«Попит на гумор у народі дуже великий»

Ґіки та авантюристи по всьому світу захопилися криптовалютами, економісти досліджують це явище і роблять прогнози, наскільки все серйозно. А карикатуристи, спостерігаючи «криптогарячку», позмагались у дотепності на цю тему. Нещодавно оголосили результати VI Міжнародного конкурсу карикатури «Час — гроші 2018. Криптовалюта: біткоїн та інші», серед організаторів якого — Асоціація карикатуристів України, міжнародний фестиваль мистецтв «Гоголь-фентезі», громадські організації та представники фінансової компанії BitClub Project. Переміг українець Ігор Лук’янченко.

Постійні читачі «Дня» можуть знати роботи пана Ігоря, які свого часу публікувались у газеті. Взагалі в нього чимало перемог на конкурсах карикатур у різних країнах. За словами Лук’янченка, роботи українських карикатуристів часто отримують призи на міжнародних конкурсах. При тому, що сплеск розвитку цього жанру в Україні минув. Справді, «День» теж відчуває це, адже ми — одне з небагатьох видань, яке регулярно друкує карикатуру і ставиться до неї як до самостійного журналістського жанру. Пошук влучних малюнків займає багато часу, сьогодні ми часто звертаємось до російського карикатуриста Віктора Богорада. В розмові з «Днем» Ігор Лук’янченко поділився своїм баченням ситуації.

«УКРАЇНСЬКІ КАРИКАТУРИСТИ — ОДНІ З НАЙСИЛЬНІШИХ У СВІТІ»

— У конкурсі карикатур на тему криптовалют взяли участь автори з багатьох країн. Які ваші враження від їхніх робіт?

— Справді, це міжнародний конкурс, туди надсилали роботи з кількох десятків країн. Друге місце — в учасника з Хорватії, третє — в автора з Сирії. Конкурсні роботи доволі сильні, з них 28 увійшло до каталогу, який зараз друкується.

— Втім, серед переможців із України — тільки ви.

— Але в каталог потрапило доволі багато українських художників. Взагалі українські карикатуристи — одні з найсильніших у світі. Якщо взяти міжнародні конкурси, які проводяться у світі, а таких близько сотні, українські художники стабільно отримують там дуже багато призових місць. Наприклад, минулого року тільки я отримав близько десяти призів на міжнародних конкурсах карикатури, з них чотири — перші місця. В Ірані, Хорватії, Угорщині та Бельгії.

— Іран не дуже асоціюється з конкурсом карикатури.

— Це оманлива думка. В Ірані сьогодні, можна сказати, карикатурний бум, який, можливо, був в Україні 20 — 30 років тому. Там проводять доволі великі конкурси карикатури, є багато сильних іранських художників, які почали брати призові місця на європейських конкурсах. Тож там інтерес до карикатури дуже сильний. Також у Сирії та інших арабських країнах. Та й у неарабських теж. Наприклад, у Китаї та усьому цьому регіоні така сама ситуація.

— Це може бути пов’язано з певними політичними подіями? Коли саме життя, умовно, дає більше тем для іронії.

— Навряд. У принципі, в усі часи політична ситуація і події приблизно однакові, однотипні. Напевно, це пов’язане з тим, що просто прийшов час саме для цих країн.

«З УХОДОМ ПАПЕРОВОЇ ПРЕСИ УКРАЇНСЬКА КАРИКАТУРА ТЕЖ ТРОХИ ЗГАСЛА»

— Ви згадували, що 20 — 30 років тому в Україні був бум карикатури. В чому це проявлялося?

— Тоді жанр тільки починав розвиватися, саме іронічна графіка. З’явилися конкурси карикатур, у Європі — все більше. Українські художники почали брати там участь і отримувати призи. В принципі, вони почали робити це ще в радянські часи. Тоді багатьом забороняли брати участь у таких конкурсах, художники переправляли свої роботи до Європи нелегально. А коли Радянський Союз розпався, з’явилась свобода, автори стали активно надсилати роботи, почали з’являтися нові художники, з’явився київський клуб карикатуристів «Архігум», уже знаменитий. Цей клуб організували Віктор Кудін, сьогодні він відомий карикатурист і дуже відомий архітектор, Володимир Казаневський, відомий у світі карикатурист, Анатолій Казанський, який трагічно загинув, Юрій Кособукін, який помер відносно нещодавно, найвідоміший у світі карикатурист за кількістю нагород (занесений до «Книги рекордів Гіннеса» як художник із найбільшою кількістю нагород у міжнародних конкурсах карикатури. — Авт.). Був такий сплеск карикатури, який продовжувався років 20, до світової економічної кризи 2008-го. А тоді почала зменшуватися кількість друкованих ЗМІ, де, в основному, друкувалися карикатуристи. З уходом паперової преси українська карикатура теж трохи згасла. Усі українські художники-карикатуристи, які залишились, у основному, малюють саме на міжнародні конкурси.

У карикатуриста особливо немає майданчика, крім друкованих засобів масової інформації. Сучасні ЗМІ, звісно, використовують карикатуру, але намагаються нічого не платити у силу специфіки електронного середовища. Платили за карикатуру саме в газетах і журналах.

— Якщо повернутися до Анатолія Казанського, який працював у «Дні» і чиї роботи досі виходять на наших перших шпальтах, на вашу думку, в чому особливість його стилю?

— Специфіка техніки Анатолія Казанського у сплаві карикатури і сюрреалізму. Навіть не знаю, з ким його можна порівняти. Його техніка була настільки унікальною, що її вже ніхто не повторить.

Шкода, що він так рано пішов. Він міг би створити ще багато геніальних робіт. До речі, альбом його карикатур, виданий «Днем», на мій погляд, дуже хороший — і за форматом, і за роботами, які туди увійшли.

«НОВИХ МОЛОДИХ ХУДОЖНИКІВ ПРАКТИЧНО НЕМАЄ»

— Ви згадували про середовище, яке формувалося 30 років тому. Чи з’явилось нове покоління українських карикатуристів?

— Наскільки мені відомо, якраз буде, можна сказати, демографічний провал серед карикатуристів. Оскільки попиту на карикатуру в Україні немає, природно, що не з’являються нові художники, ніхто не малює карикатур. А щоб стати хорошим карикатуристом, треба малювати дуже багато, треба витрачати на це час і, звісно, бажано отримувати за цей час якісь гроші, щоб жити. Просто так ніхто карикатурою не займатиметься. Нових молодих художників практично немає. Я не знаю жодного.

— Ігорю, ви теж співпрацювали з «Днем». І це стосувалося не лише карикатур, у газеті виходили і ваші гумористичні текстові замальовки. Зараз пишете?

— Якісь тексти є, але ніде їх не викладаю. Якщо приходить якась думка, записую, інколи втілюю її в графічній формі. Можна було б викладати кудись у «Фейсбук», але, як і з карикатурою, майданчиків для вербального гумору особливо немає. Знов-таки, якщо раніше майже в усіх газетах на останній шпальті були колонки гумору, карикатури, то сьогодні — не знаю.

Взагалі попит на гумор, сатиру в народі дуже великий. Але на великих майданчиках його немає. «Фейсбук» от «розпорошений», багато хто просто так викладає свою творчість, але це — серед друзів, може, кілька сотень людей прочитає.

«УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИКИ ВЕСЬ ЧАС ДАЮТЬ ПРИВІД ДЛЯ КАРИКАТУР»

— Для вас є теми, на які не стали б малювати карикатуру?

— Такі теми, не конкретно для карикатури, а взагалі для преси — може, як зазвичай, релігія, смерть, ті, що зачіпають почуття певної групи людей. Хоча... Карикатура — такий жанр, що, за великим рахунком, будь-яку тему можна огорнути в таку форму, що вона не викликатиме різкої реакції. Взяти французьку карикатуру — там взагалі немає табу. Той самий журнал «Шарлі Ебдо». В Україні карикатура трохи згладжена, менш гостра.

— У чому причина?

— Якщо розглядати редакційну карикатуру, то тут усе зрозуміло. Усі засоби масової інформації належать певним фінансовим групам. Природно, вони виражають інтереси цих груп. Виходячи з цих інтересів, будується вся редакційна політика. Зокрема в карикатурі. Навряд чи з’являтимуться різкі карикатури на владу, ще щось таке — виходячи з того, що майже усі газети якось пов’язані, наприклад, з владою.

— Сучасні українські політики цікаві вам як персонажі карикатур?

— Будь-який політичний персонаж, якщо він дає привід намалювати на нього карикатуру, цікавий. А з огляду на те, що наші політики весь час дають такий привід, природно, що український політикум представляє інтерес для карикатуристів, для того, щоб графічно зображати його в неприглядному світлі.