації демонструють повну неповагу до закликів влади. Хоча більшість громадян виявилися лояльними, дисциплінованими й свідомими. Але є ще й меншість, що надихається безкарністю й очевидною слабкістю державного апарату. Державі мало щось заборонити або дозволити. Це ще важливо забезпечити на практиці. Інакше буде безсилля в дії, що найбільше розбещує деструктивну частину населення. Незважаючи на майже повне поглинання уваги влади й суспільства коронавірусом, політичні проблеми й загрози зберегли свою актуальність. Триває реванш тих сил, які програли 2014 року. Подеколи в ЗМІ з’являється інформація про наміри «слуг народу» переслідувати в кримінальному порядку Порошенка, Турчинова й адмірала Воронченка за те, що українські кораблі з українського порту Одеса пішли до українського порту Маріуполь... Невже ГПУ і ДБР разом зі Слідчим комітетом РФ вже вважають Крим «російською територією», а Керченську протоку «російської акваторією»? Нинішня влада не вперше поводиться так «дивно»... Згадаймо, як Президент Зеленський поспішив на допомогу Путіну, забравши наших моряків за кілька днів до того, як на Росію мали обрушитися серйозні санкції за невиконання рішень Міжнародного морського суду... А тепер ГПУ і ДБР, в разі якщо вони вдадуться до сумнівних дій, порушниками міжнародного права й піратами зроблять Україну, вигородивши Росію, виправдавши її за морський розбій.

Чи не подібні дії мав на увазі журналіст і екснардеп Сергій Висоцький, який в ефірі телеканалу «Еспресо» заявив, що «владу в Україні захопило проросійське угруповання»?

При цьому вищі «слуги народу» абсолютно не реагують на те, що РФ, практично взявши під контроль Азовське море, крок за кроком привласнює собі акваторію України в Чорному морі, добуваючи газ на захоплених українських вишках під самою Одесою. Ще трохи й Україна буде заблокована з моря російським флотом. Зеленський і К ° не бачать цього впритул. За ці роки можна було б створити боєздатний український флот з 2-3 десятків малих ракетних катерів, здатний захистити українське узбережжя й становити значну загрозу для російських кораблів. За Порошенка в цьому напрямку робилося мало, але робилося, за Зеленського — повний нуль. А скоро почнеться мінус...

До речі, про Одесу та події 2 травня 2014 року. Я тут нещодавно по «Українському радіо» почув про те, що хтось там вшанував пам’ять загиблих. Це яких загиблих? Тих, хто в Одесі бився за Україну без підтримки поліції, СБУ, національної гвардії й героїчно загинув, рятуючи Одесу від «російської весни», чи тих, хто вийшов на вулиці, щоб знищити Українську державу? 2 травня 2014 року в Одесі відбувся антидержавний заколот, такого ж типу, як у Донецьку й Луганську (і низці інших міст південного сходу). В Одесі путч зазнав краху, його розгромили. Цікаво, якби місцеве населення придушило путч у Донецьку й Луганську, ми б сьогодні шанували пам’ять загиблих там терористів «ДНР / ЛНР»? Це були спроби знищити Україну або, принаймні, відібрати частину території й передати її іншій державі. Але заколотники зазнали поразки й втрат. На війні як на війні. Бо це була війна внутрішнього ворога проти нашої країни. Чи не відчуває чинна влада (з її гаслом «яка різниця») ідеологічне співчуття до тих, чий заколот не вдався? І чи не переслідуватиме ГПУ — ДБР тих, хто зупинив «російську весну» в Одесі? Що ж, ця влада дедалі більше показує свою природу...

Держава має визначитися зі своєю позицією. Вона не може сидіти на двох стільцях. Це заняття згубне. У Святому Письмі сказано: «І нехай у вас буде «так — так», «ні — ні», і що понад те, то від лукавого». Або держава (і влада!) з тими, хто її захищає, або з тими, хто її знищує. І третього не дано.

У нас серед теоретиків і практиків є багато любителів шукати «третій шлях» і ходити між крапельок під час дощу. А сьогодні це автори фантастичних проектів про те, як на переговорах з РФ «обдурити москаля» й за столом відіграти те, що було втрачено на полі бою. Але єдиний аргумент, який визнає Росія, — це сила. Академік Грушевський якось розповів анекдот. Вельми повчальний і для нашого часу. Приїхав якось українець до Санкт-Петербурга, стоїть і розглядає місцеві архітектурні красоти. А повз нього пробігав росіянин і вирішив скористатися наївністю провінціала: «Гей, хохол, ти чого тут дивишся? У нас за це треба гроші платити. Давай 200 рублів». У українця було 200 рублів, але віддавати їх не хотілося. І він сказав місцевому жителю: «Не маю 200 рублів. Є лише 100». «Ну, чорт з тобою, хохол. Давай 100». Схопив житель Петербурга 100 рублів і побіг у своїх справах. А українець залишився стояти, страшенно задоволений тим, що обдурив москаля. Ось це і є «українська хитрість», скорбно підсумував Михайло Грушевський.

Тут ось відомий політолог Михайло Самусь запропонував погодитися з ідеєю консультативної ради з «ДПР/ЛНР», але внести до її концепції «хитромудрі» пункти, які допоможуть захистити національні інтереси України. Ще одна «українська хитрість»?

Будь-які переговори з агресором, який продовжує свою агресію, безглузді й не приносять користі. Але з огляду на те, що пан Самусь є членом «громадської ради» при МЗС, загроза опинитися в ситуації описаного Грушевським «хитрого українця» цілком реальна...

Не абсолютно безперспективними переговорними дурницями зараз треба займатися. Поки ворог стоїть своїм чоботом на нашій землі, будь-які розмови з ним будуть лише визначенням умов нашої капітуляції. Зеленський визнав, що у нього погано зі стратегією. Думаю, що й з тактикою не краще... Але стратегія — очевидна. Це не загравання з Москвою, а будівництво сильної Української (а не абстрактної «яка різниця») держави, створення потужної технічно й духовно Української армії і створення ефективної національної економіки. Чи можливі формулювання та реалізація такої стратегії за нинішньої влади?

На телеканалі «Прямий» лідер Радикальної партії Олег Ляшко виголосив проти «Слуг народу» полум’яну промову в стилі Цицерона проти Катіліни. Особливо обурив радикала напис на футболці депутата від «Слуг народу»: «Я маю право на помилку». «Та ви самі помилка!» — прогарчав Ляшко. На його думку, нація бореться за виживання, а 95-й квартал при владі бореться за збереження своєї влади. Радикал поставив риторичне запитання: «А якщо у хірурга на халаті буде написано, що він має право на помилку, чи станете ви в нього оперуватися? А якщо таке буде написано на мундирі пілота пасажирського авіалайнера? То ви з такого літака негайно вискочите!»

Слід віддати належне дотепності Олега Валерійовича. Дуже дохідливо. Для тих, хто здатен думати. Але чи багато в нас таких?