Нова історія для старого телевізора

Не часто буваєш на фестивалі, де на вході — символічна барикада, двоє озброєних охоронців у камуфляжі, а сам вхід можливий лише за наявності паспорта і бажано з попередньою реєстрацією, одним словом, — «режимний об’єкт». Це — акція «Нова історія для старого телевізора», що проходила у Київському телецентрі під час Днів музеїв. 18 травня вперше за 20 років відбувся фестиваль, присвячений історії становлення незалежного українського ТБ, а організували його Музей телебачення НТКУ разом із культурно-просвітницьким центром «Маєток». Захід викликав ажіотаж — його відвідали понад 600 людей, і серед них — кореспонденти газети «День».

«Будівля телецентру схожа на космічний корабель, який чи то приземлився на віки, чи завмер на старті, так і не злетівши», — говорить завідувач Музею телебачення НТКУ Лариса БОГДАНОВА. І справді, тих відвідувачів, які ніколи не були в телецентрі, перш за все вражала масштабність і неординарність локації, «нове слово» у проведенні акцій, порівняно з традиційними павільйонними чи open-air-фестивалями в Україні. Попри невелику тривалість заходу — всього три години, через режим роботи об’єкта, — програму запропонували досить насичену: це і показ документального кінофільму про історію Першого Національного, і екскурсія Музеєм телебачення НТКУ із записом власних синхронів, і виставка раритетних телевізорів — 20 унікальних приймачів, перші з яких випущені ще у 1950-х роках, і зустріч з генеральним продюсером музичної програми «Фольк-music», і виступи музикантів. Для тих, хто зголоднів, працював фудкорт, а для фанатів приставок — ігрова зона.

КОЖЕН МІГ УЯВИТИ СЕБЕ ОПЕРАТОРОМ ГОЛОВНОГО ДЕРЖАВНОГО КАНАЛУ, ЗАЗИРНУВШИ У КАМЕРИ КИЇВСЬКОЇ ТЕЛЕСТУДІЇ, ЯКИМИ ЗНІМАЛИ ПЕРШІ ПЕРЕДАЧІ

Ті відвідувачі, які пішли на скорочену оглядову екскурсію Музеєм телебачення НТКУ (зазвичай вона триває дві години) з цікавістю досліджували та фотографувалися з уже здається архаїчною телевізійною апаратурою, скажімо телевізором зі збільшувальною лінзою КВН-49 чи радіоприймачем довоєнних часів, розглядали галерею ескізів та макетів декорацій до телепередач, виконаних художниками телеканалу, заочно знайомилися з легендарними телеведучими Першого Національного. Мало хто знав, що раніше кіно робили «вручну» — для однієї хвилини відео потрібно було різати та склеювати по 10—15 разів, а от перші дикторки Київської телестудії говорили українською ще з 1950-х років і працювали виключно у прямому ефірі. Для тих, кого захопив телевізійний процес, пропонували записати власні синхрони (обов’язковий структурний елемент телевізійного репортажу або документального фільму, що містить фрагменти інтерв’ю учасників події, яку висвітлюють. — Авт.). За словами організаторів, записали повні дві касети (близько двох годин) думок людей про те, якими були їхні перші телевізори, яку роль відіграло ТБ у їхньому житті, й головне — яким вони хочуть бачити сучасне Суспільне телебачення.

ПЕРЕДОВІ ТЕХНОЛОГІЇ 50-х: «КВН-49», ТЕЛЕВІЗОР ІЗ «ПОДВІЙНИМ» ЕКРАНОМ. НА ОДНОМУ З’ЯВЛЯЛАСЯ КАРТИНКА, ЯКА ЗБІЛЬШУВАЛАСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ... ГЛІЦЕРИНУ ЧИ ДИСТИЛЬОВАНОЇ ВОДИ(!), ЩО ЗАПОВНЮВАЛА ПРОМІЖОК МІЖ ЕКРАНАМИ

У цей же час на основній сцені проходив показ найцікавіших фрагментів документальної стрічки «Епоха ПЕРШОГО. 60 років» (з 1951 по 2011 роки), повна версія якої триває шість годин. Глядачі дізналися про те, як оригінально київські телевізійники зняли і показали у прямому ефірі візит Брежнєва в Україну. Попри те, що були офіційні розпорядження «зверху», у кадр потрапили «життєві» курйози: ось Перший секретар ЦК КПРС сякається у хустинку, ось спотикається, ось спілкується зі своїми охоронцями, — правда, всі ці елементи під час монтажу таки вирізали, і в архівах вони не збереглися. Микола Княжицький розповідав на камеру, як на початку 1990-х у програмі «Вечірні новини», де він був ведучим, політичний оглядач падав зі стільця й як він просто в ефірі прокоментував цю ситуацію, мовляв, усе в країні розвалюється, навіть стільці на телебаченні. Не обійшли увагою і комічні моменти, телевізійні ляпи, обмовки ведучих, і звісно — історію легендарного Діда Панаса, в миру — Петра Весклярова. До речі, ніхто з телевізійників не підтверджує скандальної легенди про нецензурний вислів, який нібито вжив ведучий «Вечірньої казки».

Серед ретро-експозиції приймачів скромно примостився телевізор-скарбничка — від тих, хто прийшов на фестиваль не з порожніми руками і головою, приймалися «геніальні ідеї і не тільки... на розвиток суспільного мовлення та музею телебачення!». «Завдяки цьому заходу хотілося б наблизити суспільство до телебачення, показати його історію та напрям руху в майбутнє, донести нашій молоді цінності суспільного мовлення», — підсумувала пані Лариса Богданова. А співорганізатор від культурного центу МАЄТОК Нія НІКЕЛЬ наголосила: «Я хочу, щоб ми пишалися тим, що зробила Київська телестудія. І не варто забувати, що саме українець Борис Грабовський перший у світі винайшов телебачення. Сьогодні ж українське ТБ відкрите для нових ідей і людей — кожен може долучитися до змін на краще»... На екранах, розставлених у холі телецентру, часто з’являлися слогани «Суспільне. Вільним. У незалежній». Хотілося б, щоб так і було у дійсності українського телепростору.