Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

«Ключі» від Маріуполя

Призер фотоконкурсу «Дня» Євген Сосновський — про старі вулички і нове життя прифронтового міста
14 вересня, 2018 - 12:22
«КОТИГОРОШКО ЙДЕ ДО ШКОЛИ»

«Я — Донбас, і я — Україна», — цей знімок із «синьо-жовтого» мітингу в Маріуполі, показаний на фотовиставці «Дня» 2015 року, став важливим нагадуванням, що люди на сході, як і в решті регіонів, борються за свободу і незалежність країни. Завдяки автору знімка Євгенові Сосновському тисячі відвідувачів нашої виставки у різних областях знайомляться з мирними та воєнними буднями міста. А коли два роки тому проходили Дні «Дня» в Маріуполі, пан Євген став для нас цінним гідом, допоміг знайти підхід до «форпосту України на сході».

Та виявляється, у Маріуполі є чимало речей, які дивують навіть пана Євгена. Цього року він активно знімає історичні будинки, які були побудовані наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть, і часто такі пам’ятки стають відкриттям не лише для користувачів соцмереж, а й для нього самого. З теми історичних будинків Маріуполя ми й розпочали розмову з фотографом Євгеном СОСНОВСЬКИМ.

СОСНОВСЬКИЙ ЄВГЕН. «ВЧИТЕЛЬКА». МАРІУПОЛЬ

НЕВІДОМЕ СТАРЕ МІСТО

— Старий Маріуполь я знімаю в якійсь мірі для того, щоб показати, що в нашому місті є цікаві місця, цікаві архітектурні споруди. Нещодавно місцева влада схвалила програму з розвитку туризму в місті, і багато містян ставляться до цього скептично, кажуть, що Маріуполь — це практично самі заводи, промисловість, на що тут дивитися? Я вирішив пройтися старими вулицями міста і познімати їх. Фотографую старі будівлі кінця ХІХ — початку ХХ століть, якщо вдається, знаходжу про них якусь інформацію і викладаю на своїй фейсбук-сторінці, щоб маріупольці бачили — у нашому місті є те, що можна і самим подивитися, і гостям показати.

До речі, самі маріупольці пишуть мені, що от раніше проходили біля певної будівлі й навіть не повертали голову в той бік, а, виявляється, таке є, і це цікаво. Місто постає в геть інакшому вигляді.

Ось 29 вересня Маріуполь святкуватиме 240 років. Зараз у місті здійснюється реконструкція центральної площі, і, наскільки знаю, місцева влада має намір реставрувати деякі старі будівлі. І для чого ще знімаю Маріуполь — щоб наша доблесна міська влада побачила, в якому стані перебувають багато будинків, і вжила якісь заходи, щоб привести їх у належний вигляд. Адже деякі будівлі дуже потребують реставрації.

А що завдяки цій темі відкрили для себе ви?

— За великим рахунком, практично всі будівлі, які знімаю, — для мене це по-своєму відкриття. Як і багато інших маріупольців, раніше я не особливо цікавився історією міста. Знав її, але от щодо архітектури — просто проходив повз. Коли пройнявся метою побачити це, присвячував вільний час прогулянкам старою частиною міста і, по суті, випадково натрапляв на такі будівлі. Знаходив такі, що взагалі ніде не позначені...

Є перелік, де близько 160—170 маріупольських будівель, які не є пам’ятками державного значення, але збудовані понад сто років тому. То я знайшов будинки, яких у цьому переліку немає, не бачив раніше їхніх світлин.

«ЩАСЛИВИЙ»

Чи є будівлі, які вразили вас особливо?

— Затрудняюся виокремити щось конкретне. Дуже багато цікавих пам’яток. Скажімо, будинок Гампера — це вже наша «знаменитість». Відомо, що там мешкав лікар Сергій Гампер, який також займався громадською діяльністю, був депутатом міської думи. Будівля дуже незвична, з флігелем у готичному стилі.

ТОЙ САМИЙ БУДИНОК ГАМПЕРА, ЯКИЙ ВЖЕ СТАВ МАРІУПОЛЬСЬКОЮ «ЗНАМЕНИТІСТЮ»

Мені просто подобається старий Маріуполь, його вулиці. Це не така вже велика частина міста, гадаю, її можна обійти пішки за пару годин. Тим не менш...

«МАРІУПОЛЬ — ЦЕ ТІЛЬКИ УКРАЇНА»

— Маріуполь п’ятий рік залишається прифронтовим містом. Які ще теми вас цікавлять, зокрема в цьому контексті?

— Зараз більше знімаю культурні події. Я намагаюсь показати, що Маріуполь намагається жити, попри те, що за 10—15 кілометрів від нас періодично можна почути канонаду. Все-таки місто розвивається. Сюди часто приїздять театри, співаки, гурти, влаштовують різні події місцеві колективи.

Нещодавно вийшов альбом Міністерства оборони World We Defend, тобто «Світ, який ми захищаємо», в якому є понад 20 моїх знімків. От і загалом я показую мирне життя нашого міста, світ, який захищають ті, хто перебуває зараз на «передку».

Ще Маріуполь, що розвивається, будується — це показник для тих самих донеччан, які через ці світлини бачитимуть, що «окуповане українськими фашистами» місто кращає, красивішає. Бачу, що мої фотографії репостять, наприклад, у групі «Типичный Донецк» — тобто люди там це бачать. Думаю, це потрібно.

«Я — ДОНБАС, І Я — УКРАЇНА»

Тема ХХ Міжнародного конкурсу «Дня» — «Фото першої шпальти». На вашу думку, яким має бути знімок на першій шпальті?

— Залежить від того, яка основна тема номеру. Думаю, це фото має відображати щось важливе з того, що наразі відбувається в Україні.

Чому вам цікаво брати участь у нашому фотоконкурсі?

— Завдяки цьому я зміг показати те, що відбувається в Маріуполі, це була одна з головних моїх цілей. Спочатку серед учасників із Маріуполя був тільки я, потім долучились Аліна Комарова і Дар’я Дунет, гадаю, зараз місто представлене на виставці гарними професійними фото.

2015 року моєю метою було показати український Маріуполь, те, що місцеві люди хочуть жити в Україні. Тоді засоби масової інформації, зокрема центральні, нерідко робили акцент на тому, що схід — сепаратистський регіон, тут практично немає тих, хто підтримує Україну. Насправді це не так, було багато людей, які розуміли, що Маріуполь — це тільки Україна й іншого тут бути не може, зараз таких ще більше. Я намагався показати наше бажання жити в Україні. Тепер, думаю, вже ні в кого немає сумнівів, що Маріуполь — це Україна.

Марія ПРОКОПЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments