Каїнове клеймо

Біблійна історія про перше людиновбивство виглядає за сучасними мірками вкрай наївно. Каїн убив брата свого Авеля від досади, що Господь відкинув його дари, віддавши перевагу над ними дарам Авеля. А на запитання Господа, де, мовляв, Каїне, твій брат Авель, незграбно ухилився від відповіді, пославшись на те, що не сторож він братові своєму.

Ситуація була б зовсім іншою, якби в Каїна були свої ЗМІ, підконтрольна йому каїнова преса. Працівники каїнової преси разом з експертами тут же зробили б аналіз убивства, з якого випливає неспростовний висновок, що Каїнові не було ані найменшого сенсу вбивати Авеля. Адже Каїн, він хто? Правильно — землероб! А Авель — скотар. Тобто вони навіть не конкуренти. Оскільки народу на Землі в ті часи було геть зовсім мало, сам Каїн, та його вбитий брат Авель, то каїнова преса змушена була б висунути лише дві версії вбивства: або змій на замовлення Сатани, або сам Сатана.

•  З біблійних часів єство зла не змінилося, вбивство та брехня, як і раніше, йдуть поруч, але і те й інше стало набагато витонченішим. У XX сторіччі світове зло розділилося, концентрується в двох тоталітарних режимах: гітлерівському і сталінському. У XI сторіччі левова частка світового зла зібралася в порах путінського режиму, який звільнив своїх підданих від совісті й розуму.

Найвідомішого лідера російської опозиції і найрадикальнішого викривача Путіна, Бориса Нємцова було вбито поряд із Кремлем, у зоні підвищеного контролю спецслужб і поліції. За Борисом Нємцовим постійно стежили спецслужби, про що свідчать неодноразові публікації його телефонних перемовин у виданнях Лайф Ньюс, працівники яких настільки тісно зрослися зі спецслужбами, що їм часом доручали допитувати полонених в Україні.

Вбити Нємцова в такому місці, в такий час, убити й спокійно сховатися могли лише російські спецслужби, або ті, хто з ними зв’язаний. За останні декілька років і особливо за останній рік російські ЗМІ створили такий океан ненависті до ворогів зовнішніх і, особливо, внутрішніх, що вбивство людини, яка персонально фігурувала в усіх цих «Анатоміях протесту», списках «п’ятої колони», людини, прізвище якої Путін згадав серед тих, хто, на його думку, «побуяли разом з Березовським і поцупили мільярди доларів», — вбивство такої людини виглядало в отруєній суспільній свідомості актом справедливості.

•  Дзеркальну картину ставлення до Бориса Нємцова в Росії та Україні виявив соціологічний центр ЦІМЕС, який опитав 35152 людини в соціальних мережах. Серед опитаних 71% росіян, велика частина решти — громадяни України. Серед росіян — більшість із тих, хто визначився щодо особи Немцова, оцінили його негативно, у тому числі 28% вважають його зрадником, основною метою якого було послабити Росію і продатися Заходові. Ще 10% вважають, що він був просто неефективним політиком. Позитивну оцінку Нємцову дало вдвічі менше росіян, 17%, з яких 10% вважають його видатним політиком. Ще 20% дали нейтральну оцінку і 25% було важко відповісти.

Принципово інше ставлення до Нємцова у громадян України, 56% яких позитивно оцінили особу Нємцова, у тому числі 43% назвало його видатним політиком. Тотальна брехня в російських ЗМІ породила образ ворога в свідомості більшості росіян, збалансованіша і адекватніша інформація в українських ЗМІ дала принципово інший результат у свідомості громадян України.

Після вбивства Нємцова російська пропаганда стала розв’язувати два завдання. По-перше, потрібно було терміново створити димову завісу та приховати від очей росіян біблійну очевидність убивства Немцова. По-друге, — закидати наостанок багнюкою пам’ять убитого опозиціонера.

•  Для розв’язання першого завдання використовувалася теза, що російській владі і особисто Путіну невигідне вбивство Нємцова, оскільки живий Немцов їм ніскільки не заважав, а вбивство біля стін Кремля — це удар у репутацію мешканців цієї будівлі. Обидві частини цієї тези — помилкові! Нємцов заважав і ще як заважав. Його доповіді про корупцію Путіна і його оточення, про згубні підсумки для росіян путінського режиму, доповіді, які розходилися мільйонними накладами, знаходили свого читача і наближали кінець путінського режиму. Його міжнародна діяльність зіграла свою роль у тому, що світові лідери, зрештою, зрозуміли, що з Путіним не можна мати справу, і, кінець кінцем, багато в чому завдяки Нємцову для Путіна замаячила перспектива Гаазького трибуналу.

Що ж до принципу: «шукай, кому вигідно», то його застосування до політичних убивств майже завжди дає помилковий слід. З таким же успіхом можна було стверджувати, що Троцький, який 1940 року в далекій Мексиці вже більше займався розведенням кроликів і курей, аніж політичною боротьбою, абсолютно точно не загрожував владі Сталіна і тому в його вбивстві потрібно шукати, наприклад слід США, або місцевих кролівників, які побоювалися конкуренції. А очевидними вигодоодержувачами від убивства Олександра ІІ були Побєдоносцев з Леонтьєвим, або сам престолонаслідник, і вже аж ніяк не повішені і розігнані народовольці.

•  Проте, російські «експерти» і «журналісти» в пошуках убивць напружено вдивляються в Захід, переконуючи, що саме там як завжди гніздиться зло. «Політолог» Сергій Марков у інтерв’ю телеканалові CNN упевнено заявив, що за вбивством Бориса Нємцова стоять спецслужби України. Марков знає, що їхньою метою є провокація помаранчевої революції в Росії. І в Маркова є неспростовний доказ «українського сліду»: це той факт, що супутниця Нємцова залишилася жива. Тобто Марков проявив доскональне знання почерку українських спецслужб: виявляється їм притаманний дивовижний гуманізм, який змушує залишати життя свідкам, у той час, як інші спецслужби мочать усіх поспіль.

•  Публіцист Петро Акопов у статті «Убили як Распутіна», опублікованою в діловій газеті «Взгляд» точно знає: «це провокація, яка вигідна лише одній силі в країні — тій п’ятій колоні, до якої належить убитий політик». При цьому публіцист Акопов точно знає і організаторів і виконавців: «це англосакські спецслужби, які діють у кооперації з людьми на кшталт Ходорковського чи без них». Завершуючи своє розслідування, публіцист Акопов не зміг стриматися, щоб не плюнути наостанку в убитого опозиціонера: «убили як Распутіна, Нємцову, до речі, це прізвище пасувало б більше, ніж Григорієві Нових». Ще одна чудова риса запутінців і кримнашівців: зробивши чергову бридоту, вони тут же не забувають перехреститися. Не втерши губ після плювка в убитого Нємцова, публіцист Акопов завершує своє «есе» православними інтонаціями: «втім, про небіжчиків або добре, або нічого».

•  Головна проблема, з якою зіткнулися путінські ЗМІ, які прагнуть очорнити пам’ять Нємцова, це повна відсутність скелетів у шафі опозиціонера. Хабарів не брав, жив відкрито, родину за кордон не вивіз, всі його численні діти тут, на Батьківщині. Православний, і орієнтації суто традиційної. Стоп! Ось із цього місця — детальніше! І всі російські ЗМІ дають подробиці особистого життя Нємцова. Колумніст «Комсомолки» Герман Садулаєв в статті «Так чому ж я повинен тужити по Нємцову?» (неначе начальство Садулаєва в особі Володимира Сунгоркіна змушує його тужити, а він ось вирішив оприлюднити свій протест проти насильницької туги) — так от, у цій статті колумніст Садулаєв  як головну причину, з якої він відмовляється тужити за Нємцовим, наводить ось що: «Не варто, мабуть у 55 років за живої дружини і дорослих дітей мати сумнівні зв’язки з фотомоделями». Шкода, що колумніст Садулаєв не розвинув свою позицію до морального кодексу, в якому було б записано, до якого віку варто мати сумнівні зв’язки, чи вважаються сумнівними зв’язки лише з фотомоделями, а, наприклад, зв’язки з ткалями і куховарками, навпаки, заохочуються. Оскільки колумніст Садулаєв свою позицію не розвинув, залишилося враження, що він, колумніст Садулаєв відмовляється тужити по Нємцову через те, що тужить за неможливістю самому завести сумнівні зв’язки з фотомоделями.

•  «КП» дуже добросерда газета та її працівниця Аліса Тітко вирішила втішити колумніста Садулаєва і заразом увіткнути шпильку в Бориса Нємцова, раптом він і по смерті відчує укол. Шпилька була в статті «Станіславський сказав би Дурицькій: «Не вірю», сутність якої в тому,  що подруга Нємцова, виявляється, не любила опозиціонера. Проникнути в серце фотомоделі Аліса Тітко змогла за допомогою нюху під час перегляду інтерв’ю Дурицької телеканалові «Дождь». Принюхавшись до телеекрану, працівниця «КП» Тітко дала експертний висновок: «Зловити в інтерв’ю любовні аромати не вдалося». Ну, і поводилася подруга Нємцова в момент убивства зовсім не так, як це зазвичай буває в мелодрамах, які, судячи з усього, є головним путівником по життю для працівників «КП»: «Чому не підійшла, не поплескала по щоках і не почала кричати: «Борисе, вставай! Цього не може бути!!!». Саме так вчинила б на її місці будь-яка працівниця «КП». Вирок: «За три роки вона так і не покохала Бориса»...

Каїнова преса, на яку нестримно перетворилися майже всі російські ЗМІ, нерозривно пов’язана з каїновою владою. Ця влада неминуче завалиться, причому, це може статися раптово і в будь-який момент. Працівникам каїнової преси варто було б подумати, що вони робитимуть, коли це станеться!