Обряд викликання майдану

Мітинг біля Верховної Ради викликає складні відчуття в російській верхівці. Домінуюче відчуття — радість. Це зрозуміло. Про те, яке щастя в Кремлі викликає будь-який згорілий сарай у Порошенка, я писав неодноразово. Мешканці Кремля, МЗС, Останкіно постійно з жадібним нетерпінням дивляться в підзорну трубу у бік Києва, сподіваючись розгледіти там ознаки третього майдану. І водночас російська політична «еліта» переживає певне занепокоєння, оскільки не розуміє, що там, у тому Києві, відбувається.

МЗС Росії випустив спеціальний прес-реліз, у якому, ледве приховуючи радість, повідомляє: «Знову, як і чотири роки тому, на площах української столиці звучать заклики до відставки президента. Мимоволі виникає відчуття дежавю». Кінець цитати.

У різних народів у давнину існували різні обряди викликання дощу під час засухи. В одних орали річку плугом, в інших наряджали дерев’яну лопату в жіночий одяг, називали її «княгиня-лопата» і вмовляли дати дощ. Десь заради цілющої вологи вбивали змій, десь спеціально з цією метою руйнували воронячі гнізда. Але скрізь ці дивні дії супроводжувалися ритуальними піснями і танцями, в яких провідна роль відводилася чаклунам і шаманам.

У Росії в ці дні здійснювали обряд викликання третього майдану. Це відбувалося в різних місцях. У мене немає точних даних, як саме відбувалися камлання в Кремлі і в МЗС. Можливо, Путін уночі бив у бубон і приніс у жертву пару набридлих змій із ближнього кола, а Лавров, убравшись дерев’яною лопатою, орав плугом Яузу. В будь-якому разі про це народ не повідомили. А ось ритуальні танці в телевізорі з викликання третього майдану побачила вся країна. Вони пройшли на кількох майданчиках, але основне камлання відбулося на каналі «Росія 1», де головний шаман Росії, Володимир Соловйов, кликав майдан у ході програми «Вечер» від 18.10.17.

Насамперед Соловйов дуже старався приліпити до подій у Києві ярлик «козлиная революция». Ярлик ліпився погано, постійно відвалювався, падав на підлогу. Соловйов його піднімав і знову приклеював до подій у Києві, повторюючи: «козлиная революция, козлиная революция». При цьому намагався зобразити козла обличчям і голосом. У нього вийшло. Добився свого. Слідом за ним інші учасники шоу почали повторювати, як заведені: «козли-козли». Колишньому депутату Верховної Ради Спиридону Кілінкарову тваринницька аналогія так сподобалася, що він вирішив її поглибити і заявив, що «таких (козлів) могли обрати лише барани». Вірогідність того, що Кілінкаров коли-небудь повернеться в Україну, невелика, але якщо це все-таки станеться, сподіваюся, громадяни України пригадають, як їх називав їхній колишній обранець.

Окрім приклеювання ярлика до подій в Україні, Соловйов намагався вирішити ще два завдання: магічне і конспірологічне. За допомогою магічних заклинань він і його свита дуже старалися навести на українську землю третій майдан, а за допомогою конспірології він постійно допитувався, хто ж за всім цим стоїть.

Член Ради Федерації Олег Морозов виступав кілька разів і говорив постійно одне й те саме. Про те, що «попереду — майданізація України». Головна ідея російського парламентаря полягала в тому, що в Україні ніколи в майбутньому не станеться легітимної зміни влади, що влада завжди змінюватиметься через інструменти вуличного насильства. Цю саму мантру, про те, що в Україні майдан — назавжди, повторювали і всі інші російські учасники соловйовського шоу. Для такого висновку у них було два аргументи: перший — що так уже було в новітній історії України, другий — що їм цього дуже хочеться. Очевидно, що другий аргумент — головний. Посилання на те, що оскільки у політичній долі України важливу роль відіграла вулиця, то вона завжди домінуватиме, м’яко кажучи, не дуже переконливі. Особливо, коли ці посилання йдуть від істеблішменту країни, в якій у порівняно недавньому минулому, в 1991-му і 1993 роках, саме вулиця відіграла вирішальну роль — спочатку у зміні режиму, а потім у його збереженні і зміцненні.

Окрім радості передчуття третього майдану, в студії Соловйова спостерігалася певна розгубленість. Річ у тім, що свідомість Соловйова уражена важкою формою конспірологічного психозу. Він переконаний, що у світі взагалі не існує людей, здатних самостійно ухвалювати якісь рішення і виконувати якісь дії. За кожною людиною неодмінно хтось стоїть. Світ — як суцільна черга, як у радянському гастрономі. Мало не половину передачі Соловйов раз по раз вигукував: «Хто за цим стоїть? Ну, скажіть же мені, хто за цим стоїть?!» Причому якщо спочатку він ставив це запитання учасникам шоу, то наприкінці, зневірившись, задирав голову і волав просто крізь стелю студії до небес.

Причина, з якої Соловйов переживав муки невідомості, — тому, що звична схема пояснення всього, що відбувається в світі, підступами Держдепу в даній ситуації явно не спрацьовує. І США, і Європа ставляться до сьогоднішніх подій у Києві цілком спокійно. Ну, вимагає хтось у Києві відставки Порошенка. І що? А в США безліч народу вимагає імпічменту Трампа. А у ФРН хтось марить відставкою Меркель. І на вулиці виходять, і карикатури малюють, і з поліцією б’ються. Ось у КНДР ніхто відставки Кім ЧенИна не вимагає. І що тепер, брати всім приклад із Північної Кореї?

Спокій Заходу переконливо свідчить, що нинішні події в Україні мають внутрішньоукраїнський характер. Що це досить нормальна боротьба всередині політичних еліт за переділ українського молодого політичного поля. Причому прикметник «молодий» тут головний. Приблизно так пояснив поточні події в Києві український політолог Вадим Трюхан. Це спричинило дещо істеричний сміх у депутата Желєзняка й інших «експертів».  Як?! Україна?! Сама?! Українські політики?! Самі?! — От умора!!

За цим нервовим сміхом і погано приховуваною розгубленістю проглядала заздрість до українських політиків, які — так, кричать, б’ються, створюють і руйнують коаліції, ведуть закулісні переговори, роблять дурниці, але при цьому вони живуть реальним політичним життям, за яким російський політичний клас може лише з тугою спостерігати, підвівшись зі своїх могил, із яких складається політичне кладовище путінської Росії.

Головна відмінність внутрішньоукраїнської політики від російської в тому, що в Україні є політичне життя, а будь-який живий процес цікавий своєю непередбачуваністю. В глибині російського політичного кладовища теж ідуть процеси. Гниття і розпаду. Ці процеси передбачувані. Непередбачуваний лише момент, коли гниття призведе до остаточного розпаду соціальних тканин і розсипання трупа нинішнього режиму.