Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

«Прагнемо спонукати до мислення»

Ведучий програми «Сьогодні. Підсумки» на каналі ТВі Володимир Павлюк — про сценарії розвитку інформаційного простору
15 жовтня, 2010 - 00:00
«НА ВАРТІ». САМЕ ЦЯ РОБОТА ЖИТЕЛЯ МІСТА КОБЕЛЯКИ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ КОСТЯНТИНА БОБРИЩЕВА СТАЛА ФАВОРИТОМ КАНАЛУ ТВі НА ФОТОКОНКУРСІ «День-2010» / ФОТО КОСТЯНТИНА БОБРИЩЕВА

Цього літа характерну для теплої пори року медійну пустку заповнила історія боротьби «5 каналу» та ТВі за частотні ресурси . І хоча втрати ТВі виявилися доволі відчутними, канал не відмовився від розвитку та продовжує створювати нові проекти. Один із них — це програма «Сьогодні. Підсумки» з Володимиром Павлюком. «День» поспілкувався з ведучим. До речі, саме Володимир представляв канал ТВі на відкритті Фотовиставки «День-2010».

— На жаль, в Україні склалася недобра традиція недовіри до своїх. У тому числі, це стосується інформаційного простору, коли перевагу віддають іноземним телеведучим. Хоча й серед українців є цікаві та здібні телевізійники. Яке завдання ви особисто ставите перед собою як автор аналітичної програми на ТВі?

— Робити цікаву, незаангажовану, впливову програму. Епітетів можна підібрати багато і всі вони будуть правильними, але головне, щоб програма була цікавою широкому загалу. Ми точно не ставимо перед собою завдання капати на мізки нашим можновладцям. Ми прагнемо, аби програма була цікавою звичайним людям, щоб вона спонукала їх до активного мислення.

— Якщо ви взялися за створення власної програми на ТВі, то, попри історію із частотами, ви все ж таки вірите в те, що у цього каналу є майбутнє. Яким ви бачите це майбутнє? Якщо вважати сьогоднішню ситуацію в країні тимчасовою кризою і уявити кращі часи, то яким ви бачите канал ТВі? Якими мають бути пріоритети його мовлення?

— Було б добре зазирнути в майбутнє і побачити, яким воно буде, але...Я сподіваюся, що інформаційне поле в Україні не буде розвиватися за російським сценарієм, в якому купа національних каналів «прогинаються» перед владою, а на противагу їм існує «Ехо Москви» — маленький мовник, яким можна хизуватися на Заході, мовляв, дивіться, в нас є свобода слова. На жаль, нинішня ситуація в Україні справді стає схожою на російську: у нас є чимало лояльних до влади каналів і невеличкі мовники, які намагаються працювати якісно. Якщо надалі події в Україні розгортатимуться саме за російським сценарієм, то ТВі матиме статус невеличкого каналу, який не соромиться говорити про те, що власне є насправді. І в цьому випадку він буде вигідним владі. Його можна показувати на Заході як свідчення того, що в країні нібито існує свобода слова.

Звісно, якби ситуація в інформаційному просторі країни покращувалася, то якість підготовки програм була б на кілька щаблів вищою. А зараз ТВі, на жаль, обмежений у мовленні. І це тягне за собою ланцюгову реакцію: бюджет, розвиток каналу, кількість та якість аудиторії, реклама і так далі. Обмежений у мовленні канал, звісно, має обмежені можливості.

— Ви застерігаєте від повторення в Україні російського сценарію. А які запобіжники для того існують? Як ви взагалі сприймаєте те, що сьогодні відбувається в українському інформаційному просторі?

— У 2004-му році українська журналістика не змогла взяти свободу слова в свої руки, хоча цю свободу їй вручили. Свобода слова не була відвойована. Тому її легко відібрати. Але, на мій погляд, справа тут не в якості української журналістики. Не в тому, що, як сказав Леонід Данилович, «Україна — не Росія», а справа в суспільстві. Дуже хочеться вірити (і зрештою, це показала історія), що українське суспільство готове забрати те, що йому належить. Мені здається, що українське суспільство доросліше за російське. І це, як на мене, є своєрідною страховкою для розвитку інформаційного поля в Україні. Обмежити його абсолютно, як це відбулося в Росії, вже не вдасться. Не ті роки. Інтернет є в багатьох українських родинах. Навряд чи зараз можливе маніпулювання свідомістю українців. Зробити з України соціалістичну республіку не вдасться.

— Чи не найнагальніша тема для телепростору сьогодні — це суспільне мовлення. У Верховній Раді зареєстровано вже два законопроекти. Один, по суті, розроблений Громадською гуманітарної радою при Президентові України, інший — альтернативний — від Шевченка — Каськіва — Суслова. На вашу думку, чи отримає Україна врешті-решт якісний канал суспільного мовлення? І чи вирішить цей канал проблему того, що країна сама себе не бачить і не знає?

— З огляду на ті законопроекти, які зареєстровані у Верховній Раді, я б не говорив про суспільне телебачення взагалі. Проект, який подав Андрій Шевченко зі своїми товаришами передбачає створення не суспільного телебачення, а парламентського каналу. Адже згідно з ним дев’ятьох членів наглядової ради призначає Верховна Рада. А чому не Вища рада юстиції або Адміністрація Президента? Де ж там суспільство, якщо воно призначає лише шістьох осіб? Це наглий обман! Суспільне телебачення так не створюється. Хоча безумовно, цій країні воно потрібне, оскільки національні мовники спотворюють інформаційну картину мовлення. То можливо, варто впливати передусім саме на ці канали, аби вони не спотворювали інформаційну картину? Але тоді вже виникне питання, чи потрібне суспільне мовлення. Так чи інакше, але в країні, де на канали постійно тиснуть — чи то власники, чи то влада, поява якісного суспільного мовлення дуже сумнівне. Тому те, що відбувається довкола цього питання зараз, я вважаю профанацією.

Суспільне мовлення в першу чергу залежить від політичної волі, зокрема Віктора Федоровича. Але ми бачимо, що її немає. Якщо її немає, то чи можемо ми говорити, що суспільне телебачення в Україні з’явиться?

— Ви були на відкритті Фотовиставки «День-2010» в Українському домі. Що вам здалося найбільш цінним у ній?

— Коли щодня ходиш вулицями міста, ідеш на роботу, з роботи — то життя для тебе ніби протікає, а тут, на виставці його раптом зупинили, причому в дуже концентрованому вигляді. І тоді розумієш: ось де життя! Оскільки у мене маленькі дітки, то особливою мені здалася фотографія «Останній дзвоник». Як журналіста мою увагу привернув знімок «Моє», де Віктор Федорович кладе до кишені щойно вручене йому посвідчення Президента України. Між іншим, телебачення не змогло передати цей момент біографії Президента так, як це зробила одна-єдина фотографія.

ДОВІДКА «Дня»

Володимир ПАВЛЮК працював на Новому каналі, на каналі К1. Після роботи ведучим у програмі «Подробиці тижня» на «Інтері» повернувся на Новий, де очолив департамент інформації. Був звільнений у 2009 році за те, що поставив в ефір відомий ролик «Пропало всьо!» за участю Юлії Тимошенко. З липня цього року Володимир Павлюк працює на ТВі.

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ