Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

«Ми — великий рупор»

Ведучий «Грошей» Жан НОВОСЄЛЬЦЕВ — про те, чому для резонансного розслідування мало просто знайти скандальну інформацію, а також чи можлива цілковита свобода на українському ТБ
9 листопада, 2012 - 00:00
Жан НОВОСЄЛЬЦЕВ

Медіа-експерти зазначають, що в Україні упродовж 2011—2012 років збільшилася кількість журналістських розслідувань. У середньому щонайменше чотири рази протягом року, за даними ГО «Європейська дослідницька асоціація», елементи цього жанру застосовує у своїй роботі кожен професійний журналіст. Одним із помітних розслідувальних проектів у вітчизняному телепросторі є програма «Гроші» на каналі «1+1». Чимало розслідувань, реалізованих журналістами програми, набули розголосу, а деякі призвели до звільнення чиновників та порушення кримінальних справ. Власне, «Гроші» цього року стали переможцем у щорічній премії «Фаворит телепреси».

У вересні ведучим проекту став Жан Новосєльцев. Журналіст ще із 2006 року працював у команді ТСН. 2008-го він став автором резонансного спецпроекту про міліцейське свавілля «Жесть мундиру». Після виходу програми в ефір довелося забезпечити журналіста спеціальною охороною: як розповідає Жан, півтора місяця разом із ним нога в ногу ходили троє здорованів зі спецпідрозділу «Альфа».

Пізніше — разом з Олексієм Душкою вів спецпроект журналістських розслідувань «Особиста справа», присвячений темі неякісних продуктів харчування та обману споживачів.

Про те, якою сьогодні має бути українська розслідувальна журналістика, «День» розмовляв з новим ведучим програми «Гроші».

— Ви почали займатися розслідуваннями, ще коли працювали на харківському ТБ. Як, на вашу думку, розвивається цей жанр?

— Потрапивши на телебачення, я поняття не мав, що таке розслідувальна журналістика. Але вже з першого робочого дня вирішив, що потрібно відзняти сюжет про щось актуальне, так би мовити, «на злобу дня». І обов’язково — з елементом розслідування. Зацікавленість у цьому жанрі з’явилася через те, що на обласному ТБ журналісти не часто займаються розслідуваннями. У своєму першому сюжеті я розповів про незаконний продаж трамадолу. Відтоді пройшло чимало часу, але власний стиль шукаю й досі, виходячи з вимог жанру, які постійно змінюються. Наприклад, якщо раніше журналістові досить було знайти якийсь скандальний документ і показати його глядачам зі своїми коментарями, то сьогодні цього замало. Люди хочуть особисто побачити, так би мовити, всю драму ситуації. До того ж, щоб це видовище не було нудним. Жанр розслідувальної журналістики, починаючи від глибини дослідження теми і закінчуючи формою подачі матеріалу, — регулярно видозмінюється.

— Про що насамперед важливо пам’ятати журналісту, беручись за розслідування?

— Найперше, журналіст, який починає займатися розслідуванням, повинен розуміти: у будь-якій проблемній темі немає сюжету там, де немає журналіста. Він повинен повністю пройти слідами потенційного злочинця, глибоко зануритися в тему, особисто все відчути. І обов’язково спробувати знайти щось, чого ще ніхто не знайшов. Для цього потрібно мати широкий світогляд і професійну впертість. На кожну ситуацію варто дивитися ніби з середини, відчути її. Ми це активно практикуємо. Хоча журналістам «Грошей» зараз складно влаштуватися продавцем чи охоронцем в супермаркеті, щоб дослідити якусь потенційну тему, бо їх уже знають в обличчя. Тому ми дедалі більше працюємо з гримом, з накладними вусами тощо. До речі, вивчаємо можливість співпраці з журналістами друкованих ЗМІ. Вони — професіонали, як і ми, але їхня зовнішність менш пізнавана.

— Скільки в середньому у журналістів «Грошей» займає часу повноцінне розслідування однієї теми?

— Можна зняти хороший сюжет за годину, а можна — за кілька місяців. Якщо ти знаходиш конкретну людину в конкретному місці, і вона, до того ж, каже компрометуючі речі — от і тема. Повноцінний сюжет у такому разі знімаємо за декілька днів. Наприклад, на дослідження незаконного продажу наркотиків у столиці в журналістів пішло лише два дні. Нам стало відомо, що Центри для реабілітації наркозалежних за 200 гривень робили всім, хто хотів, уколи, рівноцінні дії героїну. Наш журналіст пройшов всі етапи купівлі наркотику і викрив злочин.

Одне з найтриваліших у часі розслідувань пов’язане з французьким автогонщиком. Співробітники міліції спільно з адвокатами переписали його квартиру в центрі Києва на підставних людей. Деякі міліціонери були в схемі, тому гальмували хід розслідування. Журналісти «Грошей» увійшли в довіру до правоохоронців, запропонували їм хабар за інформацію. Тоді робота розтягнулася на півтора місяця. Загалом ми паралельно ведемо кілька тем.

— Одна з найбільших проблем української розслідувальної журналістики, як на мене, полягає в тому, що далеко не всі інформаційні майданчики зацікавлені в оприлюдненні інформації про злочини. Особливо коли йдеться про високопосадовців. А навіть оприлюднена інформація не завжди призводить до покарання винних.

— Насправді чиновники змушені реагувати на інформацію в медіа. Як правило, до нас приходять люди, які пройшли всі інстанції — міліцію, прокуратуру, суди, але справедливості так і не знайшли. У них вся надія тільки на журналістів. Ми — ніби великий рупор, в який можна гучно крикнути. Після виходу в ефір сюжетів завжди розраховуємо на реакцію чиновників і на резонанс.

— Фільм Костянтина Усова «Лук’янівка — тюрма № 1» (ТВі) викликав колосальний резонанс, утім, і сьогодні проблем у цьому СІЗО і загалом у пенітенціарній службі вистачає. Також журналісти «Грошей» часто розкривають теми махінацій під час тендерних закупівель і незаконної забудови. Але покараних практично немає.

— За законом, показ проблемного сюжету в ефірі національного каналу є приводом для порушення кримінальної справи. Правоохоронці на це повинні реагувати. Ми маємо приклади, коли було порушено кримінальні справи, зокрема за озвученими в ефірі фактами про земельні махінації. Але, чесно кажучи, простежити, чим усе закінчилося після втручання «Грошей», поки що немає можливості. Позитивним є уже те, що про проблему стало відомо широкому загалу.

— Чи траплялося, що міліція, проводячи паралельне розслідування з тієї ж теми, що й журналіст «Грошей», якимось чином вам допомагала? Наскільки взагалі можлива співпраця журналіста з правоохоронцями?

— Не називатиму відомства, але якось нам запропонували співпрацю. Варіант «дружби» такий: щойно журналісти «накопали» важливу тему — нехай повідомлять про це відомство, а воно, у свою чергу, виділить спецгрупу. Логіка — ми не просто «вистрелимо» в небо інформацією про проблему, а й одразу разом із відважними правоохоронцями затримаємо потенційних злочинців. Ми погодилися. Але, по суті, користі від такої співпраці вийшло небагато. У правоохоронців, як виявилося, дуже багато бюрократичних моментів, їм мало не кожен крок потрібно узгоджувати. Коли ми запросили наших нових «друзів» на спільну зйомку, то вони спочатку довго готували техніку, яку переписували і звіряли за номерами, а потім взагалі почали з’ясовувати, чи законно в цьому місці здійснювати зйомку. Словом, співпраці не вийшло.

— Журналістські розслідування — доволі небезпечна професія. Сумний приклад — 26 вересня двоє невідомих побили журналіста програми «Гроші» Дмитра Волкова. Як себе убезпечити журналістам, котрі займаються розслідуваннями?

— На жаль, трапляються випадки не лише залякування і тиску, а й розправ над журналістами. Утім, журналісти, які розслідують окремі теми, чітко знають, на що вони йдуть. Із часом виробляється певна професійна байдужість, коли ти вже навіть не реагуєш на дзвінки з погрозами. Журналіст повинен бути фізично сильним, уміти захистити себе в різних ситуаціях. Щодо мене, то я боксував, займався боротьбою, а зараз підтримую фізичну форму бігом та плаванням. Інше ключове для мене питання — травматична зброя. Я багато разів розігрував в уяві ситуацію, що трапилася з Дмитром Волковим. Коли він ішов додому, то помітив, що за ним стежать. У таких випадках треба руку тримати на кобурі. Але він принципово не носить зброї. Дивно, що досі людину, яка вчинила напад, не знайшли, адже журналіст свого кривдника упізнав.

— Як часто «Гроші» відчувають тиск, пов’язаний з професійною діяльністю? Чи були спроби антигероїв програми сприяти тому, щоб сюжет про них не вийшов у ефір?

— Спроби унеможливити розголос інформації в професійній журналістиці завжди мають місце. Десь більшою мірою, десь меншою. Небажання наших «героїв» бачити себе в ефірі національного каналу, звичайно, ми відчуваємо. Іноді це люди, в яких усе схоплено в судах, міліції, прокуратурі. Вони, по суті, взагалі в цьому житті нічого не бояться, крім того, що інформація про їхні махінації набуде резонансу і вони втратять авторитет. А ми хочемо справедливо забезпечити їм відповідну «репутацію». Ці люди зазвичай мають можливість комусь із керівництва каналу зателефонувати і про щось просити. Бувало, траплялися моменти, що сюжети довго не виходять, але це пов’язано не з тим, що нам заборонили їх видавати, а з погрозами на адресу журналістів. Розбираємось, перевіряємо факти, подані в сюжеті, — й в ефір.

— Сюжет «Грошей» про дачу Віктора Ющенка, розташовану в заповідній зоні, здивував багатьох глядачів. Утім, починаючи від Межигір’я та закінчуючи величезною нерухомістю депутатів від КПУ, на жаль, «поле» для роботи журналістів просторе. Як ви обираєте пріоритетні теми для майбутніх розслідувань? Кому надаєте перевагу, якщо йдеться про імена топових політиків?

— Намагаємося передусім розповісти про те, про що ніхто не розповідав. Ви погодитеся, що історія з Межигір’ям Віктора Януковича далеко не нова. Про неї не писав хіба що лінивий журналіст. Ми відходимо від цих «обсмоктаних» тем і шукаємо нові.

На жаль, у країні є що розслідувати. І суспільство хоче, щоб хтось нарешті поніс відповідальність за наявний стан справ. Гадаю, журналісти, нехай не відразу і не повністю, але можуть і повинні змінювати ситуацію в країні на краще. Взагалі, я переконаний, що журналістика принесе найбільшу користь, якщо кожен із нас професіонально виконуватиме роботу в своєму напрямку. Я вважаю, що в Україні досить журналістів, які займаються розслідуваннями на належному рівні. Утім, трапляється, власники ЗМІ не розуміють того, що цим людям потрібно давати повну свободу.

Вадим ЛУБЧАК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments