Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

Наталія ЛIГАЧОВА: Я завжди кажу колегам: пам’ятайте, ми з вами не завод із виробництва мила

«Телекритика» відсвяткувала десятиріччя
23 вересня, 2011 - 00:00
ФОТО З САЙТА DUSIA.TELEKRITIKA.UA

Десять років — це проміжок часу, по закінченні якого вже можна й треба підбивати підсумки. Особливо якщо працюєш з такою непростою темою, як свобода слова в Україні. Адже тут недостатньо просто говорити про цензуру — треба розуміти дуже глибокий контекст.

Коли Наталія Лігачова десять років тому створювала свій авторський проект «Телекритика» на грант від Федерального уряду США, важко було уявити, у що трансформується ця ініціатива, яка сформувалася з її вдалих авторських шпальт у «Дні». Саме із запитання, що вдалося, а що — ні за ці десять років, «День» розпочав розмову з шеф-редактором «Телекритики», заздалегідь привітавши команду сайта з ювілеєм.

— Удалося зробити практично все — й не тому, що «Телекритика» настільки бездоганна, а тому, що далекого 2001 року проект створювався на дуже маленький грант федерального уряду США, — говорить Наталія ЛІГАЧОВА. — Уявити, що він навіть просто виживе протягом десяти років, було важко. Достатньо сказати, що починали ми працювати командою з чотирьох людей і оновлюючись у день одним публіцистичним або аналітичним текстом і кількома новинами. А зараз «Телекритика» — це справжній портал, до якого входять власне «Телекритика», а також «Відеотека», «Mediasapiens», «Бродкаст», таблоїд «Дуся». Наша команда з 30 людей продукує в день десятки ексклюзивів. Фактично ми створили унікальний проект, що об’єднує в собі критику медіапродукту, аналітику медіа як бізнесу, корпоративні новини зі сфери медіа, висвітлення проблем свободи слова, суспільного мовлення, блоги відомих медійників і т.д. Такого проекту більше ніде в світі немає. Це якщо говорити про масштаби, яких ми досягли, звісно, передусім завдяки допомозі партнерів, як західних грантодавців, так і вітчизняного медіахолдингу «Главред-медіа».

Але для мене особисто найважливішим є те, що ми відчуваємо реальний вплив «ТК» на нашу головну аудиторію — журналістів. Саме журналісти, незважаючи на те, що начебто ЗМІ належать не їм, а багатим бізнесменам-політикам або державі, проте, можуть і незрідка грають значну або навіть визначальну роль у тому, яке інформаційне поле створюється в країні, якої якості інформацію отримують громадяни країни.

Найяскравіший приклад — журналістська революція 2004 року. У жовтні 2004-го журналістам нарешті набридло слідувати тому, що їм диктували власники, політики, менеджери, оскільки диктоване входило в протиріччя з інтересами країни та громадянського суспільства. Упродовж 2002—2004 рр. ці ж таки журналісти нехай не настільки явно, але теж тихо саботували цензуру, темники щодо. Велика заслуга в цьому була й «ТК». Ми щодня давали критичну оцінку маніпулятивному продукту, яким частувало тоді ТБ громадян країни, організовували дискусії, стимулювали журналістів до протестів, давали можливість журналістам відчути підтримку суспільства, налагодити контакти серед представників різних видань через обговорення нагальних для них проблем — якості новин, редакційної політики...

Або, скажімо, ми пишаємося тим, що моніторинг прихованої реклами в теленовинах і відповідності теленовин провідних каналів професійним демократичним стандартам, який «Телекритика» проводила, починаючи з 2003 року, був наприкінці 2007-го й упродовж 2008—2009-го підтриманий самими журналістами, котрі працюють на каналах! Унаслідок чого — за ініціативою Єгора Соболєва — була створена ініціатива «Не продаємося!», до якої увійшли 92 журналісти з різних каналів країни.

— «Телекритика» справді виділяється серед інших українських медіа-оглядачів своїми моніторингами. Які ще серед ваших проектів видаються вам особливо цінними? Що особисто для вас є показником якості? До речі, цього тижня було визначено лідерів серед номінантів на премію «Фаворит телепреси-2011». Як ви прокоментували б результати?

— Серед тих проектів, якими ми пишаємось, — наше власне журналістське розслідування корупційних схем при проведенні цифрового конкурсу на місця в мультиплексі 2008 року. Ми з’ясували, що до компаній, які отримали в результаті корупційних схем місця в мультиплексі, має стосунок тодішній глава Секретаріату Президента Віктор Балога. Тоді на підставі нашого розслідування народний депутат Микола Томенко звернувся до Генпрокуратури. Врешті-решт фактично результати розслідування «ТК» лягли в основу рішення РНБО щодо цифрового мовлення, в рамках якого було внесено значні корективи в результати попереднього конкурсу, було створено Міжвідомчу комісію з питань координації створення цифрового телерадіомовлення.

2010 року «ТК» стала одним із фундаторів і активних учасників руху «Стоп цензурі!». У нашому офісі впродовж травня-вересня 2010 року проходили всі засідання учасників руху, ми створили на сайті «ТК» спеціальний розділ «Стоп цензурі!», взяли на себе — на волонтерських засадах — обов’язки з перекладу англійською мовою всіх важливих заяв «СЦ» і розсилки їх західним організаціям, західним ЗМІ, експертам, представникам Ради Європи, ОБСЄ тощо.

Показником якості медійного продукту для мене є у випадку новин неупередженість журналістів і одночасне їх прагнення й уміння показати суть події, а не саму тільки верхівку «айсберга». А щодо публіцистики — ще й особиста пристрасність, коли читач може буквально фізично відчути, що журналіст створював матеріал, будучи рухомим відомим толстовським посиланням «Не можу мовчати!». Цього, до речі, на мій погляд, у більшості своїх текстів дотримуються й автори «Дня».

Що стосується «Фаворита телепреси», то унікальним у нинішньому — вже п’ятому — голосуванні стало те, що навіть не три, а чотири проекти стали призерами і переможцем премії (плюс фільм Сергія Буковського «Україна. Точка відліку»). Всі вони набрали практично рівну кількість голосів членів журі з різницею буквально в один голос. Це свідчить про те, що у нас збільшилася за минулий рік кількість телепроектів, гідних уваги експертів, які судять не лише за рейтингами, але й за професійною якістю продукту, його соціальною значущістю, творчими пошуками... Але також, можливо, й про те, що водночас у минулому сезоні на нашому ТБ не було дуже яскравого проекту, безумовного лідера, як це було, скажімо, з «Вікна-новинами» СТБ 2007-го або «Україна має талант» того ж СТБ 2009-го... Тобто загальний рівень продукції ТБ зріс, а от на нові прориви, проекти, які закладають нові тенденції, відкривають певні «епохи» на медіа-ринку, — поки що чекаємо...

— Українські журналісти сьогодні ще далеко не завжди усвідомлюють свою відповідальність перед суспільством. Звідси — спроби виправдати байдужість об’єктивністю або відсил до рейтингів. Але все-таки є ще, можливо, немодні, але потрібні суспільству місіонери, для яких важливі цінності і спадок досвіду. А до кого ви себе зараховуєте? Що для вас найголовніше в журналістиці? Який досвід із минулого ви досі використовуєте в своїй роботі?

— Для мене поняття журналістської місії — одне з найважливіших понять у професії, а, може, навіть найголовніше. Я завжди говорю своїм молодшим колегам: «Пам’ятайте, що все-таки ми з вами не завод із виробництва мила або ширвжитку, ми працюємо з людськими душами, несемо в суспільство цінності. І головне при цьому — піклуватися про свою професійну репутацію, яка насправді для журналіста є його головним капіталом, путівкою в майбутнє. Втратити довіру публіки і колег — дуже легко, а ось її заслужити або тим більше — відновити...».

Головний мій досвід із років, що передували «Телекритиці», звичайно, був отриманий у газеті «День». Саме тут я сформувалась як телекритик, передусім завдяки головному редактору «Дня» Ларисі Івшиній, яка й стимулювала мене до цього і багато в чому допомагала. У «Дні», і не в останню чергу через спілкування з читачами, які в ті часи писали ще здебільшого нам, журналістам, листи, а не мейли або пости в блогах і соцмережах, я істинно відчула і ту величезну силу впливу, яку насправді мають ЗМІ. Впливу, який вимагає з нас, журналістів, і величезної відповідальності.

— І насамкінець, напевно, традиційне запитання: а що далі? Якою бачить себе «Телекритика», перейшовши десятирічний рубіж?

— Думаємо про новий підсайт, присвячений медіа як бізнесу. Ми хочемо також більше уваги приділяти підвищенню медіа-грамотності вже не лише самих журналістів, але й більш широкої аудиторії, допомагати їй вчитись відрізняти якісну інформацію в ЗМІ від неякісної. Дуже багато планів щодо розвитку інтерактивності проекту, бурхливо розвивається наша «ВідеоТеКа», в якій користувачі інету вже зараз можуть знайти і майстер-класи відомих медійників, і репортажі з цікавих подій, і відеоблоги журналістів... До речі, дуже сподіваємося, що найближчим часом нам вдасться записати і майстер-клас Лариси Івшиної.

Вікторія СКУБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments