В літературі, як і в усьому іншому, талант означає відповідальність
Шарль де Голль, французький державний діяч, генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958-1969 р.р.

Невивчені уроки

Чому продукція пропагандистів користується попитом?
30 листопада, 2018 - 12:34

Одна з найбільш серйозних криз сучасної журналістики (якщо можна використати це визначення) сталася навесні 1999 року, коли була навмисно атакована будівля Радіо і Телебачення Сербії. Новітня історія більше не знає випадків, коли війна проти пропаганди трансформувалася безпосередньо в бойові дії.

Втім, чи допомогло це навчитися журналістам на Балканах, як і в інших частинах світу, зрозуміти, що інформаційно-пропагандистська підтримка агресора є невірним вибором, а користувачам медіа-продукції — не вестися на руйнівну пропаганду?

ПРО ЖИТТЯ І СМЕРТЬ

До 20-й річниці бомбардування НАТО будівлі Радіо і Телебачення Сербії (РТС) та загибелі 16 працівників телерадіокомпанії, на РТС розпочалися зйомки фільму «Про життя і смерть».

«У форматі ігрового телевізійного фільму буде переплетено п’ять оповідань про людей, чиє життя було перервано в ніч на 23 квітня 1999 року. Сценарист Предраг Перишіч та режисер Предраг Велиновіч виклали свої митецькі погляди на трагедію, щодо якої впродовж двох десятиліть постає питання «Чому?»», — йдеться в повідомленні телерадіокомпанії, розповсюдженому на цьому тижні.

Прем’єра картини запланована на наступний рік, до сумного ювілею трагедії.

Новина про стрічку сербських телевізійників надійшла під час чергового загострення протистояння Белграда та Приштини. Косово знов бунтує, щоправда, мирно — ввело 100% мито на сербські товари. Сербська, хоч і грає м’язами, але робить акцент на необхідності збереження миру. Нова картина сербських телевізійників на цьому тлі багато що додає для оцінки нинішньої загальної ситуації на Балканах.

Сербія нині офіційно є партнером НАТО, але в той же час провідний телеканал країни, демонструючи також і настрої більшості суспільства, не збирається забувати про ракети Альянсу та переглядати свою оцінку тих подій. В сусідньої Чорногорії, яку теж 1999 року бомбило НАТО, прийнято вважати тодішню операцію Альянсу спрямованою не проти сучасної Чорногорії, а проти Югославії, країни, яка жорстко та жорстоко воювала проти своєї бунтівної провінції, Косова, не перебираючи засобів, тобто проти країни, якої вже немає.

У Сербії все геть по-іншому. Питання «Чому?», яке згадується в анонсі фільму РТС та вибито на пам’ятнику загиблим  телевізійникам у парку Ташмайдан у Белграді, для більшості сербів є риторичним. Вони впевнені, що йдеться саме про їхню державу, про них самих, та про незаслужену та несправедливу помсту.

«СОЮЗНА СИЛА»

Що ж насправді тоді  сталося? Чому, як стверджують, перша в історії війн медіа-компанія була цільоспрямовано бомбардована?

Нагадаємо основні факти.

Військово-повітряна операція «Союзна сила» (Operation Allied Force) НАТО проти Союзної Республіки Югославія (СРЮ) здійснювалася з 24 березня по 10 червня 1999 року. Це був завершальний етап Косовської війни. В результаті операції Альянсу югославські війська було виведено з території Косова й Метохії, а потім, згідно із рішенням Ради Безпеки ООН, туди було введено миротворчий контингент НАТО.

За час операції «Союзна сила» Північноатлантичний альянс завдав сотні повітряних ударів по військовим, промисловим та інфраструктурним об’єктам у Сербії та Чорногорії, які тоді разом входили до СРЮ.

23 квітня 1999 року ракета, випущена з літака, потрапила в будівлю державного Радіо і Телебачення Сербії в Белграді. Тоді з будинку провідної телерадіокомпанії регіону здійснювали мовлення три телевізійні канали та чотири радіостанції. Атака відбулася вночі, в 2 години 6 хвилин, коли в ефірі транслювалося інтерв’ю сербського лідера Слободана Милошевича в запису. Усього в помешканнях телерадіостанції тоді перебувало від 150 до 200 людей, які працювали в нічну зміну або чергували.

В результаті бомбардування, два з чотирьох поверхів будинку РТС обвалилося, головна апаратна була зруйнована. Загинуло шістнадцять співробітників РТС — режисери, редактори, програмісти, оператори, охоронці, гример. Були і поранені, яких довелося витягати з-під завалів зруйнованої будівлі.

«ЧОМУ?»

Альянс відповів тоді на питання «Чому?» дуже чітко: Радіо і Телебачення Сербії було об’єктом подвійного призначення, яке робило важливий внесок у пропагандистську війну, що велася югославською владою, і тому стало правомірною ціллю.

Газета Guardian в 1999 році наводила слова Тоні Блера, який наполягав на тому, що бомбардування телевізійних станцій було цілком обґрунтоване, оскільки вони були частиною «апарату диктатури та влади Милошевича». Видання також цитувало заяву Клер Шорт, секретаря з міжнародного розвитку Великої Британії. Вона, зокрема, зазначала: «Це війна, це серйозний конфлікт, чиняться невимовні жахи. Пропагандистська машина пролонгує цю війну, і це — (будівля РТС) є правомірною ціллю».

Прес-секретар НАТО Девід Вілбі ще за два тижні до нападу, за даними Guardian, назвав державну телерадіостанцію Сербії «правомірною ціллю», тому що вона «протягом багатьох років наповнювала ефір ненавистю та брехнею».

Пізніше міжнародні суди фактично погодилися з аргументами НАТО та країн Альянсу.

У червні 1999 р. Міжнародний суд ООН відмовив задовільнити прохання СРЮ про порушення провадження щодо держав Альянсу. 2000-го року прокурор Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії повідомив Раду Безпеки ООН про своє рішення не проводити розслідування з цього питання. У 2001 р. Європейський суд з прав людини оголосив неприйнятною для розгляду по суті скаргу родичів загиблих та поранених працівників РТС проти держав НАТО.

Натомість, у 2002 році, коли вже пройшло два роки після повалення режиму Милошевича, сербський суд засудив колишнього керівника державного радіотелебачення Сербії, Драголюба Милановича. Йому присудили десять років ув’язнення через те, що він не забезпечив безпеку своїх співробітників.

Як виявилося, західні інформаційні організації, які використовували потужності сербського телерадіоцентру для передачі матеріалів з Югославії, були попереджені представниками НАТО, що головний офіс РТС буде піддано нападу. Влада Югославії також отримала відповідну інформацію. Але, як встановив суд, керівник Радіо і Телебачення Сербії не виконав розпорядження про евакуацію працівників телерадіостанції, хоча знав, що будівля РТС може стати мішенню для бомбардування.

23 травня 2011 року керівництво Радіо і Телебачення Сербії вибачилося перед громадянами країни і мешканцями всього регіону за те, що в 1990-х роках програми РТС розпалювали ненависть та ворожнечу. Медійники визнали, що це відбувалося з метою дискредитації політичної опозиції в Сербії і її лідерів, а також як частина пропаганди тодішнього недемократичного режиму. Керівники телерадіокомпанії констатували, що передачі РТС в «дев’яностих» завдали моральної шкоди честі та гідності представникам опозиції, а також деяким сусіднім народам і державам. Відтоді у своїй роботі Радіо і Телебачення Сербії зобов’язалася бути незалежною та реалізовувати принципи верховенства права, соціальної справедливості, демократії, захищати права людини і права меншин та відданість європейським принципам і цінностям.

СЕРБСЬКИЙ «СУПУТНИК»

Сьогодні РТС намагається відповідати сучасним журналістським стандартам. Зокрема, не надає трибуну радикалам (а таких в сьогоднішній сербської політики чимало), що використовують риторику війни. Подає позицію опонентів офіційного Белграда, в тому числі, регулярно транслює заяви лідерів невизнаного Сербією Косова. Або ось ще свіжий приклад плюралізму: в програму «Око» на РТС 27 листопада запросили дипломата Сречко Джукича, Посла України в Сербії Олександра Александровича та... редактора сербської версії російського видання «Супутник» Любінку Мілінчіч. Усе за правилами дотримання балансу думок та представлення альтернативних точок зору — як вони їх собі уявляють.

Зрозуміло, що таке тлумачення журналістських стандартів, коли до ефіру кличуть двох дипломатів, один з яких чинний посол країни, яка зазнала агресії, та пропагандиста з країни-агресора, викликає багато питань, хоча формально збережено баланс думок.

Тут слід пояснити, що сербська версія мультимедійної агенції Sputnik International, що входить до пропагандистського холдингу «Росія сьогодні», rs.sputniknews.com, у Сербії вважають респектабельним ЗМІ. Цей проект, який навіть для поміркованих європейських політиків давно вже є прикладом російського гібридного впливу, для мешканців Сербії є одним з провідних (!) джерел новин. А те, що там через один матеріал то фейк, то пропаганда, то дезінформація, нікого не засмучує.

Ось, наприклад кілька заголовків від сербського «Супутника» за 28 листопада 2018 року.

• «З документів видно: українським морякам було наказано таємно в’їхати в Азовське море».

• «Арешти, переслідування росіян, заборона виборів ... Якою може бути мета воєнного стану в Україні».

• «Київ просить Америку відкрити військову базу в Україні».

• «С-400 у Криму — охолоджувач для охолодження голів».

• «Для українських кораблів достатньо однієї ракети».

Таким саме чином, як ви розумієте, сербський «Супутник» «інформує» і про події в інших частинах світу, в першу чергу, звичайно, на Балканах. Фейкові повідомлення, пропагандистські тексти, мова ненавісти — все як завжди в гібридних медіа агресора.

Навіщо серби читають та дивляться ці «новини», навіщо запрошують до ефіру центрального телеканала керівників цього «ЗМІ» — тема окремого... ні, не матеріалу, а комплексного політологічного та соціопсихологічного дослідження.

Як так сталося, що після всього, що пережила Сербія, серби та сербська журналістика зокрема, популярність та авторитет тут завойовують пропагандистські, гібридні медіа-проекти іншої країни, яка нині веде загарбницьку війн проти свого сусіда? Чому і глядачі з читачами, і журналісти вважають цілком нормальним дослухатися до пропаганди країни, яка чинить агресію, причому саме зараз? Це зовсім інше «Чому?», але відповідь на яке дуже хотілося б почути. Без нього, напевно, і чесну та нериторичну відповідь на «Чому?» зразка 1999 року дати неможливо.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments