Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

«Об’єктивність» і «стандарти» як складові інформаційної війни

Тетяна ВЕРГЕЛЕС — про український медіаринок, хиби випускників журфаків та свій «День»
20 липня, 2018 - 13:57
ФОТО ZIK.UA

Тетяна Вергелес — українська медіаекспертка, головна редакторка інформаційної агенції ZIK. З пані Тетяною ми поспілкувалася про журналістику у час війни, дотримання стандартів, проблеми журналістської освіти, монетизацію власного медіапродукту.

«ВОРОГ МІМІКРУЄ»

— Українська журналістика у час війни роздвоїлася: частина журналістів намагаються подавати інформацію безсторонньо, інші — мають власну громадянську позицію. Якої позиції дотримуєтеся ви і чому?

— Це питання глобальне. Ця дискусія буде вічно. Я не прихильник громадянської журналістики, журналістики позиції саме в умовах війни. Мусимо прагнути до роботи за стандартами, до західних підходів, європейських стандартів, об’єктивної журналістики. Але, коли йдеться про війну у власному домі, треба бути обачним, щоб ці стандарти не стали пасткою.

Є прекрасна книжка Пітера Померанцева «Нічого можливого і все правдиве». Її треба перечитати, щоб зрозуміти, як ворог, який не дає нам жити уже 4 роки, мімікрує і використовує «європейські стандарти», підлаштовується під них: «Хочете демократію? Ось вам. Стандарти? Будь ласка, у нас теж є». Вони прикрилися стандартами як щитом, за якими насправді йде розгул пропаганди і безпардонна інформаційна війна.

Одна зі складових інформаційної війни, яку використовує ворог, — це об’єктивність і стандарти, які насправді є псевдооб’єктивністю і псевдостандартами. Нам накидають вимоги: «Ви дотримуйтеся їх, а ми в цей час будемо атакувати, діяти гібридно і підступно». Не можна розвісити вуха і дивитися на все це крізь рожеві окуляри. Мусимо бути пильними, дотримуючись стандартів. У цьому — громадянська позиція. Я проти того, щоб нею прикривалися ідеологічні брехні, щоб за димовою завісою патетики приховували серйозні факти, гаслами прикривали зведення з фронту, бо це — на шкоду Україні.

Щодня через інформагентство проходить лавина інформації, і кожен раз доводиться приймати рішення, роздивлятися ту інформацію, яка прийшла, «пробувати» її на смак, «нюхати», тобто за певними ознаках вирізняти, де фейки, які прикриваються об’єктивною журналістикою. Одного рецепту не випишеш. Душа просить громадянської позиції, але коли не знаєш, як діяти — дій за стандартами.

«МИ ЖИВЕМО В ТЕЛЕПОЛОНІ»

— Як ви оцінюєте журналістську освіту в Україні? Чи реально працювати з випускниками журфаків?

— Я працюю з журналістами і студентами з різних факультетів та інститутів журналістики. Всюди є люди, які пишуть дуже добре, мають дуже скрупульозне, творче і серйозне ставлення до роботи. І є люди абсолютно випадкові. Так було завжди, в усі часи. Зараз великий недолік журналістської освіти — випускників штампують, підготовка стала на потік. На факультетах журналістики думають, що «от здам гуманітарні предмети, трошки повчуся і буду телезіркою». У нас — телеманія, ми живемо в телеполоні. Попит диктує пропозицію, але дуже великий ухил у тележурналістику. Позірно здається, що це легше: ти встав, щось наговорив чи поговорив на екран, і до цього треба менше готуватися. А це потім позначається на медіаринку. Хороша публіцистика через це пішла у блоги.

Однозначної відповіді нема. Треба суттєво зменшити набір на факультети журналістики і підвищити якість підготовки: обов’язкове знання щонайменше однієї іноземної мови, щоб був ширший погляд — не лише на своє місто, Україну, але щоб бачили своє місто і свою країну в контексті Європи, світу. Широке мислення — ось що треба зараз. І зовсім заземлено — факультетам журналістики треба приділяти увагу не лише медіаграмотності, а й елементарній грамотності: орфографії, пунктуації.

— Що важливіше для журналіста: універсальність чи вузька спеціалізація?

— Радше універсальність. Її вимога звучить уже років 10 на ринку. Ми десь втратили на вузькій спеціалізації. Так буває — коли ти нахиляєшся в один бік, то втрачаєш щось в іншому. Але з нею важче вижити на ринку у фінансовому плані, бо журналіст мусить на щось жити. Я б радила мати «свої» теми. У нас у редакції кожен журналіст має власні теми, які він вивчає, розробляє, начитується, обростає контактами, але водночас усі — взаємозамінні. Маючи якісь свої фішки, все ж варто опановувати універсальність.

Говорять, що: «Журналіст має бути талановитим дилетантом». Він завжди повинен мати напрацьовану базу експертів, до яких може звернутися, фахівців, які йому прокоментують те чи інше питання.

«ГОНИТВА ЗА РЕЙТИНГАМИ»

— Журналісти у вишах вивчають журналістську етику, але, прийшовши у професію, дуже часто про неї забувають. Чому так відбувається? Гроші дорожчі за етику чи проблеми у викладанні цього предмету?

— Це — пошесть, гонитва за рейтингами. Це диктує медіаринок, конкуренція у середовищах. Ти маєш бути рейтинговим. Мало написати, важливо, щоб тебе читали. А нехтування журналістською етикою — це зворотна сторона медалі. Гонитва призводить до того, що з’являються фейки, жорстокі фото. Це залежить від стандартів медіаресурсу, як це сприймають редактори, як вони це обумовлюють з журналістами. Але може щось проскочити, коли є конвеєр і втома. Це — життя.

— Як перетворити довіру аудиторії на бренд?

— Працювати день за днем, втримуватися на ринку. Просування неможливе без соцмереж, треба контактувати з читачами, просувати власний продукт. Цілий підрозділ має працювати на це. Уже не вийде так, що ти створив сайт, він з’явився в інформпросторі і собі там живе. Тепер кожен журналіст, написавши свій матеріал, має думати, як його поширити, «пустити в люди». Уже закінчився час, коли газета лежить у кіоску і хтось собі її купив. Ти мусиш думати, де ти сам через соцмережі пошириш свій текст.

Більшість українських медіа — дотаційні. Їх спонсорують олігархи і водночас диктують політику виданню. Щоб ЗМІ стали більш незалежними, чи готові читачі платити за контент? Наприклад, за аналітичні, публіцистичні матеріали?

— Думаю, що ми ще не доросли до цього. Медіа не можна розглядати у відриві від тієї політичної системи, яка є в Україні. У нашій країні встановлено олігархат. Для того, щоб система докорінно змінилася, потрібно проводити цілий пакет реформ у різних галузях економіки, суспільно-політичного життя. Це комплексні зміни. Популізм, коли говорять: «Будьте чесними і працюйте, як собі знаєте, і рекламу не беріть, працюйте на читача». Медіа — це теж підприємство, яке діє за своїми законами.

Водночас абсолютно можливо ЗМІ виходити на самоокупність через рекламу. Ми маємо свободу слова, маємо можливість говорити і писати, є змога робити якісне ЗМІ, яке буде послуговуватися довірою. А от щодо оплати, то я не бачу, що є можливість платити за інтернет-контент. Треба рухатися у напрямку реформ, і тоді ситуація зміниться.

«День» — ЦЕ ШИРОТА МИСЛЕННЯ»

— Ви і газета «День»: ким є це видання для вас?

— Газета «День» — невід’ємна частина мого життя. Це — той маяк, на який я орієнтуюся, коли часом здають нерви, коли здається, що все безнадійно, б’єшся як риба об лід і в суспільстві нічого не змінюється. Тоді я згадую, що є газета «День», яка є унікальною на медіаринку своїм високим професіоналізмом, вболіванням за долю України, прагненням гідного життя для людей. Газета «День» — це широта мислення, європейський підхід з українським контекстом. І, звичайно, все це тримається на харизмі Лариси Івшиної.

Ірина ЛАДИКА, Літня школа журналістики «Дня»-2108
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments