Нове ТБ зі старими звичками

Минулого тижня президент РФ Дмитро Медведєв підписав указ про створення суспільного телебачення в Росії. На формування команди, вироблення стратегій та інші організаційні питання в російських медійників менше року — громадський телеканал має з’явитися на екранах вже з січня 2013-го. Генерального директора (він же за сумісництвом обійматиме й посаду головного редактора), згідно з указом, затверджує президент терміном на чотири роки. Так само указом президента буде затверджено і склад Ради з суспільного мовлення. Члени цієї організації обиратимуться раз на п’ять років і працюватимуть на громадських засадах. Як зазначається в указі, рада має збиратися не рідше, ніж раз на три місяці. Кандидатів у члени Ради висуватиме Громадська палата. Вона ж займатиметься і формуванням контенту майбутнього телеканалу.

Щодо фінансування суспільного ТБ, то, згідно з повідомленнями сайту lenta.ru, на перших етапах свого існування воно фінансуватиметься державою за кредитною схемою. Надалі ж головним джерелом фінансування, згідно з законом, буде прибуток від цільового капіталу, а також приватні внески. Контент телеканалу визначатиметься як сукупність інформаційного, інформаційно-аналітичного, суспільно-політичного, культурно-просвітницького й освітнього типів мовлення. Суспільне мовлення росіяни створюватимуть на базі телеканалу «Зірка».

Але оптимізм від підписання указу про суспільне ТБ в Росії розділяють не всі. Російська телеведуча і продюсер Тіна КАНДЕЛАКІ, тверезо аналізуючи ситуацію, пише у своєму блозі на сайті «Ехо Москви»: «Радість із приводу створення суспільного ТБ я поки що ніяк розділити не можу. Тому що не розумію, хто ж ці таємничі люди, які будуть робити нове, прогресивне, дискусійне телебачення для громадян. Список керівників і виробничих компаній надто обмежений, щоб чекати імен та одкровень. З одним свіжим обличчям уже продовжили контракт на телеканалі НТВ до 2016 року. Про що це говорить? Що в упряжі ті ж коні. А тут раптом з’явиться новий табун і створить принципово нове ТБ, яке ми так і не змогли отримати при старому. І що буде рухати людьми, які, самоцензуруючись на одному каналі, після переходу на суспільне ТБ раптом різко перестануть це робити?»

Це питання більш ніж актуальне і для України. Адже в нашому випадку таке мовлення планували створювати на базі державного Першого Національного. І якщо в Росії питання суспільного ТБ почали активно обговорювати влітку 2011-го, у нас цей процес почався значно раніше... Проте фінішу, судячи з усього, найближчим часом не очікується.

— Зараз відбувається повне гальмування, як це вже неодноразово траплялося. Є проект, який розроблявся гуманітарною радою, робочою групою при гуманітарній раді. Цей проект уже неодноразово узгоджувався з Держкомтелерадіо, з міністерством фінансів, із Кабміном. У нього всі вносять правки, потім робоча група виступає з заявою, що таким чином знищується суть громадського мовлення, і все знову починається спочатку. Коли Янукович став президентом 2010 року, він заявив, що подасть відповідний закон на розгляд Верховної Ради й буде особисто його лобіювати, — розповідає шеф-редактор «Телекритики» Наталія ЛІГАЧОВА. — Нещодавно, коли ми на одній із останніх прес-конференцій ставили питання з приводу суспільного мовлення, було видно, що Президент не готовий відповідати.

Суспільне телебачення, на думку Наталії Лігачової, не створене в Україні виключно через відсутність політичної волі, причому як із боку правлячих сил, так і з боку опозиції. З приводу контенту й фінансів — було б бажання. На думку редакторки, в Україні є можливість зібрати команду професіоналів, яка буде створювати якісний продукт.

Інший медіа-експерт Отар ДОВЖЕНКО висловив побоювання щодо фінансової сторони питання й темпів зростання рейтингу суспільної телерадіокомпанії:

— У нас увесь час відбувається підміна понять. На будь-яке зауваження до комерційного телебачення й радіомовлення, що вони не задовольняють потреби в контенті не те що меншин, а й україномовної більшості, представники влади й ринку хором говорять: «От якби було громадське телерадіомовлення, воно б задовольняло всі ці потреби». Насправді цього бути не може. Громадське телерадіомовлення задовольняє потреби суспільства і є важливим гравцем на медіа-полі у країнах, де воно існує десятки років. Прикладів, щоб ринок був сформований переважно з комерційних гравців, а потім раптом звідкись прийшла громадська телерадіокомпанія і відвоювала в них великий шматок ринку, я, принаймні, не знаю. Треба розуміти: якщо громадська телерадіокомпанія буде створена і навіть якщо буде якимось чином якісно відрізнятися від Першого Національного каналу, на базі якого її хочуть створити, все одно перші роки, навіть перші десятиліття за рейтингом популярності це буде щось, м’яко кажучи, скромне. Зараз на Першому Національному є контент, який, принаймні за форматом, за деякими ознаками не поступається контенту комерційного каналу, але чи додало це йому популярності? Дуже мало. Звичайно, в нас є багато людей, які можуть робити якісний продукт, але він вимагає в першу чергу хорошого фінансування. Якщо подивимося на ті речі, які роблять громадські телерадіокомпанії європейських країн та Америки, то їх продукт не поступається комерційному. А в нас якось є таке уявлення, що все, що некомерційне, має бути малобюджетним. Де взяти дотації на такий якісний конвент, я не уявляю. Хіба що сподіватися, що багаті допоможуть бідним.

ПРЯМА МОВА

— Спілка зосередиться на чотирьох ключових моментах. Перший із них стосується консолідації журналістської спільноти. Але, насамперед, ми маємо на увазі консолідацію організацій, які займаються захистом свободи слова, — це й рух «Стоп цензура!», й незалежні профспілки, й Спілка журналістів, і діяльність репортерів без кордонів. На мою думку, всі вони повинні об’єднатися без створення певної надструктури, а на базі єдиної платформи. І якщо у влади чи бізнес-кіл виникатимуть до журналістів необѓрунтовані претензії, вони матимуть справу з об’єднаним захисним щитом журналістських організацій. Також серйозним інструментом у цьому плані я вважаю так звану комісію Дарки Чепак, тому в ній потрібно працювати.

Інший напрям — при Спілці має бути створена сильна юридична служба. На це потрібно знайти кошти. Будь-яка районна, обласна газета, яка потерпає від свавілля, повинна знати, що колектив чи редактор можуть звернутися до Спілки й отримати кваліфіковану допомогу телефоном чи в письмовому вигляді. А якщо зовсім скрутно, медіа-юрист повинен виїжджати в конкретний регіон і працювати там.

Також перед нами стоїть завдання економізації роботи Спілки через журналістський фонд, адже як громадська організація ми не маємо права займатися комерційною діяльністю. Ми вже знаємо, в який спосіб збільшити надходження до фонду з тим, щоб потім ці кошти перерозподіляти, забезпечуючи діяльність юридичної служби, підтримку ветеранів і розвиток молодіжних програм.

І останній момент — організаційний. До нас «прилипло» трохи випадкових людей, які отримали членські квитки заради дозволу на зброю, візової підтримки чи як подарунок. Цю практику треба припинити й позбавитися тих членів, які дискредитують Спілку і членський квиток.

— Названі вами пункти більше спрямовані на захист журналістів. А як щодо підвищення журналістських стандартів, посилення позицій якості в інформаційному просторі?

— Я це мав на увазі, коли говорив, що потрібно направляти кошти на підтримку й розвиток молоді. Важливо з колегами, можливо, з Інституту масових комунікацій, започаткувати серію круглих столів, адже є маса дискусійних питань щодо журналістських стандартів — «джинсова» проблема, ставлення до блогерства тощо.