Покоління починається з бунту проти попередників.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса

Невизначеність як статус

Справжній вихід України з Імперії лише починається
9 червня, 2017 - 13:47

Капітулянти на всіх телеканалах сумнівного походження не втомлюються ридати, рвати на собі сорочки, стверджувати, що народ так втомився від війни, що готовий уже на капітуляцію. При цьому капітулянти постійно спекулюють на неминучих на будь-якій війні втратах. Вони мовчать про те, що мир унаслідок капітуляції буває незрідка гіршим і кривавішим за війну. УНР у війні за незалежність зазнала порівняно невеликих втрат, навіть мізерних, якщо їх порівняти з жертвами червоного терору й Голодомору. Польща втратила у війні 1939 року не так уже й багато людей, жертви обчислювалося десятками тисяч, а в мирний період після поразки загинуло кілька мільйонів польських громадян. Агітатори за капітуляцію свідомо перекручують і маніпулюють, намагаються відродити у свідомості суспільства архетип поразки — «покірне телятко двох маток ссе», «пани б’ються, а у холопів чуби тріщать» і так далі. Хоча вельми не завадило б з’ясувати, а за що пани б’ються. Якщо лише за своє панське, то хай самі розбираються, але якщо за спільну справу, за національні інтереси, той є сенс їх підтримати. Народ втомився від невизначеності, від нав’язаної нам владою України геополітичної шизофренії: війна — не війна, боротьба — не боротьба, ворог — не ворог. Ми страждаємо через двоїстість, через безпринципність, яка у виконанні нашої верхівки стає вже нестерпною. Уся ця проблематика досить гостро обговорювалася на Першому Національному у програмі Юрія Макарова «Війна і мир». Звісно, як завжди інтелігентно, без модних нині телезавивань і істерик, без штучної афектації й роботи на публіку. Була серйозна й довірча розмова про те, що непокоїть дуже багатьох. Йде війна, а мільйони наших людей їздять до країни, що напала на Україну. Може, їм краще там і залишитися? Багато хто досі не хоче розірвати пуповину, що пов’язує їх з агресором. Це проблема. І це наслідки політики, що здійснювалася в Україні всі роки незалежності, формальної, а не фактичної. Хтось пожартував: «Україна вийшла з Росії, але Росія з України не вийшла». Правда, як показують наведені вище обставини, справжній вихід України з Імперії лише починається.

ВАЖКО КОМЕНТУВАТИ...

А на каналі ZIK у студії Остапа Дроздова теж обговорювали подібного роду проблематику. Один з керівників громадської блокади ОРДЛО пан Віногродський заявив, що Україна вже захоплена Росією, зокрема 55% коштів у банківській системі України належить Росії. Привіт пані Гонтаревій і тому, хто її призначав керувати Національним банком. Більшість стратегічних підприємств України належить РФ. Навіть наші лотереї контролює Росія...

Без внутрішнього очищення країни на зовнішньому фронті нам не витримати. Без глибокої, грунтовної дерусифікації (ідеологічної, політичної, економічної) ми приречені на поразку.

Щодо відносин з РФ, у будь-якому разі необхідна дуже серйозна, безпечна для нас дистанція й здорова відчуженість. Що далі, то краще. Знамените гасло Миколи Хвильового зберігає свою актуальність. Зорян Шкіряк торкнувся проблеми російських «демократів» з їхніми імперськими переконаннями й зарозумілою зневагою до України. За словами радника голови МВС, сьогодні на Донбасі проти нас воюють і ті, хто 2012 року виходив на Болотну площу в Москві... Глибоке внутрішнє неприйняття незалежної Української держави — це те, що об’єднує російського «демократа» з російським фашистом. Московські ліберали ніяк не можуть примиритися з тим, що демократичні проекти в Україні здійснюються «тубільцями» без їхнього чуйного керівництва. Усі ці Мілови ніяк не хочуть подивитися в дзеркало й побачити там політичних банкрутів, які програли все.

Їхній провал привів до влади режим  Путіна. Кому потрібні поради й рекомендації лузерів?

Як завжди, дуже радикально виступив Дмитро Корчинський. На його думку, вся власність юридичних і фізичних осіб РФ в Україні має бути конфіскована. Корчинський висловив здивування, чому досі не притягнені до відповідальності міські голови-сепаратисти в Харкові, Одесі, Кривому Розі...

У контексті цієї теми сприйнялося й інформаційне повідомлення Українського радіо про те, що в Москві при конвоюванні поліцейськими екс-директора єдиної на всю Росію української бібліотеки пані Шаріної їй зламали хребет. Таке важко коментувати. Але це символ ставлення до українського в Росії. Зате у нас безперешкодно діє велика кількість усіляких російських структур, діяльність яких рідко збігається з офіційно декларованою. Враховуючи яловість нашої влади, закривати ці структури, мабуть, теж доведеться громадянському суспільству.

ІНСТИНКТ ДЕРЖАВИ

На ICTV у «Свободі слова» обговорювали «вертолітну акцію» ГПУ. До студії завітав сам головний військовий прокурор Анатолій Матіос, який намагався переконати публіку у відсутності піару у своїх і Юрія Луценка діях. Ну, дай Бог, щоб усе так і було. Але якщо акція, завдяки судам і суддям зазнала краху, то зазнає краху й усе керівництво країни, оскільки продемонструє, що є слабким і не контролює державу. Інколи мені спадає на думку: а може вища влада зацікавлена в нікчемності і деякій архаїчній нашої судової системи, адже, користуючись цим, завжди можна все звалити на некерованість судів, спустивши боротьбу проти сепаратизму й корупції на гальмах? Мовляв, ми все зробили, корупціонерів на вертольотах привезли до Києва, але суди...

З безжалісною критикою генерального прокурора і його військового заступника виступив від мікрофону нардеп Єгор Соболєв. За його словами, ця пара Луценко — Матіос зручна й тим, хто втік з України, і тим, хто залишився нею правити. Соболєв сказав: якщо ГПУ не має жодних претензій до Юрія Бойка, Ахметова й Медведчука, то про яку успішну роботу Луценка можна говорити?

Проти Соболєва виступив нардеп Сергій Висоцький, який почав захищати Луценка, мовляв, усі претензії колеги-депутата мають бути адресовані не Луценку, а Президентові України.

Проте Соболєв підбив підсумок: керівниками нашої держави стали люди, які були й залишаються партнерами Януковича. Ось чому все, що робиться, — імітація. Але потім, після справедливої критики ГПУ, нардеп раптом почав розхвалювати НАБУ, САП, НАЗК. Але суспільство толку від цих організацій не бачить. І чим кращим за них буде рекламований Соболєвим антикорупційний суд?

На Еспресо-TV у програмі «Ваша свобода» Олесь Доній реагував на публічну (не першу й не останню) крадіжку господарем Кремля персоналій української історії, цього разу Анни Ярославни, дочки київського князя Ярослава Мудрого й королеви Франції. Утім, публічна, відкрита крадіжка називається грабежем або розбійним нападом.

Доній правий, коли заявляє, що в Україні поширенням української ідеї займаються ідеалісти і романтики, а в Росії на ідею «русского мира» працює вся міць державного апарату. Те, що у нас здійснюється кустарними методами, в Росії робиться на індустріальній основі. Думаю, що цю ситуацію добре відчув колектив газети «День», який уже багато років несе в маси українську ідею без допомоги, підтримки й розуміння з боку офіційних установ.

Російська верхівка ще більш злодійкувата й цинічна, ніж наша, проте володіє потужним державницьким інстинктом. Ось чому всі ці роки вона проводила активну історичну політику, наповнивши не лише свою країну величезною кількістю фільмів, серіалів, книжок на історичну тематику, де події минулого подаються в контексті ідей «русского мира». Бойові кораблі російського флоту отримували назви на честь стародавніх київських князів. Усіляко підтримували русистику на кафедрах західних університетів. Кремлівська влада не вважала все це забавою вузького кола національно свідомої інтелігенції. Навпаки, для них історія була найважливішою державною справою. Зате у нас досі ідеалісти й романтики організовують «захід Сонця вручну»...

Ігор ЛОСЄВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments