Завжди був націоналістом, пишаюсь цим. Негативних підтекстів цьому означенню надають неграмотні люди, плутають його із шовінізмом. Націоналізм – це любов до Батьківщини, а шовінізм передбачає ненависть до інших націй.
Роман Іваничук, український письменник, патріарх української історичної романістики, громадський діяч

Не німі громади

Чому пандемія коронавірусу підвищила попит на локальні медіа і чим вони підживлюють інтерес свого читача?
15 травня, 2020 - 12:08
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Безперервний пошук відповідей на запитання, пов’язаних з епідемією коронавірусу, підвищив рейтинг місцевих медіа. Людей не так цікавило, «що робить держава, аби допомогти нам?», як те, що відбувається за межами власного подвір’я: «скільки вже хворих у місті?», «чи забезпечені лікарні?», «що я маю робити, щоб уберегти свою родину?» та «які дії місцевої влади і лікарів з протидії пандемії?». Ситуація з епідемією вивела новини місцевих журналістів на передній план. Вони знову стали ключовими і важливими, попри ризик продовжували вести репортажі з лікарень, продуктових ринків, комунальних закладів та церков. Власне, COVID-19 показав необхідність існування місцевої преси, бо кожній громаді потрібен свій голос. Інша справа, як він звучить — голосно і правдиво чи тихо і провладно. Зміни, які принесли реформи децентралізації, державного мовлення та роздержавлення преси, продиктували нові правила гри. Відповідно м’яч зараз на полі тих, хто встиг трансформуватися, провести ребрендинг і опанувати нові медіаінструменти.

«У РЕДАКЦІЇ П’ЯТЬ СПІВРОБІТНИКІВ: ЩОТИЖНЯ ВИПУСКАЄМО ГАЗЕТУ, А ЩОДНЯ НАПОВНЮЄМО САЙТ ЕКСКЛЮЗИВНИМИ НОВИНАМИ»

На Вінниччині нішу локальних медіа намагаються зайняти передусім роздержавлені районні газети. Деякі редакції не можуть працювати за новими правилами, тому вже ліквідувалися або на межі ліквідації. Частина перереєструвалася, але окрім зміни юридичного статусу, нічого фактично не змінилося, бо головним джерелом прибутку редакції надалі залишається міська чи районна ради.

Поштовх до розвитку упродовж останніх років «районкам» надає Агенція розвитку регіональних медіа «Або», ментори якої допомагають редакторам у різних регіонах створювати сайти, продукувати якісну журналістику і таким чином мати вплив не лише на свою територію, а й на сусідні. Свого часу скористалася цією пропозицією і редакція Калинівської районної газети «Прапор перемоги». У 2018 році вони створили сайт «Калинівка.Сіty», при цьому зберегли паперову версію газети, втримали тираж і наростили читацьку аудиторію. Зараз їхні публікації передруковують не лише вінницькі обласні ресурси, а й подекуди загальнонаціональні.

«Наша редакція ще задовго до роздержавлення перейшла на висвітлення діяльності органів влади за договором, тобто реформа з роздержавлення нічого нового нам не принесла, бо за таким принципом ми працювали ще з 2004 року. Весь час намагалися мінімізувати частку надходжень від влади і зрештою звели її до кількох відсотків від редакційного бюджету. Цього року уклали договір на 20 тисяч гривень. Чомусь багато хто звик вважати, що регіональна журналістика, особливо районна, «ущербна», другосортна. Хочемо і намагаємося довести, що це не так, — розповідає головний редактор газети «Прапор перемоги» та сайту «Калинівка.Сіty» Василь БАБІЙ. — Зараз ми працюємо на повній самоокупності. У редакції, страшно сказати, працює п’ять співробітників: щотижня випускаємо газету на 12 сторінках, а щодня наповнюємо сайт ексклюзивними місцевими новинами, жодних рерайтів не ставимо. Це підіймає рейтинг і відвідуваність. У квітні по всій мережі платформи «City», а це 48 сайтів по всій Україні, — ми в десятці кращих за відвідуваністю. Безумовно, «допомогла» епідемія. Новина про те, що 26 медиків інфікувалися коронавірусом набрала більше 50 тисяч переглядів — це наш рекорд. Тепер завдання утримати планку після карантинних новин і не зменшити обсяг передплати, оскільки саме газета є головним джерелом наповнення бюджету».

«НЕ ПРОСТО НОВИННИЙ РЕСУРС ДЛЯ ЧИТАЧІВ, АЛЕ Й НОВА ПЕРСПЕКТИВА ДЛЯ ГІПЕРЛОКАЛЬНОГО МЕДІАБІЗНЕСУ»

Цікавий спосіб журналістської гіперлокальної співпраці заради читача виник на Чернігівщині. Дві редакції «районок» — корюківського «Маяка» і менського «Нашого слова» — вирішили створити спільний сайт «Сусіди.City» (знову ж за менторської підтримки агенції «Або»). Він об’єднує два міста — Мена і Корюківка, які близькі територіально і за духом громади, та став цікавим, а найголовніше — корисним не лише жителям цих територій, але й сусідніх. Як відзначає головний редактор «Сусіди.City» Олександр НАЗАРЕНКО, сам задум передбачав, що у майбутньому до платформи долучатимуться й інші «районки», однак не всі хочуть залишити зручну зону комфорту і встати на шалені рейки універсальної журналістики.

«Я запропонував своїй колезі, редактору «Маяка» Ірині Гайовій, подати спільну заявку на конкурс агенції та створити об’єднану редакцію «Сусіди.City». Ми виграли, і так на початку жовтня 2018-го з’явився наш сайт. Раніше у нашому регіоні не було інтернет-ресурсу. Тепер маємо. Газети наші працюють і досі. А сайт — це новий досвід. Не просто новинний ресурс для читачів, але й нова перспектива для гіперлокального медіабізнесу, — пояснює Олександр Назаренко. — Наша редакція ще до реформи була самодостатньою, а останні роки перед реформуванням ми взагалі не отримували жодних дотацій. Тому з економічної точки зору нам було досить легко перейти на самостійні рейки. Однак такою ситуацією, на жаль, можуть похвалитися не всі мої колеги. Чимало з них і досі залежать від влади, зокрема від виділених коштів з бюджету громади. Колеги бояться вийти з порівняно комфортних умов і рухатися далі. Ми пропонували сусіднім редакціям брати участь у конкурсах і проєктах, але основна відмовка: «Ледь встигаємо газету робити, сайт — не потягнемо». Хоча за сьогоднішніх технічних умов, напрацьованої системи і комунікації нічого складного немає. І саме сайт у скрутні моменти може втримати на плаву».

«КІНЦЕВИМ БЕНЕФІЦІАРОМ МІСЦЕВИХ МЕДІА МАЄ БУТИ ЧИТАЧ, А НЕ ВЛАДА ЧИ ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ»

Економічні наслідки від COVID-19 можуть суттєво вплинути на регіональні редакції, оскільки багато підприємств уже відмовляються від реклами, а передплатна кампанія у другому півріччі може бути не такою успішною, як у першому. Але людям у будь-якому разі потрібна інформація, причому швидко та якісно. Оптимальний вихід — це інтернет-ресурс, пов’язаний із соцмережами та меседжерами, переконує СЕО сайта Слов’янська 6262.com.ua Валерій ГАРМАШ. Сам він підприємець із багаторічним стажем, та коли у вересні 2014 року Слов’янськ звільнили від бойовиків, а у місті з інформаційної орбіти практично зникли всі ЗМІ, вирішив терміново створювати місцевий інтернет-ресурс. Його називає соціальною інвестицією у громаду, бо люди мають бути поінформовані, а значить — «озброєні».

Валерій дав собі обіцянку, що рік буде утримувати сайт за власні кошти. Викупив франшизу з готовим адаптованим ресурсом, зібрав команду, яка почала створювати якісний місцевий контент, а за чотири місяці сайт вийшов на самоокупність. І це при тому, що ресурс принципово не друкує політичної реклами чи джинси, а співпрацює виключно з представниками місцевого бізнесу в окремих рубриках із маркуванням. Таким чином громада отримує доступ до правдивої локальної інформації.

«Під час карантину відвідуваність на сайті зросла у два з половиною разу. І це ще раз свідчить про те, що створення цього ресурсу було правильним рішення, бо люди потребують інформації про те, що відбувається поруч. Аудиторія хоче знати про своє місто, вулицю, двір. Наближеність до аудиторії — це одна з переваг локальних редакцій. Адже це — швидка взаємодія і можливість побачити результат своєї роботи «на місці», особливо якщо це незалежне видання, без олігархічних впливів чи кон’юнктури, — відзначає Валерій. — У своїй щоденні роботі команда сайта орієнтується передусім на жителів Слов’янська. Кінцевим бенефіціаром місцевих медіа має бути читач, а не влада чи політична партія. На жаль, не всі лідери політсил чи представники влади розуміють, що зараз інші часи, і не всі будуть танцювати під їхню «дудку». Орієнтовно з 2014 року я помічаю, що у громадах активно почали з’являтися сайти. Вони експериментальні, грантові, утримуються всіма можливими способами, тільки б «не лягти» під владу чи політиків. Це і є нова українська журналістика».

«ДО ПОЯВИ VAROSH ЦЮ ІНФОРМАЦІЮ МОЖНА БУЛО ПОБАЧИТИ ЛИШЕ НА ПРИКЛЕЄНИХ АФІШАХ»

Найперспективнішим і найпопулярнішим напрямом розвитку локальних ЗМІ останнім часом вважаються онлайн-путівники. У них можна розповідати про те, чим живе місто і як у ньому можна провести вільний час, знайомити з цікавими людьми, місцевими промислами, ремеслами і традиціями. Зразком успішного сіті-ґайда є закарпатське видання Varosh — журнал про культуру, моду, людей, заклади харчування та відпочинку, події, мистецтво, подорожі Закарпаття. Видання створило подружжя Росани та Дмитра Тужанських, які переїхали зі столиці до Мукачева. Маючи досвід у рекламній та медіа-індустрії, вони запустили перший повноцінний закарпатський сіті-ґайд, який за кілька років став досить популярним серед місцевих та жителів усієї України.

«Коли ми приїхали на Закарпаття, нам не вистачало видання, яке б писало про регіон правильно. Не про політику чи кримінал, а про талановитих людей, цікаві місця та події, тобто ми стартували з путівника, який водив людей культурними місцями. Тому що до появи Varosh цю інформацію можна було побачити лише на приклеєних афішах. Поступово з’являлися розділи про містян, ідеї, життя, новини. А рік тому ми виграли грант на перезапуск видання, змінили дизайн і створили понад 20 мультимедійних проєктів, які якраз спрямовані на те, щоб розповісти про Закарпаття Україні, — розповідає Росана Тужанська. — Однак питання самоокупності залишається найскладнішим. Кожні медіа потребують коштів, утримувати їх можна або завдяки постійному інвестору, або за власні редакційні ресурси — це передусім реклама і грантові проєкти. Власне, вони і є нашим джерелом. Але працювати так дуже складно і майже на межі з чимось нереальним. Тобто гранти і реклами — це класні штуки, але їх не завжди вистачає. І всі сім років видання — і я, і мій чоловік — ми працюємо у інших проєктах, часом заробляємо десь, щоб інвестувати у Varosh. Це медіа-волонтерство для розвитку нашого регіону. Адже хоча б одне медіа здорової людини на Закарпатті мусить бути».

«НИНІШНЯ СИТУАЦІЯ ТІЛЬКИ ПІДКРЕСЛИЛА НЕПОРОЗУМІННЯ МІЖ РЕГІОНАМИ І ЦЕНТРОМ»

Інтерес до локальних ЗМІ серед українців пов’язаний не стільки з пандемією, як із розбіжностями у діях і впливах центральної та місцевої еліт, відзначає медіаексперт Антоніна МНІХ. Пандемія лише викристалізувала ці тренди і підкреслила, зробивши більш рельєфними. Тобто акцентувала увагу на медичних аспектах чи карантинних обмеженнях.

«Насправді це відлуння усіх тих політичних процесів, що відбуваються в країні, і у доброму розумінні наслідки децентралізації, яка «розбалувала» території. Вона дозволила людям на місцях відчути свою значимість і можливість вирішувати проблеми у своїх громадах. Відповідно на це інтуїтивно відреагували керівники ЗМІ і контент, — відзначає Антоніна. — Загалом ситуація підкреслила непорозуміння між регіонами і центром, який не спромігся вибудувати єдиний вектор розвитку для усіх громад. А люди втомилися від нездоланності проблем на національному рівні і чекають якихось рішень на місцевому рівні, і вони їх помічають. Тому самоорганізовуються, вирішують власні проблеми власними ж силами і хочуть бачити це відображення у ЗМІ. На цьому фоні досить чітко прослідковується, як нішу гіперлокальних медіа заповнюють групи в соціальних мережах. І вони вже ось-ось на межі переходу від виключно спілкування до формату неформального медіа, яке реально може формувати і впливати на громадську думку».

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ