Між панікою та правдою

Загальновідомою є теза про те, що паніка може бути більш небезпечною, ніж сама загроза. Дезінформація, чутки — поживне середовище для створення в суспільстві панічних настроїв. Але замовчування реальної, правдивої інформації, яка, водночас, може когось налякати, також несе в себе загрозу.

Наразі не існує чітких та однозначних рекомендацій, як саме медіа мають висвітлювати «страшні» теми, наприклад, епідемію. Звісно, деякі правдиві, але емоційно важки відомості краще не вивалювати людям на голови просто заради хайпу та популярності. В той же час, приховування правди ще не коли не йшло на корить людству — ті, хто пережив Чорнобиль багато про це можуть розказати.

Очевидно, що і засобам масової інформації, і простим користувачам соціальних мереж, треба шукати баланс. Хоча, звісно, не можна чекати, що і держава не долучиться до регулювання медіапростору під час надзвичайної події — епідемії на тлі війни. Тим більше, що формальні підстав для цього є.

ПРАВА ДЕРЖАВИ

Частина 2 статті 10 Конвенції 1950 року про захист прав людини й основоположних свобод (ратифікована Україною в 1997 р.) визначає, що свобода вираження «може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду».

Ця норма практично скопійована в ст. 34 Конституції України.

«Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя».

Таким чином, і без усяких додатково ухвалених парламентом «драконівських» законів щодо обмеження висловлювання своїх думок громадянами чи діяльності медіа, держава може обмежувати свободу слова в різній спосіб і по різних причинах.

СБУ В НАСТУПІ

В Україні останні 6 років спецслужби були зосереджені (чи мали бути зосереджені) на боротьбі проросійських пропагандистах, які «гібридно атакували» українців з різноманітних сайтів та в соціальних мережах. Зрозуміло, що в фокусі уваги була тематика Донбасу та Криму.

Тепер, в розпал світової пандемії COVID-19, СБУ почала полювання на і розповсюджувачів фейків та дезінформації про коронавірус.

З’ясувалося, що іноді — якщо вірити даним Служби безпеки України — це можуть бути одні і ті самі люди, які працюють в рамках одного і того ж «гібридного» завдання.

Ось кілька останніх повідомлень.

23 березня у Дніпрі СБУ припинила діяльність «інтернет-агітатора», який «за завданням російської сторони публікував у соцмережах неправдиву інформацію про поширення  COVID-19 в Україні» для нагнітання паніки у суспільстві. У подальшому замовники планували використовувати матеріали «для підготовки неправдивих новин».

Закликав мешканець Дніпра і до порушення конституційного ладу та територіальної цілісності України, а відповідні завдання надходили йому «від «куратора» з Російської Федерації».

24 березня СБУ повідомила про викриття в Херсонській області «інтернет-пропагандистки, яка поширювала фейки про COVID-19, сприяла дестабілізації суспільної обстановки в регіоні та нагнітанню паніки серед населення».

За даними слідства, мешканка Берислава «адмініструвала кілька спільнот із загальною чисельністю майже 100 тисяч підписників в одній із заборонених соціальних мереж» (очевидно, що йдеться про «ВКонтакте»). У спільнотах вона «періодично розміщувала заклики до повалення конституційного ладу, пропагувала ідею створення так званої Новоросії», а після початку епідемії «пристала на новий «тренд» та почала поширювати в мережі фейки про коронавірус».

Загалом за останні дні Служба безпеки України викрила майже чотири десятка «розповсюджувачів фейків про коронавірус». Як зазначається в офіційному повідомленні, співробітники СБУ передали Національної поліції «всю інформацію для застосування до них заходів адміністративного впливу».

ГОЛОВИ В ПІСКУ

Подібних новин можна чекати і в найближчому майбутньому. Зрозуміло, що гібридна війна триває і нова тема для «фейкомітання», вірус, не могла залишитися поза увагою російської пропаганди.

Але дуже велике питання в тому, як в умовах війни та епідемії зберегти можливість вільного обігу інформації. При чому йдеться навіть не про пафосний «захист демократії», хоча і цей напрямок є важливим. Справа в іншому — нашій, багато в чому все ще пострадянській владі досить легко «провалитися» в цензуру яка не просто може бути антидемократичною — вона може шкідливою з точки зору подолання існуючої загрози.

Поширення паніки — це, звісно, дія негідна та шкідлива. Але замовчування існуючих фактів може зашкодити так само, або навіть сильніше.

Коли СБУ викриває розповсюджувачів фейків, яким платить РФ, це одне. Втім, коли в розряд «підозрюваних» почнуть потрапляти ті, хто транслює правдиву, хоча і неофіційну інформацію, це буде найбільшою помилкою влади з «законів 16 січня» чи навіть з часів проведення першотравневої демонстрації в Києві після 26 квітня 1986 року. Дезінформація, звісно, є частиною ворожих гібридних атак. Але цензура, замовчування, інформаційна ізоляція і без втручання ззовні можуть виконати самовбивчу функцію, знизивши здатність суспільства та й держави оперативно викривати проблеми, вчасно бачити існуючі загрози та боротися з ними, ховаючи голови — і свої, і населення — в пісок.