Козаки повертаються!

Серія мультфільмів «Як козаки...» є найбільш упізнаваною українською анімацією. Зараз, після 20 років перерви, студія «Укранімафільм» вирішила зняти продовження пригод триєдиного образу режисера Дахна в персоналіях Ока, Тура і Грая, що є дітищами одного із метрів української мультиплікації Едуарда Кірича. Про те, якими цих анімаційних героїв чекати глядачеві зараз, а також, якими їх бачили тоді, геть в іншу епоху, в розмові з Едуардом Іллічем.

— Хто, крім вас, творить козаків нині та коли їх можна буде побачити на екрані?

— Режисер Олександр Вікен, взявшись продовжувати справу Володимира Дахно, головного режисера усіх анімацій про цих народних улюбленців, зібрав потужну команду з надзвичайно талановитих українських художників. Це передусім  мої колишні колеги Іван Будзь, Генрік Уманський, а є, звичайно, і нові імена. За попередніми анонсами картини мали вийти вже  влітку цього року, утім я насправді й сам ще жодної з них не бачив уповні. Фінансування все ж не вистачає і з датою поки не складається. А от власне сценаріїв дуже багато. Упевнений, глядача не розчарує побачене, адже ми повністю зберегли їхній унікальний стиль, зробивши козаків дещо динамічнішими. Говорити про серії поки не можу, скажу тільки, що географію своїх подорожей вони розширять, зокрема навідаються до Росії і навіть Японії, рятуючи людей від цунамі.

— Найбільшим проявом патріотизму для кожної нації є мова, а от «Козаки..» у жодній із серій не промовили ані слова...

— Попри те, що в 60-хх роках були дуже тонкі знавці слова,  мультфільм і справді вийшов на екрани абсолютно без реплік. Спочатку дуже довго шукали, хто ж їх напише, перебираючи прізвища, та в результаті залишилися одні вигуки, ніби у водевілях. Пригадую, коли на художній раді переглядали робочу версію першої картини, вона всім дуже сподобалася, ми були впевнені, що і в Москві  її сприймуть позитивно, поки раптом один із редакторів сказав: «Не розумію, навіщо ви так дуркуєте цими лялечками, адже насправді козаки — це сила, міць, відданість. Вони ж умирали за Україну!» Після цього одразу тихо стало. Всі подумали, що таки правильно, що вони не розмовляють і нехай краще такими і залишаються Вже пізніше з’явився і аргумент, де ця хитрість-хиба геніально спрацювала. Для того, аби один народ зрозумів інший, а ми на той час постійно брали участь у різних міжнародних фестивалях, треба було, щоб ніхто нічого не казав... Завдяки гумору і неперевершеним музичним композиціям, інтерпретації українських народних пісень, все ідеально читалося.

— Можливо сьогодні на часі дати їм  голос?

— А ви знаєте, мене вже давно є така думка, що було б добре взяти усіх козаків і, сівши в студії, спробувати озвучити їх голосами відомих українських акторів! Така практика зараз дуже популярна в світі і, що найважливіше, вона актуалізувала б інтерес до національного.

— Що ви як художник, який створив власне образ козаків, хотіли вкласти у кожного із  них?

— Моїм головним завданням було зробити так, аби мультик був смішним, аби була якась необов’язковість і легкість, але завжди згуртованість і відданість спільній справі. Але при всьому, це мав бути триєдиний герой, як його запропонував називати Дахно. Наприклад, особливо це прослідковується, коли вони визволили свого побратима із бусурманської неволі в серії «Як козаки куліш варили», чи в іншій серії, коли вже рятували наречених.

— Знаковими вашими роботами є «Енеїда» Котляревського, «Лис Микита» Івана Франка. Наскільки невипадковими вони стали для вас? 

— Ці автори справді боги. Але не тільки для мене, а й для всіх патріотично налаштованих людей. Згадайте, Котляревський аж задихався від української мови, хоча йому й закидали багато русизмів, проте, скільки ж фольклору там було! «Енеїда» стала порівнянням українців із древнім народом, «засновником Риму». Такою він її подав, великою духовною і спадковою величчю, яка повинна піднести українців. Із Котляревським і Франком наша мова перетворюється на божество, на скарб, який стає мало не іконою. Узагалі,  я дуже щасливий, що багато з моїх робіт і справді  базуються на творчості таких екологічних для українця знавців слова. Але, що стосується образності, то найближчий мені внутрішній світ саме Тараса Шевченка. Я виріс на його «Кобзареві», бо ця книга була настільною у кожній українській світлиці. Знаєте, в нього і поезія — не поезія, а надзвичайно потужний патріотично-войовничий інструментарій. Краще, як він не скажеш і не покажеш. Я завжди й намагався його наслідувати...

— А над чим ви працюєте зараз?

— Оформлюю підручники та художні книги для різних видавництв, вже кілька років створюю образи для іноземних інтерактивних ігор. Бачу, що за останніми — майбутнє, проте такий прояв анімації мені неблизький. Я прихильник геть іншого способу виробництва, знаєте, це як у Діснея, ще того, старого, там же є кров, дихання, завдяки чому вони і геніальні, а от зараз все геть не те... А взагалі я люблю малювати кам’яних баб, це праязичницькі боги, кургани і стовпи в степу, які старші навіть за Єгипетські піраміди, і загалом природу. А от зображати  людей не хочеться все більше, бо навіть у звірові кожен художник зображає передусім себе, а в природі — бога. Мабуть, тим і займаюся зараз, що все зображаю нашого праотця в різних подобах. (Сміється).

— Який зі створених образів є для вас є найближчим по духу?

— Вони всі близькі, і когось одного навіть важко виокремити, бо всіх люблю, як рідних дітей. Наприклад, зовсім нещодавно, зробив розкадровку до «Перебенді», твору нашого великого Кобзаря, та «Лісової пісні» Лесі Українки, розробивши прекрасних персонажів із національним колоритом. Також поклав на анімацію «Абу-Касимові капці» та «Притчу про красу»  Івана Франка. І, знаєте, мабуть ось  ця нещодавня робота зараз є для мене найбільш знаковою, а сама Аглая, Аристотель і Олександр Македонський — найбільш близькі персонажі моєму серцю. Думаю, цей смішний мультик, в якому прекрасна Аглая їздить верхи на закоханому в неї Аристотелі, поганяючи його, мов віслюка, нікого не залишить байдужим. Власне, як і саме резюме твору, що насправді  «Тільки мрець може бути проти краси — надійний борець!» Ну, як про таке диво у міфологічно наповненому краю, де бігають кентаври, а поруч ходять легендарні особистості, не зробити мультик? Франко був геніальним, але ним сьогодні ніхто зі спонсорів не цікавиться, а задля національної ідеї я згоден навіть віддати ці напрацювання безкоштовно.