Одна із ознак мистецтва - це його нестримний вплив на розвинений інтелект.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Коли настало завтра

Як і чому змінилася сучасна журналістика
12 липня, 2019 - 13:20

Зміни в роботі медіа, журналістів та в самій журналістиці стали приводом для багатьох наукових досліджень та публіцистичних статей по всьому світу. Якщо коротко узагальнити та резюмуватися висновки експертів, то вийде щось на кшталт «прогноз несприятливий».

Спробуємо проаналізувати, що саме та чому стало іншим у роботі журналістів за останні роки і що це означає для майбутнього професії.

ЗА СПИНАМИ ГРАВЦІВ

— Журналістика стала сильно змінюватися. Це загальносвітовий тренд у журналістиці взагалі, і політичної — зокрема. І в українській журналістиці цей перелом став дуже помітний. Поясню, що я маю на увазі. У Купріна в повісті «Поєдинок» є такий персонаж — штабс-капітан Лещенко. Він ніколи не грав у карти, але коли велися карткові ігри — завжди стояв за спинами гравців. І його присутність вважалася необхідним, важливим елементом гри.

Так ось, якісна, серйозна журналістика повільно, але впевнено перетворюється на такого собі штабс-капітана Лещенка. Вона присутня, але не грає. І не впливає.

— Тобто раніше впливала?

— Не безпосередньо, але опосередковано. Але і цю місію вона тепер виконує дуже слабо. Змінилося практично все. По-перше, політикум. Раніше політики впливали на громадськість, населення, народ (називати можна як завгодно) через політичне середовище, політичні партії, центри впливу і через ЗМІ. А сьогодні це відбувається безпосередньо — через голови. І журналістика своєї місії не виконує.

Та й сама журналістика дуже сильно змінилася — вона стала більш динамічною, візуалізованою, якщо хочеш — більш кліповою і менш глибокою.

— І ти відчув, що з цієї, нової, журналістики почав випадати?

— Розумієш, та журналістика, яку я сповідував, на якій навчався сам і якою намагався вчити інших, — вона вже не потрібна в тій мірі, що ще кілька років тому».

Цей уривок з інтерв’ю політичного журналіста Сергія Рахманіна, який для багатьох є авторитетом, виданню «Цензор.нет» є просто квінтесенцією оцінки сучасного стану речей в журналістській професії з точки зору представників «старої школи».

Зміни, насправді, відбуваються, але чи дійсно йдеться про негативні тренди?

ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС

Не є новиною той факт, що журналістика за останні роки кардинально змінилася. Головним драйвером змін став технічний прогрес, причому відразу в двох іпостасях.

По-перше, завдяки науково-технічній революції в засобах комунікації. Спочатку інтернет докорінно змінив сам принцип функціонування інформаційного простору, потім смартфони максимально спростили процес виготовлення та отримання інформації.

По-друге, зміни в технічних аспектах технологій створення та передачі інформаційних повідомлень спричинили зміни в сприйнятті інформації. Сучасне суспільство наразі по-іншому сприймає новини і висуває до них інші вимоги.

Отже, якою є журналістика у 2019 році?

Перша і головна особливість — мовлення 24/7, головними рисами якого є безперервність та миттєва реакція на події.

Вже давно ніхто не йде до газетного кіоску, щоб дізнатися новини, але з деяких пір ми вже не очікуємо і новинних випусків на телебаченні, щоб з’ясувати, що сталося в країні та світі. Спочатку сайти, потім соціальні мережі стали постачальниками інформації нового типу. Завдяки новим медіа новинний потік може транслюватися і транслюється нон-стоп, не припиняючись ні на секунду. Відповідно сучасна репортажна журналістика має не просто оперативно подавати новини — вона має повідомляти про події в той час, коли вони все ще відбуваються. В ідеалі — у прямому ефірі.

Одночасно завдяки сучасним технологіям будь-яка людина, яка опинилася в потрібному місці в потрібний час та має потрібне технічне устаткування — хоча б смартфон та доступ до інтернету, — може виступати в ролі репортера. Це друга найважливіша особливість сучасного інформаційного простору.

АМАТОРИ НА МАРШІ

З появою соціальних мереж доступ до широкої аудиторії журналістів-аматорів різко спростився. Тепер усім, хто хоче повідомляти новини, для цього навіть не потрібно мати свій сайт — достатньо аккаунту в «Фейсбуці», «Твіттері» або «Інстаграмі».

Це означає лавиноподібне зростання конкуренції — транслювати новини можуть самі безпосередні учасники подій, очевидці, блогери... Такі трансляції не обов’язково мають бути гірше журналістських репортажів. Якщо міністр повідомляє про рішення уряду безпосередньо із засідання Кабміну, прес-служба демонструє в прямому ефірі брифінг, учасник мітингу оприлюднює фотографії зсередини натовпу або випадковий очевидець викладає відео якоїсь надзвичайної події, — це дозволяє людям отримувати інформацію оперативно і напряму, без участі посередників, журналістів та ЗМІ.

Тому третя ключова риса сьогоднішнього медіапростору — наявність великої кількості «нефільтрованого» контенту, тобто повідомлень «із перших рук», які надходять до аудиторії, оминаючи систему засобів масової інформації.

Раніше новини людям постачали спеціально навчені журналісти та редактори, і ЗМІ грали роль своєрідного фільтру, перевіряючи новини і роблячи їх більш збалансованими. Нині ця фільтрувальна система вже не може виконувати свою захисну роль. Символічну інформаційну греблю прорвано, і людство затопили потоки не просто власне води, тобто новин, а суміш новин та інформаційного бруду, сміття — фейків, дезінформації — із додаванням отруйних речовин — маніпуляції та пропаганди.

ФІЛЬТР У ГОЛОВІ

Звідси четверта особливість отримання та споживання новин у сучасному світі — журналістські та редакторські «фільтрувальні» функції переміщуються в голови споживачів інформації. Саме читачі, слухачі та глядачі мають піклуватися про те, щоб споживати якісні новини і не труїтися контентом.

Із новими інформреаліями важко впоратися навіть розвиненим із точки зору відповідального споживання інформації західноєвропейським та північноамериканським суспільствам, що вже казати про країни із перехідною демократію, такі як Україна.

Рівень готовності українського суспільства до сприйняття «нефільтрованої інформації» є дуже низьким.

•  Пострадянський синдром патерналізму, що проявляється через низький рівень усвідомлення власної відповідальності за своє власне життя, і якого суспільство ніяк не може позбутися;

•  (Безнадійно?) застаріла система освіти, яка багато в чому виховує радянську людину;

•  Відставання від розвинених країн у плані розвитку та поширення сучасних гуманітарних знань;

•  Маргіналізація культури в усіх сенсах цього поняття

— всі ці фактори роблять українців вкрай вразливими в умовах наступу «журналістики нової доби» — без фільтрів і без гальм. Важлива деталь — усі означені особливості стосуються не якихось маргиналів, а переважної більшості українців з усіх соціальних «поверхів».

Можна скільки завгодно сварити споживачів контенту за неперебірливість, за надмірну увагу до неякісних матеріалів, за прихильність до жовтизні, але таким є наше суспільство, і точковими курсами із медіаграмотності й критичного мислення ситуацію, скажемо прямо, не виправиш. Тому наявні особливості українського споживача медіаконтенту — це ще одна, п’ята частина пазла, з якого складається сучасна вітчизняна журналістика.

НЕ УСКЛАДНЮВАТИ

Суспільно впливова, популярна «в народі» журналістика в Україні ніколи не могла бути «високочолою» та зарозумілою, але сьогодні вже навіть журналіст, який хоче впливати на еліту, не може собі дозволити продукувати складний по змісту та формі контент. 

Шоста риса сучасної журналістики в Україні — зміни в аналітичній складовій медіапродукту. Для того, щоб матеріал мав вплив на хід подій, він має бути простим, наочним, яскравим та цікавим, і серйозної аналітики це стосується також. Такими є реалії, і не треба вважати, що це є крахом серйозної аналітичної журналістики України (здається, саме про це, зокрема, говорив у своєму вищезгаданому інтерв’ю Сергій Рахманін).

Справа в тому, що один і той самий зміст можна подавати в різних формах та форматах. Можна свої висновки та коментарі викласти у вигляді лонгріду зі складними словами та довгими реченнями, а можна записати відеоблог, де переказати всі свої розумні думки короткими простими фразами. Можна підготувати детальний опис подій, а можна намалювати прикольну інфографіку. Можна зробити із людиною годинне інтерв’ю про все на світі, а потім головні тези зібрати у динамічний короткий відеоролик.

«НА БІГУ»

Надважливо розуміти та відчувати іншу, сьому умову роботи сучасних медіа — це споживання продукованого ними контенту «на бігу» — як у переносному, так і в прямому сенсі. З одного боку, сьогоднішнє життя змушує людей швидко переглядати велику кількість інформації, і тому короткі яскраві формати, здатні «зачепити» із перших секунд, — це об’єктивна вимога часу. З іншого боку, розповсюдження смартфонів у технічному плані зробило можливим споживання новин у буквальному сенсі під час бігу — з дому до роботи, з однієї наради на іншу, за дитиною до школи та дійсно під час тренування. Тому короткі відеоформати для інформаційно-аналітичних матеріалів є технічною особливістю часу, і її треба враховувати в обов’язковому порядку.

Так зване кліпове сприйняття інформації та кліпове мислення є об’єктивною реальністю. Намагатися боротися із цим явищем або його ігнорувати — безнадійна справа. Тем більше в Україні, із урахуванням особливостей нашого споживача контенту, про що мова йшла вище.

Але, насправді, головне питання не в тому, що саме журналістика кардинально змінилася за останні роки. Змінилося життя, змінилися люди — у плані потреб, звичок та навичок. Традиційна журналістика має адаптуватися, щоб залишатися потрібною суспільству в цілому і кожній людині окремо. Інакше вона спочатку остаточно застаріє, а потім взагалі зникне.

 

Наталя ІЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ