Нас послано тільки пророкувати воскресення мертвих і будить сонних. Се наше діло.
Пантелеймон Куліш, український письменник і громадський діяч

Правда + брехня = постправда

Що таке пропаганда і як вона працює?
30 березня, 2018 - 12:07

Сьогодні на ці питання українські журналісти відповідають дуже по-різному. Хтось плутає журналістику в цілому та одну вузьку журналістську спеціалізацію, новинне репортерство, і каже, що «журналістика має лише повідомляти факти», все решта — пропаганда і маніпуляції. Хтось упевнений, що власна думка дорівнює пропаганді, й усі дописувачі медіа повинні не мати своєї точки зору, а відсторонено розповідати про події. Хтось пропагандистський маніпулятивний сюжет із двома, трьома неправдивими, але різними думками експертів вважає прикладом збалансованості, а з одним, абсолютно коректним висловлюванням спеціаліста з теми — пропагандистським матеріалом.

Пересічні громадяни, здебільшого взагалі губляться в здогадках, що таке «пропаганда» і як вона працює.

ОБОВ’ЯЗКОВІ СКЛАДОВІ

Наприклад, згідно зі свіжим всеукраїнським соціологічним опитуванням, що проводилося Київським міжнародним інститутом соціології в лютому на замовлення ГО «Детектор медіа», мешканці України не мають однозначної думки щодо того, як діє російська пропаганда.

За даними дослідження, 38% мешканців України вважає, що вплив російської пропаганди пояснюється істотними ресурсними вливаннями, 33 % каже, що причина — у відсутності критичного мислення в звичайних людей, а 30% пояснює секрет ефективності пропаганди РФ у підкупі Росією ЗМІ та політиків у інших країнах.

Питання були про Росію та її методи, але відповіді відображають загальне уявлення громадян про методи пропаганди та те, як вона потрапляє в їхні голови.

Отже, якщо зважати на результати опитування «Детектор медіа», то для ефективної пропаганди потрібні величезні ресурси й цільова «покупка» каналів комунікації, а саме: медіа та комунікаторів, тобто політиків, експертів, громадських діячів, журналістів та інших лідерів суспільної думки. Іншою обов’язковою складовою є низький рівень медіаграмотності в цільової аудиторії.

Зрештою усі ці твердження правильні. Втім, є ще один важливий чинник, про який не йшлося в опитування. Для ефективної масової пропаганди необхідна активна участь журналістів у пропагандистських кампаніях. Для більш непомітної, точкової пропаганди навпаки, достатньо того, щоб журналісти були неосвіченими та безграмотними з точки зору технологій впливу на суспільну думку. Таке невігластво журналістів дає можливість пропагандистам без проблем використовувати засоби масової інформації як канали комунікації зі своєю аудиторії «в темну», тобто в такий спосіб, що репортери та редактори цього взагалі не помічають та не розуміють.

ПОШИРЕНІ ПОМИЛКИ

Однією з поширених помилок є впевненість, що, коли окремий сюжет або текст не є пропагандистським, а підготовлений, як то кажуть, за стандартами, є об’єктивним та збалансованим, то вже не важливо, в якому ЗМІ цей матеріал виходить. Але правда полягає в тому, пропаганда якраз-таки й буде ефективно працювати, коли окремий дуже професійний та чесний журналістський матеріал вбудовується в потік пропагандистських повідомлень.

Наприклад, новини на телеканалі роблять незаангажованими та збалансованими. Але після новинного блоку в студії з’являється гість, який своїми коментарями негайно перекручує почуте та побачене за заздалегідь визначеними «темниками». Відповідно, інформаційна цінність новин різко падає — всі, хто подивилися не тільки репортажі журналістів, а й послухали експертну («експертну») думку, вже стали мішенню для маніпуляцій та отримали порцію своєї пропаганди. Звичайно, якщо гість студії є незаангажованим та об’єктивним, цього не станеться, але ми зараз розглядаєм саме «пропагандистські штучки», які зводять нанівець усі зусилля журналістів по чесному інформуванню громадськості.

Найсмішніше, що поява спікерів із сумнівними заявами може пояснюватися бажанням «збалансувати» представлені в медіа теми. Але якщо намагатися врівноважити правдиву інформацію, скажімо, не дуже правдивою, чесні повідомлення — заангажованими меседжами, й у підсумку виходить не більш якісний журналістський продукт — у підсумку виходить постправда.

ТОКСИЧНІ ГОСТІ ЕФІРУ

Декілька місяців тому «День» писав про скандал, який стався навколо інтерв’ю Бі-Бі-Сі з експертом зі змін клімату.

Бесіда журналіста з відомим британським політиком, лордом Найджелом Лоусоном транслювалася в ефірі у серпні минулого року в програмі Today («Сьогодні») на BBC Radio 4. Гостя було запрошено у студію для обговорення документального фільму колишнього віце-президента США Альберта Гора, присвяченого змінам клімату. Під час інтерв’ю Лоусон спростував твердження, які були подані в стрічці. Він, зокрема, заявив, що за останніх десять років середня температура навколишнього середовища в світі «навіть трохи знизилася», а Міжурядова група експертів із питань змін клімату (IPCC) за цей період не зафіксувала збільшення кількості екстремальних погодних явищ. Тобто, Лоусон прямо заперечив реальність глобального потепління.

Зрозуміли мотиви медійників, які вирішили поспілкуватися з експертом, що займає саме таку позицію, відразу після фільму, який розповідає про катастрофічні зміни клімату. Це було зроблено для все того ж балансу думок. Але слухачі Бі-Бі-Сі цього не пробачили. Після хвилі обурення слухачів, що журналісти під час інтерв’ю з Лоусоном не ставили під сумнів спірні заяви політика, на Бі-Бі-Сі визнали, що були не праві. Телерадіостанція випустила заяву, в якій визнала порушення власних редакційних стандартів, тому що висловлювання Лоусона, які були «як мінімум спірними», мали б «були бути поставлені під сумнів» відповідними питаннями журналіста.

Але буває ситуація, коли гострими питання, і навіть прямим спростуванням не можна нівелювати деструктивний, токсичний вплив гостя студії. Якщо рівень контраверсійності іміджу й репутації експерта «зашкалює», іноді йому навіть не треба багато говорити — сам факт його появи в ефірі вже є пропагандою.

Один із таких прикладів — російський політолог Сергій Марков, який є постійним (!) гостем студії американського каналу CNN. Коментарі Маркова CNN часто використовує для оцінки подій у Росії, і не тільки. Буквально на цьому тижні він розмірковував про ситуацію на Донбасі, чим шокував глядачів каналу з України. Один із найавторитетніших українських журналістів, Сергій Каразій, розмістив скрін-шот Маркова на CNN у своєму «Фейсбуці». «Ви от стібетесь з «експертів» на українських каналах, а тут он Марков на CNN розказує про Бандера репресів режім терорайзінґ Донбас», — прокоментував журналіст побачене.

Сергій Марков є дуже відомою персоною не лише у вузькому колі політтехнологів, а й широкої громадськості через його радикальну українофобію. Наприклад, з останнього: коментуючи висилку російських дипломатів із країн Європи та США він заявив, що Кремль має на це відповісти введенням економічних санкцій проти держав, які взяли участь у цій акції та... розгромом «київської хунти».

Свою українофобську позицію Марков не приховує, ба більше, з початку Євромайдану активно її артикулює та пропагує. Не віриться, що на CNN цього не знають. Напевно, що вони «в курсі». І запрошуючи таких людей висловитися в ефірі, телеканал у такий спосіб, робить внесок у пропаганду Кремля.

До того ж немає значення, які питання поставить журналіст, коли його візаві — одіозна персона з заздалегідь відомою думкою. Сама поява в ефірі таких персонажів уже є пропагандистською технологією, і єдиний засіб протидії — «чорний список» осіб, що пропагують ненависть та брешуть, заборона на появу в ефірі подібних «експертів».

«ПРОПАГАНДОГРАМОТНІСТЬ» ЯК ВИМОГА ЧАСУ

Інша проблема — самі журналістські матеріали. Якщо навіть застосовувати одночасно всі відомі «стандарти Бі-Бі-Сі», немає жодної гарантії, що в підсумку ми будемо мати об’єктивний та незаангажований сюжет або текст.

На днях відомий український медіаексперт, доктор філософських наук, професор, член наглядової ради НСТУ Олексій Панич написав розлогу статтю для «Детектор медіа» щодо присутності в журналістиці пропаганди.

Він упевнений, що журналісти у своїй повсякденній роботі займаються пропагандою, «безумовно, займаються — усвідомлюють вони це чи ні». «Навіть просто розповідаючи про події, журналісти не можуть — та й чи повинні? — повністю залишати за кадром власне, особисте ставлення до того, що відбувається. ...Тим паче що це стосується таких жанрів журналістики, як публіцистика, аналітика, розслідування тощо», — пише Панич.

На його думку, на рівні ЗМІ «вплив на людські погляди» починається вже з відбору того, що є, а що не є вартим уваги його аудиторії. «Скільки в новинах має бути позитиву, а скільки — критики чи негативу? Яке місце в новинах мають займати економіка, кримінальна хроніка, стихійні лиха, політичні процеси тощо? Будь-які рішення, ухвалені редактором із цього приводу, не є й не можуть бути «абсолютно нейтральними»; всі вони так чи так впливають на погляди аудиторії, крапля за краплею формуючи в людей ту чи ту картину довколишнього світу», — констатує медіаексперт. «Насправді пропагандистський компонент є практично в усьому, що роблять ЗМІ — від розташування матеріалів та формулювання заголовків на газетній шпальті й до добору матеріалів для щоденної програми передач загальнонаціонального телеканала», — вважає Панич. І робить висновок: «ховаючи від себе правдиву оцінку власної роботи, журналісти займаються пропагандою ніби «несвідомо», запевняючи інших (а часто-густо навіть себе), що вони «просто інформують», без жодної «тенденції» й жодного наміру «вплинути на погляди» своєї аудиторії.

Отже, можна зробити висновок — якщо журналісти не розуміють, яким чином і завдяки чому їхні матеріали впливають на думки та уявлення людей і не чинять такий вплив свідомо, це не означає, що їхні сюжети або тексти стовідсотково не є пропагандистськими. Неосвіченість про методи та сутність пропаганди та маніпуляцій не є гарантією того, що журналіст не стане щось пропагувати та чимось маніпулювати. Радше навпаки — такі репортери та редактори є легкою здобиччю пропагандистів, і в якийсь момент, непомітно для себе, можуть опинитися в ролі горезвісних «корисних ідіотів», вибачте мені за використання цього сталого виразу.

Зважаючи на це дуже важливим є підвищення не тільки медіаграмотності населення, а й «пропагандограмотності» журналістів. Попереджений — значить, озброєний. Утім, цей захисний механізм спрацює, тільки якщо журналісти не хочуть перетворюватися на пропагандистів і вболівають за інтереси суспільства, якому життєво необхідна якісна та чесна інформація, без маніпуляції та пропаганди.

Наталя ІЩЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments