Нації, де переважають «нейтральні»... неминуче засуджені на смерть і рабство.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Ментальна реінтеграція

Як «повернути людей» за допомогою інформаційного впливу
13 грудня, 2019 - 13:07

За п’ять із половиною років від початку війни на сході України у нас, навіть після зміни влади, так і не з’явилося цілісного уявлення про те, що і як треба зробити Києву в інформаційному просторі, щоб допомогти людям у Донецьку та Луганську «повернутися в Україну». Гуманітарна реінтеграція окупованих територій, по суті, так і не починалася.

Наразі існує багато ідей щодо запуску процесу «ментального повернення в Україну» жителів «окремих районів Донецької та Луганської областей» — «ОРДЛО». Для нинішньої влади це питання у пріоритеті, й вона точно буде приділяти йому багато уваги.

Тим паче, що, судячи з останньої «Нормандської зустрічі» в Парижі, час для цього буде — попереду в нас не реінтеграційний «бліцкриг», а затяжна гібридно-воєнна кампанія.

ЛИСТІВКИ ТА ГУЧНОМОВЦІ СУЧАСНОГО СВІТУ

Повертати території шляхом, який обрала Україна, — політико-дипломатичним — буде не тільки довго, а й складно. Особливості саме такого підходу до процесу деокупації полягають у тому, що саме гуманітарна реінтеграція виходить на перший план, стає головною сферою докладання зусиль. Фактично, війну доведеться вигравати не на полі бою, а в культурно-інформаційному просторі — в медіа, у школах, у кінотеатрах, у бібліотеках та концертних залах.

Яким чином і з чим Україна має прийти до жителів окупованих територій на Донбасі?

Першим завданням, яку потрібно буде розв’язати, — це знайти відповідь на запитання «Як?» Без каналів комунікації з жителями «окремих районів Донецької та Луганської областей» ні про яку гуманітарну реінтеграцію не може бути й мови.

І тут треба сказати чесно: поки Україна ФІЗИЧНО не контролює ОРДЛО, поки українська влада не повернула території під свій контроль, можливості комунікативного зв’язку, а значить і впливу на людей, які там живуть, є дуже обмеженими та вкрай незначними. Втім, звісно, не можна і в цьому випадку «чекати у моря погоди» чи, сидячи у річки, чекати... самі знаєте чого. Треба якимось чином діяти і через лінію розмежування.

З СЕРПНЯ 2017 РОКУ ГАЗЕТА «ДЕНЬ» АКТИВНО СПІВПРАЦЮЄ З ВОЛОНТЕРОМ АННОЮ ДОМБРОВСЬКОЮ, ЯКА ДОСТАВЛЯЄ НАШУ ГАЗЕТУ В ПРИФРОНТОВІ МІСТА ТА СЕЛА ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ. А В СЕЛА НА ЛІНІЇ РОЗМЕЖУВАННЯ ДОСТАВЛЯЄ РАЗОМ ІЗ ХЛІБОМ. ТАКИМ ЧИНОМ, ЛЮДИ У ПРИФРОНТОВІЙ ЗОНІ ОТРИМУЮТЬ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ВІЛЬНУ УКРАЇНУ. НА ЖАЛЬ, ВОЛОНТЕРАМ ВАЖКО ЗНАЙТИ ПОВНОЦІННУ ПІДТРИМКУ ВІД ДЕРЖАВИ. АННА ДОМБРОВСЬКА ФАКТИЧНО ЗАМІНЯЄ ЦІЛІ ГУМАНІТАРНІ МІНІСТЕРСТВА З ВЛАСНОЇ ВОЛІ. АННА Є ЧАСТОЮ ГОСТЕЮ РЕДАКЦІЇ «ДНЯ» В КИЄВІ. ТУТ ВОНА ДІЛИТЬСЯ СВОЇМИ ПЛАНАМИ І БАЧЕННЯМ СИТУАЦІЇ В ПРИФРОНТОВИХ МІСТАХ ТА СЕЛАХ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ, ДЕ ЛЮДИ ПОТРЕБУЮТЬ ОСОБЛИВОЇ УВАГИ І НЕ МАЮТЬ БУТИ ПОЛИШЕНІ НІ МАТЕРІАЛЬНО, НІ МОРАЛЬНО, НІ ІНФОРМАЦІЙНО / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Очевидно, що в умовах відсутності фізичного доступу до окупованих територій та наявності фактичного кордону залишається віртуальний доступ — за допомогою медіа і будь-якого інформаційно-культурного продукту, який можна транслювати чи передавати «на той бік».

У сучасному світі вже не треба розкидати листівки чи транслювати заклики до ворожої армії за допомогою гучномовця. Є інтернет, мобільний зв’язок, безпровідне радіо та ефірне телебачення. Отже, Україна має налагодити ефективне використання всіх цих типів зв’язку з жителями окупованої частини Донбасу.

Нібито це очевидні та банальні речі, але подивіться на карту охоплення території ОРДЛО українським теле- та радіосигналом — білих плям повнісінько. Наразі, як повідомляється, розбудовується державна мережа цифрового ефірного телебачення, встановлюються нові цифрові передавачі на сході України вздовж лінії розмежування (як і на півдні Херсонської області). Тобто на шостий рік гібридного протистояння, здається, щось таки буде зроблено.

Інша проблема — повна відсутність у вітчизняному теле— та радіопросторі каналів чи хоча б передач, які б були державними та робилися виключно «із прицілом» на жителів ОРДЛО. Нещодавно Міністерство культури, молоді та спорту анонсувало запуск двох каналів — інформаційно-розважального та інформаційного, — які будуть мовити на окуповані території. Але початок роботи — наступний рік: інформаційно-розважальний канал планується до запуску в лютому, а інформаційний — протягом 2020 року.

Про використання мобільного зв’язку українською стороною взагалі не чутно.

Що стосується інтернету... Спробуйте згадати хоча б один український державний (!) ресурс, який орієнтований саме на жителів окупованих територій. Згадали?.. Напевно, телеканали, які готує до запуску Мінкульт, будуть представлені і в інтернеті — взагалі UATV, на базі якого готується запуск нових ЗМІ, позиціонує себе як «мультимедійна платформа». Але це теж справа кількох місяців, а може й року.

Втім, без запуску хоча б цих проектів, без налагоджених каналів комунікацій гуманітарну реінтеграцію окупованих територій проводити неможливо в принципі.

«ЗРОБІТЬ МЕНІ КРАСИВО»... ТА ЕФЕКТИВНО

Наступне завдання, вирішення якого необхідне для забезпечення ефективної гуманітарної роботи з мешканцями ОРДЛО, є виробництво ефективно працюючого контенту. Визначення, ЩО саме ми маємо говорити і показувати жителям окупованого Донбасу, є не менш значущим кроком, ніж побудова комунікаційних каналів. Утім, і в цьому напрямі за п’ять із половиною років зроблено дуже і дуже мало.

Є багато причин, якими можна пояснити цю комунікаційну неспроможність. Але головною, здається, є нерозуміння того, яким саме має буде контент, який Україна має транслювати на окуповані території.

Справа в тому, що вироблений для ОРДЛО культурно-інформаційний продукт має бути не абстрактно медійно якісним, а функціональним, прикладним і має вирішувати конкретні завдання. За допомогою комунікацій із мешканцям окупованих територій ми повинні ВПЛИВАТИ на думки людей, а не робити «щось красиве» без розуміння того, як і на кого це вплине, і чи вплине взагалі.

Очевидно, що мова має йти про соціальну психологію та соціальну інженерію, а не про класичну журналістику чи мистецтво. Непродуманими і не прорахованими інформуванням, просвітництвом чи розвагами ми або взагалі не досягнемо результатів, або результати будуть непередбачуваними, аж до протилежних із точки зору поставленої мети щодо ментального повернення людей. Тобто трансляція, наприклад, працюючого «за стандартами» Суспільного радіо та телебачення нам може ніяк не допомогти «повернути» наших громадян, а передачі комерційних ТБ-каналів із чорнушними новинами про Україну та тотальною критикою влади точно зашкодять процесу.

Крім того, контент для жителів Донбасу з того боку лінії розмежування має бути дуже впливовим, популярним та авторитетним. В умовах тотального домінування в інформаційно-культурному просторі регіону російського продукту Києву треба буде вигадувати справжні комунікаційні ноу-хау, щоб «перебити» вплив Москви з її дуже потужною системою «промивання мізків».

Нинішня влада довела, що є дуже креативною та ефективною саме з точки зору комунікацій із громадськістю. Серіал «Слуга народу» увійде у підручники із соціальних технологій. Але навіть у них поки що напрям комунікацій із населенням окупованих територій якось пробуксовує.

Утім, деякі кроки виглядають «багатообіцяючими» — наприклад, переорієнтація на ОРДЛО російськомовного каналу іномовлення, але цей процес наразі лише на початкової стадії.

ДОНЕЦЬК. СІМ РОКІВ ТОМУ

Є ще дещо, про що би хотілося сказати, — ось це «ментальне повернення» жителів окупованих територій в Україну, як виглядає, буде набагато складнішим процесом, ніж це уявляє нинішня влада.

Поясню на прикладі.

Говорячи про реінтеграцію Донбасу, президент представив на великому форумі в Маріуполі, який проходив наприкінці жовтня, цілу замальовку одночасно про майбутнє та про минуле регіону.

«Уявіть собі таку картину: літо, прекрасна сонячна погода, разом із друзями на авто ви прямуєте в місто Донецьк. Оселяєтеся, наприклад, у своєї тітки, сестри вашого батька. Вдягаєте жовто-блакитну футболку, вкриваєтеся українським стягом і виходите на вулицю. Робите селфі на набережній Кальміусу і спілкуєтеся з іноземними туристами. Їх у Донецьку тисячі: німці, британці, іспанці, французи. Ви йдете далі, вулицею Артема, зливаючись із натовпом в українських кольорах та співаючи Червону Руту. А потім заходите на «Донбас Арену», де заповнені трибуни співають «Ще не вмерла Україна». І не важливо, як закінчився той футбольний матч. Важливо, що картина, яка ще сім років тому була реальністю, сьогодні, ви бачите, виглядає фантастично», — розповів Володимир Зеленський.

Але насправді сім років тому, під час проведення Євро-2012, я особисто бачила абсолютно іншу картину.

...11 червня 2012 р. В Донецьку грають збірні Франції та Англії. В місті багато британців та чомусь... росіян. Гості з сусідньої держави розмахують російськими прапорами, співають своїх веселих пісень... А я пишу в «Фейсбук»: «В фан-шопах Донбас Арени немає української символіки!!! НЕ ЗМОГЛА КУПИТИ ПРАПОР!!!»

Матч на «Донбас Арені» розпочинається скандуванням «Росія, Росія!..» і маханням триколорами, як мені здалося, майже всім стадіоном. Місцеві ніяк не реагують, хіба що дивуються, а мені стає моторошно. Звісно, я негайно пишу в «Фейсбук» свої дещо панічні враження від побаченого та почутого. На наступній грі вже чутні й вигуки «Україна», видно українські прапори теж, але враження від того матчу 11.06.2012 в мене досі перед очима.

І саме ця картинка розмахуючого російськими прапорами та скандуючого «Росія, Росія!..» донецького стадіону — а зовсім не «Червона Рута» з українським прапором на плечах — встає у мене перед очима, коли я — за прикладом президента — намагаюся уявити, що Донецьк стане після реінтеграції таким, як він був до початку війни.

Тобто, по суті, Україні не просто треба буде повертати Донбас у минуле, в його стан до «російської весни» 2014 року — регіон доведеться змінювати, робити його більш проукраїнським і більш стійким до російських інвазій та впливів.

Важко уявити, як можна зробити Донбас більш проукраїнським в умовах окупації, коли українській владі доведеться «пробиватися» із своїм гуманітарним продуктом через міцні пропагандистські шори та бар’єри, побудовані російськими спеціалістами із промивання мізків, політтехнологами та соціальними інженерами.

ЯК ПОДОЛАТИ ВІТРУАЛЬНІ КОРДОНИ?

29—30 жовтня Президент України Володимир Зеленський взяв участь у двох подіях у Маріуполі — Форумі єдності та інвестиційному форумі RE: think. Invest in Ukraine. Медіа цитували головні заяви глави держави, які він озвучив на двох цих заходах, зокрема і перелік трьох етапів досягнення миру на Донбасі та реінтеграції тієї частини регіону, яку наразі Україна не контролює.

Перший етап мирного плану «за Зеленським» — завершення гарячої стадії конфлікту та припинення вогню. Коли цей етап вдасться успішно пройти, прийде час етапу №2 — примирення людей і пошуку консенсусу. Третім етапом, на думку глави держави, має стати «безпечна і реальна» реінтеграція, яка буде означати повернення територій.

Тобто три етапи досягнення миру, як їх бачить Зеленський, це:

1. припинення бойових дій;

2. примирення людей;

3. повернення територій.

Але гуманітарною реінтеграцією планується займатися ще до того, як Україна поверне собі фізичний контроль над територіями. У сучасному світі розвитку інформаційних технологій та віртуальної реальності може скластися враження, що у медіапростору немає кордонів, але це далеко не так. У віртуальному світі є свої кордони — віртуальні, але вони є. По суті, за задумом, інформаційно-культурна робота з жителями ОРДЛО буде проводитися через лінію розмежування, в умовах, коли владу, інформаційний простір, освіту, культуру контролює «протилежна сторона» — РФ разом із «ЛДНР». І це неабиякий виклик.

Складно пригадати однозначно успішні приклади повернення людей ДО того, як повернули території, в сучасній світовій історії. А чи є вони взагалі?.. Так що, здається, Україні доведеться винаходити свої методи «гуманітарної реінтеграції» і свої технології роботи із людьми, яких треба «ментально повернути». Задача, безумовно, виглядає масштабною та надскладною. Але іншого шляху, ніж перемога у віртуальному, інформаційно-культурному просторі для України, яка вибрала суто політико-дипломатичний шлях повернення окупованих територій, немає.

Наталя ІЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ