Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Олександр ЦЕКАЛО: «ТБ — магія спілкування»

9 серпня, 2002 - 00:00

Невблаганне наближення нового телевізійного сезону прискорює всі креативно-виробничі процеси. Серпень для телевізійника — це пробний забіг перед стартом, перший етап естафети. Для того, щоб у вересні глядачів знову всадити перед телевізорами і здивувати їх, потрібне щось незвичайне. Одна з таких телебомб каналу «1+1» вже приведена в дію — з вересня у його ефірі з'являється досить відома особистість — київський москвич Олександр ЦЕКАЛО. Продюсер і актор кабаре-дуету «Академія», екс-ведучий телепередачі «Доброго ранку, країно» і «Пожадливість», виконавчий продюсер мюзиклу «Норд-Ост», володар премій «Профі», «Зірка», «Овація» і «Золотий грамофон» віднедавна займає пост виконавчого продюсера розважального мовлення каналу СТС, а також виступає в ролі куратора і ведучого оновленого проекту каналів «1+1» і «СТС» — «Побачення наосліп».

— Олександре, віднедавна ви — продюсер каналу СТС, який займається розважальним мовленням. З іншого боку, ви досить відомий шоумен і телеведучий. Що таке телебачення для вас, людини, яка тепер знаходиться по обидва боки ТБ-екрану?

— Дивна річ. Два роки я робив мюзикл «Норд-Ост» як продюсер. Працювала велика команда… Ми зробили цей мюзикл — зараз він іде у Москві щодня. Його успіх підтверджується щодня. І ось я отримав пропозицію від Олександра Роднянського і прийшов на канал СТС працювати виконавчим продюсером… Навіть третини таких офіційних і серйозних поздоровлень на мою адресу, як з нагоди призначення виконавчим продюсером СТС, я не отримав за роботу над мюзиклом «Норд-Ост». І така реакція примушує мене задуматися — чому? Для мене це було дивним. Олександр Роднянський запропонував — я погодився, тому що працювати в наш час із таким продюсером і топ-менеджером, як він — це щастя. Якщо людина не боїться здійснювати такі повороти у своєму житті, продовжує творити і не зупиняється, то у цьому випадку — ми «однієї крові». Ось таким дивним чином відповідаю — що для мене телебачення. Телебачення — дуже непояснимий організм. І передусім — це дуже невдячний організм. Ті, хто спробував телебачення, потім уже не можуть не включати його до свого «денного раціону». Безумовно, ТБ — це магія спілкування з мільйонами, магія доступу до інформаційної системи, — тебе бачать і слухають усі. І ти відчуваєш себе місіонером.

— І людина, телевізійна до мозку кісток, справді може втратити почуття реальності?

— Це відбувається іноді з людьми. Навіть якщо їм не «зносить дах», людей засмоктує — вони не можуть існувати поза цим. Є така категорія людей, яка вже давно в ремеслі, і робота стала сенсом їхнього життя. Я буваю на кіностудії Довженка, де, на жаль, майже не знімають кіно. Але справжні кіношники все одно туди приходять. На кіностудії Довженка тепер працює нове покоління — телевізійники. Це мої друзі — Вітя Приходько, Валя Опалєв, брати Гадюкіни, Валера Бабич. Вони тісно працюють з «1+1», а зараз уже і з «СТС». На щастя, вони можуть дати роботу багатьом, хто залишився не при справах, у кінематографічному значенні. Так ось, якщо ти отруєний телебаченням, як і будь-яким іншим видом шоу-бізнесу, а ТБ — це найактивніша форма шоу-бізнесу, — то нікуди від цього не подітися. Володіючи телебаченням, ти володієш усім.

— Які, по-вашому, основні функції ТБ сьогодні?

— Телебачення — це такий «розважальний лікар». У нього дві функції, як мені здається, — розважати і відволікати. Розважати по життю і відволікати від проблем. Я не люблю «кровоточивого» телебачення, що оповідає про злочини, нещасні випадки, вбивства… Людина за кермом, яка бачить роздавлену на трасі тварину, відволікається від основного, від дороги. Тому що смерть кличе — йди сюди, вона кличе навіть за допомогою вбитої тварини. Телебачення робить те ж саме: щось показує і тим самим відволікає людей. Воно клацає пальцями перед обличчям людини: «Ей! Все добре! Не звертай уваги!» Як це сталося недавно: в ТБ-ефірі спочатку йде репортаж про страшну трагедію в Україні, про літак, що розбився на авіашоу в Скнилові, потім тут же йде сюжет про те, що розбився літак у Росії, а далі — що ще і в Америці. Люди це дивляться і розуміють, що це, звичайно, горе, але горе не тільки у них. А ще і в Москві, і в Нью-Йорку… Так це ж скрізь! Значить, ми — такі, як усі, значить, життя продовжується, значить — нічого страшного… Що було зроблено? Людей відволікли. Погано це чи добре? Напевно, добре з погляду такої послідовності. Напевно — погано з погляду того, що це взагалі показали і, показавши, жахнули людей. З іншого боку, не показувати, замовчувати — значить провокувати появу чуток по «кухонному радіо». Тому що коли виходять і говорять: «Так, у нас крадуть. Усе нормально. Будемо боротися. Ось одного вже посадили», — це що означає? Відволікають, заспокоюють — не бійтеся, мовляв, люди, ми на посту. Чисте зомбування.

— Ви вважаєте, що телебачення повинне бути іншим?

— Мені здається, що телебачення, безумовно, повинне бути різним. І те, що я зараз працюю на каналі СТС, на якому немає політики, немає «кривавих» новин, — це не означає, що це єдиний вид телебачення, який повинен бути. Мабуть, зараз це єдиний вид телебачення, який мені цікавий. Мені не цікава політика, мені цікаві політики, але тільки як персонажі у нашому з вами житті… Але займатися тим, щоб за допомогою телебачення залучати до політичних контекстів глядачів, — це мені не цікаво. Мені цікавіше розважати, відволікати і заспокоювати. Адже це — як таблетка. А що ми знаємо про неї, коли її ковтаємо? Ми з'їмо шматок цієї білої незрозумілої речовини — і у нас пройде головний біль. Як це може трапитися? Це чудо. Те ж саме — і на телебаченні. Це «таблетки», які готуються краще або гірше, з гірчинкою або з солодинкою. Таблетки в красивій упаковці, таблетки, схожі на цукерки. У такого телебачення — функція лікаря. Час змінився, і зараз ніхто не хоче стояти на барикадах, дивитися на вибухи та вбивства. І повинне бути телебачення, яке принципово не хоче цього показувати. Таким телебаченням і є СТС.

Світлана ЦИБАНЬОВА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ