Наша Батьківщина благає допомоги красномовства, бо так багато її преславних подвигів поминається глибокою мовчанкою.
Феофан Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ, перекладач, публіцист, науковець

Лариса IВШИНА: «Україні потрібна «Партія Розуму»

У Львові обговорили ще одну з книжок «Бронебійної публіцистики» — статтю Івана Франка «Що таке поступ?»
16 листопада, 2012 - 00:00
МИНУЛОГО ТИЖНЯ ПРО ПОСТУП ІШЛОСЯ НЕ ЛИШЕ ПІД ЧАС ЗАСІДАННЯ МІЖФАКУЛЬТЕТСЬКОГО ДИСКУСІЙНОГО КЛУБУ: ЛАРИСА ІВШИНА ПЕРЕДУСІМ ВЗЯЛА УЧАСТЬ У ЗАСІДАННІ НАГЛЯДОВОЇ РАДИ ФРАНКОВОГО УНІВЕРСИТЕТУ, ЧЛЕНОМ ЯКОЇ ВОНА Є, ДЕ ОБГОВОРЮВАЛИСЯ ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ЛНУ ТА СТРАТЕГІЇ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЙОГО ДІЯЛЬНОСТІ. НА ФОТО (ЗЛІВА НАПРАВО): ЛАРИСА ІВШИНА, БОГДАН ТИХОЛОЗ ТА МИХАЙЛО ПРИСЯЖНИЙ, ЯКИЙ НАЗВАВ ДИСКУСІЮ ЩОДО СТАТТІ ФРАНКА СВЯТОМ «СЛОВА, ДУМКИ ТА МИСЛЕННЯ» / ФОТО ЮРIЯ ГАРКАВКА / «День»

Серію круглих столів «Бронебійна публіцистика: шляхи формації національної свідомості» учасники львівського Дискусійного клубу започаткували ще минулого місяця, коли обговорювали працю Олега Ольжича «Дух руїни» (див. «День» № 194-195 від 26 жовтня). Цього разу напередодні Дня української писемності та мови академічна спільнота Львівського національного університету імені Івана Франка та студентство ділилися своїми коментарями та рефлексіями від прочитаної статті Каменяра «Що таке поступ?». Адже, на думку студентів, такі тексти не повинні припадати пилом на полицях, а бути живим знанням, перебувати у постійному русі — в інтелектуальному русі молоді.

«Хоча осмислення франкової публіцистики — річ дуже непроста, звертаючись до його думок, ми показуємо те, що є вдячними нащадками», — зазначила Лариса Олексіївна ІВШИНА, яка стала почесним гостем Дискусійного клубу. Той смисл, який Франко вкладав у тексти, відкривається тепер, коли в координатах нової, ще не зовсім досконалої, а, може, зовсім недосконалої держави, постановка питання «Що таке поступ?» є дуже актуальною».

На думку декана факультету журналістики Михайла Павловича ПРИСЯЖНОГО, який всіляко сприяє проведенню круглих столів із обговорень «Бронебійної публіцистики», такі заходи — «свято слова, думки та мислення». «Приємно констатувати, що газета «День» вивчає та шукає шляхів до свого читача, навіть активною книговидавничою працею. Газета «День» вчить нас мислити — політично, культурно і суспільно, — зазначив Михайло Павлович. Якби хоч одну-дві книжечки з «Бронебійної публіцистики» прочитали наші політики, то більше би збагнули після осмислення того передуманого, переболеного нашими великими публіцистами, стали б на крихту мудрішими».

Однак Лариса Олексіївна Івшина висловила свій сумнів щодо того, чи читатимуть сучасні політики ці книжки: «Я маю надію, що хтось із них таки усвідомить: без цієї «інтелектуальної полиці» висот не досягнути. І зможуть усвідомити нагальну потребу «Партії Розуму». Тоді політики не називали б партії своїми іменами, і тоді могла б виникнути «Партія Франка».

«Сам Франко двічі кандидував до парламенту і двічі через підступ, підкуп, зраду, залякування не пройшов до парламенту, — додає директор Інституту франкознавства Святослав ПИЛИПЧУК. — У виборчому процесі України зараз застосовують аналогічні принципи. В цьому відчутний певний «поступ», адже долучені силові структури, міліція, надзвичайно досконалими стали механізми обману та підкупу. Маємо поступ, але куди він веде? Тому, говорячи про поступ, не завжди маємо рух уперед, й «назадництво» чи застій».

Іван Франко — постать, актуальна не лише для університету ім. І. Франка. «Ми чуємо формулювання на кшталт «великий Каменяр», «великий бойко», «галицький Шевченко», «найбільший із галицьких поетів» — усі вони слушні, але хибують на регіоналізм чи провінційність мислення», — так кваліфікував зведення значення постаті Франка до вузькорегіональних рамок франкознавець, заступник декана факультету журналістики Богдан ТИХОЛОЗ, який, власне, і представив Франка у книжечці, яка увійшла до «Бронебійної публіцистики». Постать, яка була поза будь-якими тенетами штучно створених рамок, не можна вкладати до інтелектуальної шухляди. «На моє переконання, — додає Богдан Сергійович, це постать всеукраїнського значення, яка здатна об’єднувати Україну. Франко — це не минуле чи класика. Звичайно, класику потрібно читати й шанувати, але Франко — це майбутнє. Ця фраза є звинуваченням для мене особисто, для наших сучасників і попередників, які не збагнули досі важливого та не реалізували тих завдань, програм, концепцій та заповітів, які для самого Франка були очевидними».

Про смислові імпульси, «месиджі» та актуальність Франка разом із «Днем» розмірковувала молодь — учасники Дискусійного клубу у Львові:

Соломія БУЙ, студентка І курсу факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка:

— У час, коли в Україні, перефразовуючи класика, панує «розквіт мистецтва брехні», саме ми, народжені у формально незалежній державі, зобов’язані пробудитись, а тоді, не чекаючи на месію, визволителя, здійснювати впевнений поступ уперед. Не варто сподіватися на заклики «згори», як це було 2004 року. Творити бога з політичного лідера, скликати «майдани». Час робити спроби самим, час кожному витворити такий собі «майдан» всередині себе, у своїй свідомості. Нехай таких людей буде небагато, нехай їх буде четверо, п’ятеро, шестеро чи десятеро, але вони матимуть мету, до якої йтимуть. Згодом цей рух таки стане масовим, бо я переконана, що національно свідома молодь є по всій Україні — і на Київщині, і в Сумах, і в Миколаєві, Донецьку, Харкові, Чернігові, Одесі. Франко зазначає: «Властивий поступ починається аж там, де наступає здруження». Тож час молоді взятися за руки, своїми діями запалювати старші покоління і творити спільну справу.

У наш час головну роль у боротьбі, як на мене, має відіграти саме академічна спільнота. Одним із варіантів подолання «проклятого» духу України є піднесення рівня національної свідомості громадян, власне культурно-освітній аспект. На жаль, мусимо констатувати, що на сьогодні історична пам’ять українців є на вельми низькому рівні. Звісно, це зумовлено попередніми політичними режимами, що діяли на теренах нашої держави. Замовчувалася історія, приховувалася правда, витворювалися міфи, та зараз ми маємо не просто нагоду, а обов’язок шукати і доносити правду до вихованого в радянських стереотипах українського населення.

Послуговуючись досвідом історії, власними переконаннями, з новою візією майбутнього, молодь повинна стати своєрідним каталізатором закам’янілих процесів в Україні й упевнено і без страху творити правильний поступ. Я хочу, щоб сучасне населення України, врешті-решт, знало свою культуру, минуле, своїх героїв, щоб відчуло силу національного духу, щоб пишалося не лише вугільними родовищами та футбольними клубами, а й тим, що вони є українцями, а не просто народженими на її теренах.

Негативним поступом ми витворили руїну з незборимим її духом. Такий висновок я можу зробити, прочитавши ґрунтовні праці Ольжича та Франка. І доки не згасить молодь ганебного духу — доти триватиме «руїнний поступ» України.

Ярослав НАЗАР, студент ІІІ курсу факультету журналістики ЛНУ ім. І. Франка:

— Термін «пророк» закріпився у головах людей ще з прадавніх часів. Вони вели за собою тисячі інших, до їхніх слів дослуховувалися сотні тисяч людей, а то й мільйони. Їх вважали посланцями вищих сил. Хто для нас є пророком? Як ми вирізняємо цю людину з-поміж інших?

Українців шанують у світі. У жодному разі не за нашу високоякісну, стабільну економіку чи взірцеву демократію. Нас шанують за наших пророків, таких як Іван Франко. А от чи шануємо його ми? Багато українців не назве більш як шість творів письменника. Найпотужніший інтелектуальний матеріал, якого не знайдеш в усьому світі, матеріал, який перевершує визнану світом класику російської літератури, ми не беремо до уваги.

Актуальність Франкових слів не згасає, а, навпаки, розгорається з кожним днем дедалі більше уже понад сто років. У своїй праці «Лист до Галицької молодежі» він закликає нас не задаватися, а допомагати братам своїм. Лише разом, у єдності своїй ми — сила. У праці «Що таке поступ?» він пояснює нам на прикладі історії, як рухається прогрес матеріальний і духовний. Як досягти цього поступу, а головне, як не прогавити моменту, коли він настав, щоб скористатись ним на всю його потужність?

Франко передбачив багато речей, але він передбачив і те, що ми цими текстами, цим майбутнім не скористаємося. Саме тому так часто можна почути від нього заклик не забути спонуки до збереження, прохання використати: « Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий. Та повний віри, хоч гіркий, та вільний. Твоїй будущині задаток, слізьми залитий. Твойому генію мій дар весільний». Це уривок із прологу до поеми «Мойсей». Іван Якович передбачав наше нехлюйство, лінивість. Пророчі слова Івана Франка у кожній його праці. Так, зараз картина не є втішною, але не слід засмучуватися. Чому? Бо пророк писав: «Вічний революціонер — дух, що тіло рве до бою. Рве за поступ, щастя й волю. Він живе, він ще не вмер». Він живе й житиме довіку, а це позитивна новина для нас, українців. Важливо, щоб ми скористалися своїм шансом, а не вкотре упустили його.

Франко є тим письменником, який буде актуальним завжди. Він писав не про теперішнє, а про майбутнє. Іван Якович ніби прозрівав майбутнє, і тому його можна назвати провидцем. Такі, як він, потрібні для творення й виховання кожної нації. Ми маємо пишатися тим, що в нашій історії були люди, які писали для наступних поколінь, щоб вони не повторювали помилок попередників. Але, на жаль, ми дуже рідко дослуховуємося до цих людей. Варто прочитати й відібрати для себе найголовніше, корисне та світле.

Мар’яна БОЛОБАН, студентка І курсу факультету журналістики ім. І. Франка:

— Для мене кожна зустріч у межах «Дискусійного клубу» — це справжня інформаційна лавина, не стало винятком і останнє наше зібрання. Цього разу під пильним оком майбутніх журналістів та філологів опинилася праця Івана Франка «Що таке поступ?», яка входить до циклу «Бронебійна публіцистика». Цей трактат виявився для мене справжнім відкриттям! Адже після його прочитання і детального обговорення я зовсім по-іншому почала сприймати Франка. Він філософ і талановитий публіцист, який має магічну здатність писати твори, що роками зберігають свою актуальність. Адже Каменяр прагнув виховати своїми статтями сильну, мислячу, а головне — об’єднану любов’ю до Батьківщини націю. Поступ у його розумінні — це процес розвитку, процес еволюції або деградації. Яким саме він буде, вирішуємо ми з вами. Як сказав один із доповідачів заступник декана факультету журналістики Б. С. Тихолоз: «»Що таке поступ?» — це Франковий політичний заповіт». І я не можу не погодитися з ним. Адже Франко визначає головним чинником історичного прогресу об’єднання людей у племена, народи, а національну ідею — як основу, яка єднає їх. Тобто він закликає нас єднатися і найперше розпочати нарешті усвідомлювати себе українцями. Сьогодні його заклик актуальний як ніколи раніше, бо насправді нам зараз так потрібен поступ, але його не буде, доки ми не навчимося любити і поважати державу, в якій живемо, та себе у ній.

Вікторія БОБРОВА, студентка І курсу факультету журналістики ім. І. Франка:

— Вражаючі доповіді, радикальні думки, мудрі настанови — це далеко не все, що почули учасники круглого столу, який був присвячений роботі Івана Франка «Що таке поступ?». Насправді, обговорювали дуже складні, але надважливі теми. Намагалися провести паралель і визначити, яким чином висвітлені у праці Франка думки та ідеї можуть мати місце в сучасному світі й чи можливе це взагалі. Особисто я вважаю, що так, можливо. Сучасний світ і Україна зокрема стикаються з безліччю проблем, які грошима не вирішити. Проблема тут у самосвідомості, готовності народу до правильних та ґрунтовних дій. Франко у своєму творі дає нам поштовх до нових ідей, які мають пробудити країну, навчити чогось нового, підвести до кінцевої мети захисників незалежності всіх часів. На засіданні круглого столу було почуто багато виступів і, прослухавши усіх, ми могли зробити власний висновок щодо потреби в читанні такої літератури, як «Що таке поступ» Франка. Я думаю, що висновок був одноголосим: ми потребуємо розгляду такої літератури. Більше того, ми потребуємо реалізації тих ідей, які виголошує ця література. На мою думку, тільки звертаючись до думок та міркувань класиків, ми зможемо віднайти справжній рецепт гармонії в країні.

Олег ТВЕРДЬ, студент ІІІ курсу факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка:

- Франко сформував національну ідею в політичному, державницькому аспекті. У своїй праці «Що таке поступ?» Каменяр зазначає, що нам ніколи не відомо, чи рухаємося до прогресу або ж до регресу. Проте поразка може виявитися ціннішою за перемогу. За останні сто років Україна пережила чимало поразок: Голодомор 1932-33 років, Розстріляне Відродження, постійні репресії проти народу. Думаю, що настав час перемог української держави і нації, а разом з тим перемог і самого Франка – то ж бо він дав нам настанови на майбуття.

Дмитро ПАЛЬЧИКОВ, студент І курсу факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка:

- Франко – людина істинно мислячої сили, яка, піднімаючи теми «граблів», на які ставали, стають і будуть ставати, розтлумачувала звичайним людям що до чого. Він не просто кидав філософські думки, він вдавався до їх аналізу. Попри те, що Каменяр жив майже сотню років тому, актуальність його письма анітрохи не зменшилась, а навіть, я б сказав, зросла. Упродовж стількох років багато змінилось, зокрема відбувся прогрес у техніці і регрес у людях. Людям відкрились набагато більші можливості, аніж раніше, що запаморочило їхні голови щодо бажань та прагнень. Вони знають, що мають прагнути чогось, але чого саме, не знають, чим творчість Франка подвоює свою актуальність.

Олеся ЯРЕМЧУК, Сніжана ПАЛАЖЧЕНКО, Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ