Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Модернізована версія

Небезпечні для України настрої постійно відтворює олігархічне телебачення
12 липня, 2019 - 13:24

Відомий журналіст Віталій Портников нещодавно назвав нинішню владу в Україні «модернізованою версією Партії регіонів». Справді, «молода команда» Зе буде освіченішою, культурнішою, вихованішою, ніж її регіональні попередники. Проте ці відмінності мають не якісний, а кількісний характер. Та й поки не відбулися парламентські вибори, команда Зе прагне стримуватися, хоча й не завжди вдається. Ми всі були свідками фантастичної історії з реєстрацією кандидатами в нардепи найближчого соратника Януковича — Андрія Клюєва (якого, до речі, розшукують правоохоронні органи України) і одного з найактивніших учасників російської інформаційної війни проти нашої країни — Анатолія Шарія, який багато років — не на українській території. Дива та і годі! Аби пересічному громадянинові зареєструватися, потрібно особисто з’явитися до відповідної організації, подати пакет документів (і при цьому з тебе всю душу витрусять!). Але там раптом можуть знайти неправильну кому, як у нардепа Володимира Парасюка, і не зареєструвати. А тут заочно (нарікаючи на те, що не знають, де ці обличчя наразі перебувають!), без проблем, швиденько реєстрація готова. Потім її все ж таки скасували, але з комедією. Спочатку суд буцімто захотів, аби політичних емігрантів зареєстрували, а потім ЦВК, підкоряючись непереборній силі, це зробив, а потім знову скасував. І в цей час суд стверджував, що це не вони наполягли, це сама ЦВК зареєструвала. А ЦВК стверджувала, ми тут ні до чого, це все суд. Тому зрозумілий вигук Матвія Ганапольського в ефірі «Прямого»: «В цій країні хоч хтось бере на себе відповідальність?» На жаль, це й раніше (ухилення від відповідальності) у нас було, а упродовж останнього місяця набуло якихось зоологічних форм. Виступає якийсь діяч офісу Зе і щось говорить, після негативного резонансу виступає інший діяч офісу і спростовує першого, мовляв, це була його суто особиста думка, а президент думає інакше. Як думає президент, дізнатися не вдається, оскільки він ховається за «частоколом» людей з «команди», «штабу» тощо. І цей стиль колективної і персональної безвідповідальності нав’язується всій країні. Врешті-решт такий стиль має призвести до краху державних інституцій.

На одному з телеканалів, де обговорювалися обміни військовополонених і заручників, віце-спікер Верховної Ради Оксана Сироїд висловила свою думку, що обмін відбувався б швидше й ефективніше, якби Україна долучила до свого «обмінного фонду» з Росією панів Медведчука, Новинського та подібних до них. Як повідомила віце-спікер, за ці роки сотні проросійських бандитів та їхніх ватажків українські суди відпустили без жодного обміну на свободу. І ніхто за ці дії наших судів не поніс відповідальності. На думку О.Сироїд, біда нинішньої адміністрації в тому, що не вона веде, а її ведуть. Вона нагадала, як на одній із російських конференцій (порівняно нещодавно) начальник генерального штабу російської армії розповідав, як РФ завдаватиме військової, політичної, економічної, ідеологічної, інформаційної поразки Україні. А в нас граються у відведення військ на Донбасі. А якщо РФ завдасть несподіваного нищівного удару, якщо танкові армади Росії підуть через ослаблені українські позиції на Харків, Дніпро, Запоріжжя? Звісно, що тоді влада в Києві не втримається, але чи буде від цього легше Україні (або тому, що від неї залишиться)?

Дедалі більше посилюється враження, що в Україні готується якийсь антиукраїнський переворот через зміну Конституції і переформатування парламенту. Політика заспокоєння агресора, насичення його апетиту завжди закінчується погано для «миротворців». Пригадаймо крах політики Чемберлена і Даладьє. Навряд чи пан Зеленський буде в цьому успішнішим...

Поступки жертви лише збуджують Кремль: мовляв, ще трохи натиснемо на цих слабаків і вони стануть навколішки (як і обіцяли!).

А «зеленські чоловічки» (44,5% населення), які гадали, що здобудуть мир, трагічно помилилися. Вони мають шанс отримати розірвану, розтоптану країну, війну, вбогість і безправ’я. Історію не обдуриш. І, окрім війни на кордонах, можуть дістати й громадянську війну усередині країни. Капітулянтський шлях, «мир за будь-яку ціну» скінчиться саме цим. І нехай тоді не запитують, чому так сталося і хто винен. На жаль, від команди Зе дедалі більше відгонить Януковичем. А Москва прямо заявляє цій команді і тим, хто привів її до влади: беріть Донбас на умовах РФ (ще не забули гасло прибічників Партії регіонів — «Все буде Донбас!»?), відмовляйтеся від суверенітету і незалежності, визнавайте Крим російським. Прес-секретар президента РФ Пєсков уже сказав, що зустріч Зеленського і Путіна може відбутися лише після зустрічі Зеленського з лідерами «ДНР-ЛНР». Це природно, капітуляцію України має ствердити і засвідчити господар Кремля. Що ж, президентські вибори 2019 р. починають розкривати свій катастрофічний потенціал. На каналі «Прямий» ветеран АТО висловився так: «Це ми, ветерани, винні в тому, що люди в Україні багато що не розуміють, бо це ми відгородили їх від війни». Він навів приклад, що в Маріуполі населення набагато патріотичніше, ніж у Запоріжжі, оскільки до Маріуполя прилітали російські «гради». Має рацію ветеран. Наш народ розуміє лише те, що пережив на власній шкурі. А те, що можна передбачати, не сприймається, оскільки це потребує інтелектуальних зусиль, а як мудро і чесно сказала одна жінка з Івано-Франківської області (і я її фразу запам’ятав на все життя!): «Наш народ — ледачий на голову». І цією розумовою лінню охоче й ефективно користуються і олігархи, і їхні телелакеї, і кремлівські вороги України. Та й наші президентські вибори дуже схожі на гігантську пропагандистську спецоперацію.

На каналі «Еспресо-TV» ведуча Марина Данилюк-Єрмолаєва і соціолог Ірина Бекешкіна нарікали, що досі в Україні зберігаються радянські настрої, зокрема серед молоді. Від себе додам, що й антиукраїнські настроїв чимало. Гадаю, що якби під час Другої світової війни в Британії німецька пропаганда працювала так нахабно, відкрито й тотально, як нині російська в Україні, то більшість британців виступили б за сепаратний мир із Гітлером. Але там нацистську пропаганду швидко задавили, а російська в Україні сама давить всіх (кількістю, фінансовим забезпеченням, підтримкою чи невтручанням влади).

Небезпечні для України настрої постійно відтворюють олігархічне телебачення, шоу-бізнес (на зразок 95-го кварталу), публічні виступи проросійських політиків. Декомунізація (обмежена, слабка і здебільшого формальна) розпочалася у нас нещодавно. А тут ще, як кажуть у ЗМІ, команда Зе обговорює можливість повернення російських соціальних мереж в український інформаційний простір.

Що ж дивуватися, якщо радянському небіжчикові (як Леніну в мавзолеї!) ніяк не дають померти, постійно його гальванізуючи, перетворюючи на вічно живого «зомбі»? Всього лише за кілька кроків від парламенту України стоїть пам’ятник сталінському генералові Ватутіну, трохи далі — пролетареві, учасникові антиукраїнського заколоту на заводі «Арсенал», а ще далі — пам’ятник із гарматою на станції метро «Арсенальна» на честь цього ж удару в спину українській державі. А за межами столиці зберігається безліч таких комуно-радянських «некрополів».

Обстановка в країні стає дедалі напруженішою і вибухонебезпечнішою. І було б наївно й безглуздо гадати, що вона залишиться лише нашою внутрішньою справою.

 

Ігор ЛОСЄВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments