Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Правила гри Віктора Богорада

«Запит на карикатуру існує, але видавці і редактори газет бояться її друкувати»
7 вересня, 2018 - 12:19

Навряд чи буде перебільшенням стверджувати, що «День» — мабуть, єдине на даний момент видання в Україні, для якого вдумлива карикатура завжди була в пріоритеті. Роботи нашого автора 1990-х років, незабутнього і геніального Анатолія Казанського, досі не втратили своєї актуальності і образної сили, тому вийшли не лише в окремому альбомі і листівках, а й нерідко з’являються на сторінках «Дня». В той самий час ми (і, переконані, наші читачі) вже кілька років тішимось співпрацею з санкт-петербурзьким автором Віктором БОГОРАДОМ, який, незважаючи на атмосферу в його країні, залишається вірний принципам професії та моралі. Ми поспілкувалися з Віктором Борисовичем про його актуальні проекти.

— Хочемо привітати вас з персональною виставкою «Той самий крок», яка нині представлена в санкт-петербурзькій галереї «14/45». І, судячи з фейсбук-коментарів, має успіх. В одній з публікацій у ЗМІ її охарактеризували так: «Інколи в житті трапляються дивні рими: ось прийшли ви до музею, намагаєтеся вивчити сучасне мистецтво — і стаєте його частиною, тому що хтось у цей час вивчав вас. Наприклад, художник Віктор Богорад, відомий своїм гострим поглядом і пером: від нього не сховаються жодні випадкові паралелі — кумедні, але з філософським підтекстом. І з легким смутком — куди ж без нього?» Яка ідея виставки? Розкажіть, будь ласка, про те, як виник її задум і якою була дорога до його втілення.

— Свого часу був такий проект, аби я зробив іронічні, смішні картинки з приводу картин, які містяться в МоМА (Museum of Modern Art — Нью-йоркський музей сучасного мистецтва). І я їх зробив, досить багато. Але музей захвилювався, що можуть бути проблеми з авторськими правами — з художниками і навіть їх спадкоємцями. Вирішили перестрахуватися, і тому цей проект не втілився на папері.

Але коли мені запропонували зробити виставку в цій галереї, то попросили картинки про мистецтво. Я їм дав картинки, і вони самі вибрали цю серію про сучасне мистецтво в МоМА. Для мене це було теж інтригою. І я вважаю, що це дуже вдалий вибір.

Коли мене запитують про ці роботи, я кажу, що так, я іронізую щодо сучасного мистецтва, щодо сучасного глядача, для якого більшість робіт не дуже зрозумілі, скажімо так. Але коли ти іронізуєш і над тим, і над іншим, ти ніби примиряєш сторони — як художників, так і глядачів. Нічого страшного, це просто ось такий погляд і це треба прийняти. Не обурюватися, а саме прийняти. І не говорити про те, що таке може намалювати п’ятирічна дитина. Нічого подібного. Просто треба зрозуміти, що художник малює своє бачення. І свої думки, свої відчуття. І не треба чіплятися до того, як він це робить. Більшість же глядачів вихована на реалістичному мистецтві, на класичному, і, звичайно, для них ці роботи — ніби виклик і епатаж.

Це глибинна ідея виставки. Хоча я її спеціально не розшифровую. Якщо картинка смішна, якщо людина дивиться і усміхається, отже, він приймає і правила гри. Тобто він приймає сучасне мистецтво без обурення і якихось забобонів.

— Також вітаємо вас із черговим визнанням — Російська академія мистецтв висловила вам вдячність за багаторічний випуск серії альбомів «Галерея майстрів карикатури».

— Так, це правда. Але я не член Союзу художників, я не член Спілки журналістів. Я взагалі не є членом жодної спілки. Це принципова позиція. Те, що я став почесним академіком, це вже вираження вдячності — це відбувається окрім мене. Плюс від цього лише в тому, що, розмовляючи із замовниками, я можу надувати щоки (усміхається. — Авт.). А більше жодних привілеїв від цього немає. Ну, сталося, так сталося.

Сама серія була задумана і зроблена мною і Сергієм Самоненком, дуже відомим колекціонером і знавцем карикатури. Ми удвох, спочатку за допомогою письменника Олександра Житинського, в якого була своя друкарня «Гелікон Плюс», почали випускати 2008 року такі альбоми з назвою «Галерея майстрів карикатури». Ми самі відбираємо як художників, так і їхні роботи. Коли ми пропонуємо художникові, аби він дав нам роботи, кажемо: «Дай найкращі на твій погляд, зроблені за все життя». А ми вже самі з цього найкращого на свій розсуд відбираємо те, що нам більше подобається.

З 2008-го по 2018 роки ми випустили 28 альбомів. Це мало, тому що альбоми не комерційні. Як тільки ми продаємо попередній випуск, а там невеликий наклад, то всі ці гроші вкладаємо у виробництво наступного альбому. Але це престижний проект. Тому що ці альбоми є і в польському музеї карикатури у Варшаві, і в «Сатириконі», і в Лондоні в музеї карикатури...

— Тобто ви берете авторів із усього світу?

— Загалом так, але переважно це, звичайно, — російськомовні автори, які живуть у різних країнах. Як у Росії, так і в Україні, США, Ізраїлі... Наприклад, ми випустили альбом Володимира Казаневського, а першим — Юрія Кособукіна. Зрозуміло, що серед наших колег було багато суперечок: «Чому ви обрали цього, а не того, чому цього попереду, а іншого пізніше...». Але ми сказали: «Хлопці, це наш курсив, це наш вибір, який ми ні з ким не погоджуємо. Це наш суто суб’єктивний проект». І якось усі заспокоїлися.

До речі, щодо першого альбому: зустрівшись з Юрієм Кособукіним у Сургуті, я йому сказав, що коли буде альбом, то його буде першим. І закономірно, що ніхто з карикатуристів проти того, що Кособукін номер один — не заперечував. Там є й іноземні автори, як Юліан Богданович з Польщі, деякі автори за ці 10 років, на жаль, вже пішли з життя. Але альбоми залишилися, і це найважливіше — залишився слід. Це галерея майстрів карикатури з точки зору Богорада і Самоненка.

— 5 вересня відбулася презентація книжки, про яку ви згадували в попередній розмові (див. «День» №61-62 від 6 квітня 2018 року), — Леоніда Песка «Где кольцо у парашюта?». Ви забезпечили візуальну складову видання. Наскільки задоволені тим, що вийшло?

— Книжка «Где кольцо у парашюта?» має ще підзаголовок «Я не знаю, я сапер». Тому що на обкладинці дві людини, що летять, — одна вниз, а інша вгору (сміємося. — Авт.). Мені здається, що це одна з найкращих книжок Леоніда Песка і моя. Це вже четверта книжка Леоніда Песка, яку я оформляю, а з часом приходить досвід. Мені здається, що там дуже вдалі і тексти, і картинки, і поєднання між картинками і текстами. Текст нерозривно пов’язаний з картинками і навпаки. Таке єдине ціле. Це маленькі іронічні есе.

— Який у вас творчий настрій? Ми раніше говорили про дефіцит якісної карикатури в друкарських виданнях, але є ваша виставка і книжка — може, це говорить про те, що існує запит на карикатуру в інших формах?

— Запит на карикатуру існує, це правда. Не зважаючи на думку видавців і редакторів газет, які бояться ставити карикатуру. В нас це особлива історія, пов’язана з дивними законами. Не дай Боже, хтось себе визнає ображеним — і мало не кримінальна справа. Другий момент — у світі карикатура стала інструментом політики. Ось нещодавно в Голландії мав бути конкурс карикатур, присвячених пророкові Мухаммеду. І голландці його скасували через великі протести мусульман, з міркувань безпеки. Виходить так, що карикатури можуть спричинити війни.

Взагалі коли 2015 року я, Володимир Казаневський і В’ячеслав Шилов зустрічалися у Франції на конференції карикатуристів, що працюють у пресі, то там практично всі карикатуристи — з 35 країн — казали про те, що друкувати карикатури стало складніше. Повторюю — незалежно від країни, тому що карикатура стала політичним інструментом. Простий живопис або графіка не викликає таких емоцій, як карикатура...

Шостого вересня Віктор Богорад відзначив день народження. «День» щиро вітає іменинника і бажає натхнення та оптимізму!

Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments