Не здобутки техніки, а вага Слова в суспільстві визначає міру його цивілізованості.
Андрій Содомора, український перекладач, письменник, науковець

Комунікація (не) за правилами

Як не втрапити в тенета дезінформації та як навчитися її викривати?
2 жовтня, 2020 - 12:54
ФОТО УКРIНФОРМ

Питання інформаційної безпеки все частіше порушується в публічних дискусіях. Адже хоч головні наративи російської пропаганди переважно не змінюються, проте іншими стають способи й засоби трансляції цих ідей. І, що не менш важливо, змінюються умови, в яких вони функціонують. Якою є головна мета російської пропаганди, як не втрапити в пастку правил демократії та що варто зробити, щоб зменшити негативний вплив — обговорили під час дискусії Донбас-медіафоруму «Дезінформація у когнітивному просторі українського суспільства: які наративи поширюються та як їх викривати».

ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛИ ТА ГРУПИ У ВАЙБЕРІ

Однією з характеристик нинішньої ситуації щодо дезінформації є використання нових каналів. «Російська Федерація дуже активно використовує сучасні тенденції, технологічні тренди. Коли це було доцільно, п’ять, три роки тому, говорили про проблему сайтів-сміттєвих бачків, через які «вливається» велика кількість фейків та дезінформації, що потім легалізуються через інтернет-ЗМІ, телебачення тощо. Тепер, коли такі інтернет-сайти стали більш токсичними для сприйняття, цю функцію на себе перебрали телеграм-канали, іноді вайбер із його ситуативними групами. Ми бачили, як по Нових Санжарах це могло бути використано. Буквально за кілька днів створили проблему загальнонаціонального масштабу», — розповідає Дмитро ДУБОВ, експерт програми «Стійка Україна» та спеціаліст Національного інституту стратегічних досліджень.

Можливо, з використанням соціальних медіа пов’язане збільшення кількості дезінформаційних кампаній. Як зазначив нідерландський журналіст, один із авторів дослідження про роботу російської «Фабрики тролів» Роберт ван ден Ноордаа, у 2017 році Оксфордський університет виявив 40 таких компаній, а наприкінці минулого року — їх було понад 90. Специфіка такого інструменту як соціальні мережі дає змогу звертатися до груп населення з тими меседжами, які є більш доцільними саме для них. Зокрема, Дмитро ТЕПЕРІК, директор програми «Стійка Україна», виконавчий директор «Міжнародного центру оборони та безпеки», Естонія, назвав певні групи населення, які можуть бути вразливими до дії дезінформації (наприклад, це можуть бути волонтери й добровольці, які, на його думку, мають багато розчарувань від держави). Втім, завдяки соціальним мережам  можна охопити й інших представників суспільства. «Коли якась соціальна група елімінується з фокусу суспільної уваги, забувається державними інституціями чи дискредитується Кремлем, то вона стає дуже вразливою щодо дезінформації», — зауважує Дмитро Теперік.

МЕТА ДЕЗІНФОРМАЦІЇ — ФОРМУВАННЯ ПОЧУТТЯ БЕЗВИХОДІ

Утім, проблема полягає також у тому, що дезінформація часто є тільки спокусою, а людина є тим, хто приймає рішення — вірити цьому чи ні. Зокрема, Любов ЦИБУЛЬСЬКА, керівниця групи аналізу з гібридних загроз Українського кризового медіацентру, радниця з гібридних загроз міністра закордонних справ України, нагадала результати досліджень, які засвідчують, що люди найчастіше обирають ті новини, які відповідають їхньому світогляду. А це в умовах тенденції відсутності прагнення до з’ясування істини, про яку зазначив Дмитро Дубов, стає особливо небезпечним.

«Я не сказав би, що люди, які бачать фейки, якусь дезінформацію, часто не розуміють цього. Їм просто все одно, виявляється. І це, до речі, ставить питання про межі медіаосвіти, в яку надзвичайно багато організацій вкладається. Ми даємо знання і навички, а от чи хочуть люди їх застосувати — це ми не можемо проконтролювати, — пояснює Дмитро Дубов. — Інша проблема — це зменшення уваги до довгих текстів, готовності довго читати й сприймати. П’ять років тому нам казали, що п’ятихвилинні ролики YouTube — це надзвичайно мало, це маніпулятивно, неможливо. Тепер ми маємо справу з поколінням TikTok й розуміємо, що потрібно вчитися працювати в форматі 15 секунд. І фейки можуть працювати в ньому. А от спростуванню з цим значно складніше».

Ще один виклик — дезінформацію поширюють не за правилами, а протистояти їй потрібно відповідно до норм, встановлених демократією. І цим часто користуються, зокрема, коли потрактовують дезінформацію як свободу слова, а обмеження поширення неправдивих меседжів, відповідно, як цензуру. Все це гальмує протидію дезінформацію, надаючи їй можливість поступово рухатися до своєї мети, про яку нагадала Любов Цибульська: «У підручниках КГБ дуже чітко описано, як втручатися в інші країни й підривати безпеку. Одна зі стадій, яка триває найдовше, 15 років, називається деморалізація». А отже, перефразовує Дмитро Дубов, створити в населення країни почуття безвиході, що нічого доброго в Україні не може бути.

ЗАМІСТЬ ПРОГАЛИН У КОМУНІКАЦІЇ — РАЦІОНАЛЬНІ ПОЯСНЕННЯ

Під час дискусії поговорили також про те, як цю ситуацію можна виправити, пропонуючи для різних аспектів проблеми різні вирішення. Канали телебачення, які транслюють російські меседжі, на думку Віталія РИБАКА, аналітика ГО «Інтерньюз-Україна», закривати непотрібно, адже це може навіть збільшити їхню популярність. Однак це не значить, що не треба нічого робити. В Україні є Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, яка мала б займатися цими питаннями. Дмитро Дубов зауважив, що треба з’ясувати, наскільки Нацрада є дієвою, чи є в неї достатньо повноважень.

Довгостроковим заходом для поліпшення ситуації лишається навчання медіаграмотності (втім, треба ще попрацювати над тим, щоб охопити якомога більше людей на місцевому, регіональному рівні, щоб підключити представників різних професій), а також підвищення обізнаності щодо «пасток мислення», які дезінформація нерідко використовує. Наприклад, як пояснив Дмитро Теперік, відомо, що прогалини в інформації люди завжди заповнюють стереотипами, узагальненнями й домислами. Відповідно, інформаційні вакууми, відсутність налагодженої стратегічної комунікації, скажімо, щодо певної реформи створюють підґрунтя для сприйняття населенням різних домислів, що засновані на людських страхах і «вкинуті» ззовні.

Є ще один метод, про який неодноразово зазначав «День», — триматися за контент, довіряючи тим медіа, які вже тривалий час дієво протидіють російським наративам, захищаючи українську ідентичність і здійснюючи самостійно та підтримуючи ті ініціативи, які важливі для всієї країни.

Марія ЧАДЮК, «День»
Газета: 
Рубрика: