Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Про «медіамед» та «медіадьоготь»

або Радісні та сумні журналістські підсумки 2017 року
28 грудня, 2017 - 14:32
ОДНИМ ІЗ КЛЮЧОВИХ ПОЗИТИВНИХ ПІДСУМКІВ 2017 РОКУ МЕДІАЕКСПЕРТИ НАЗИВАЮТЬ ЗАПРОВАДЖЕННЯ МОВНИХ КВОТ В УКРАЇНСЬКОМУ ТБ І РАДІО / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

У медіасфері  2017 року сталося так багато важливих подій, що обрати п’ять позитивних та п’ять негативних було вкрай важно. Але це, врешті-решт, вдалося. Основним критерієм відбору був вплив цих подій на майбутнє українського медіаринку та української журналістики й те, наскільки вони є важливими, з точки зору розвитку в Україні демократичного суспільства. Отже:

ПОЗИТИВНІ ПІДСУМКИ

СТВОРЕННЯ СУСПІЛЬНОГО ТБ

19 січня 2017 року можна вважати датою офіційного створення Суспільного мовлення в Україні. Цього дня публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» було зареєстровано як юридичну особу.

Суспільне теле— і радіомовлення створено на базі державної Національної телерадіокомпанії України (НТКУ). Зрозумілі всі труднощі перетворення «постсовкового телерадіомонстра» на сучасне медіа, але 15 грудня голова правління «НСТУ» Зураб Аласанія повідомив, що реформа Суспільного мовлення в Україні «йде добре, ми чистимо іржавий корабель і станемо помітними гравцями медіасфери».

Поки що реформування не відобразилося позитивно на рейтингу UA: Перший, але, хочеться вірити, що колись це станеться.

21 грудня члени правління ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України «презентували нову оптимізовану структуру Суспільного мовника. Після цього стало зрозуміло, що попереду на НСТУ чекають реальні випробування — на 2018 рік заплановано оптимізацію штатної структури та уніфікацію контенту. Але аналізувати, як впорається з цим завданням менеджмент компанії, ми будемо вже наступного року.

ІНОМОВЛЕННЯ

Державне підприємство «Мультимедійна платформа іномовлення України» було створено ще на початку 2016 року на базі державної ТРК «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення»» (УТР). Але більш-менш повноцінно новий мовник почав працювати тільки з цього року — 19 січня 2017 року ліцензії УТР перейшли до «Мультимедійної платформи іномовлення України».

Сьогодні UATV мовить п’ятьма мовами — українською, англійською, російською, арабською, кримськотатарською й є єдиним інформаційним цілодобовим телеканалом іномовлення, який «адресований широкій іноземній аудиторії і покликаний доносити всьому світові об’єктивну, актуальну та цікаву інформацію з України та про Україну з перших вуст».

Утім, незважаючи на позитив цієї події, не все так райдужно — поки що UATV не став популярним та авторитетним джерелом інформації про Україну у світі. Засмучує кількість підписників на UATV Channel в YouTube, кількість глядачів, що дивляться прямий ефір, вже не кажучи про рівень цитування матеріалів каналу за кордоном... Але, сподіваємося, 2018 рік буде для каналу більш успішним.

МОВНІ КВОТИ

8 листопада 2016 р. набрав чинності закон про мовні квоти на радіо. У перший рік його дії загальний обсяг пісень державною мовою повинен був становити не менш ніж 25%, а обсяг ведення передач українською мовою — не менш ніж 50%. Із 8 листопада 2017 р. ці показники становлять, відповідно, 30% і 55%.

За результатами моніторингу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, всі загальнонаціональні, регіональні та місцеві радіостанції  2017 року перевиконували квоту в середньому на 13%. Загалом частка пісень українською мовою в ефірі загальнонаціональних радіостанцій завдяки впровадженню мовних квот зросла майже вдвічі порівняно з 2015 роком.

«Перевиконання радіостанціями мовних квот свідчить про те, що їхнє впровадження повністю відповідає суспільному запиту», — констатував член Нацради Сергій Костинський.

13 жовтня 2017 року набув чинності закон про мовні квоти на телебаченні. Запроваджується 75% державної мови для загальнонаціональних і регіональних телеканалів, 60% — для місцевих, а також 75% державної мови — для програм новин на ТБ. За результатами моніторингу Нацради, серед розважально-інформаційних телеканалів української мови найбільше в ефірі Суспільного телеканала «UA:Перший» (100%), «1+1» (83%) і «НТН» (75%), серед інформаційних — на «Громадському телебаченні» та «Еспресо» (100%) і «5 каналі» (99%).

МОВЛЕННЯ НА ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ

У березні 2017 року в Херсонській області біля КПВВ «Чонгар» відбулося відкриття 150-метрової телекомунікаційної вежі, з якої розпочато українське мовлення на тимчасово окупований Крим.

З серпня з Чонгарської телерадіовежі почалася трансляція цифрового телебачення. Наразі на територію Північного Криму транслюються п’ять українських телеканалів — «UA: Крим», «5 канал», «Прямий канал» («Тоніс»), ICTV, «Чорноморська телерадіокомпанія».

У серпні неподалік села Бахмутівка Новоайдарського району Луганської області відбулося відкриття 134-метрової телевежі. За даними Міністерства інформаційної політики України, завдяки цьому українським мовленням вдалося охопити «білі плями» на «лінії розмежування», а кількість населення, що отримало доступ до сигналу українських телеканалів і радіостанцій, збільшилася до 90 тисяч.

Залишається питання, що саме вони побачать та почують, але то вже інша історія, яка, на жаль, не є настільки позитивною.

ВИЗНАННЯ ГІБРИДНОЇ РЕАЛЬНОСТІ

Коли рік тому учасники круглого столу в редакції газети «День» об’єдналися в ініціативу «Українська журналістська платформа», щоб обговорити принципи роботи українських журналістів під час гібридної війни з Росією, ця діяльність здавалася «гласом волаючого в пустелі». Але сьогодні все більше експертів розуміють, що стандарти журналістики та принципи свободи слова мирних західних країн не можна автоматично застосовувати до України, яка вже четвертий рік воює, зокрема — в інформаційній сфері.

Під час конференції National Media Talk, що відбулася в листопаді 2017 року, медіаюристи презентували рекомендації щодо застосування принципів свободи слова під час війни, що були вироблені за участю зарубіжних правників. Декілька пунктів були, без перебільшення, революційними для українського медійного середовища. Правники, зокрема, зазначили, що під час міжнародного збройного конфлікту основною метою збору, зберігання, поширення та використання інформації суб’єктами країни-агресора на території країни, що зазнала агресії, є спричинення шкоди задля отримання переваги в конфлікті, а саме — деморалізація громадян, деструкція гуманітарних цінностей, дезінформація населення. Через це суб’єкти країни-агресора можуть бути позбавлені права на свободу висловлювань на території країни, що зазнала агресії.

Початок широкої дискусії щодо принципів роботи медіа під час гібридної війни став справжнім проривом і досягненням 2017 року.

НЕГАТИВНІ ПІДСУМКИ РОКУ

ДЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ВБИВСТВА?

За підсумками 2017 року, як і попередні 17 (!) років, «справа Гонгадзе» все ще залишається незавершеною. Ставлю цей факт на перше місце в «негативах року», тому що поки ми не перегорнемо цю сторінку нашої історії, ми так і не почнемо й справді «жити по-новому». І скандальний вирок вбивці журналіста В’ячеслава Веремія, в якомусь сенсі, теж є наслідком цього не доведеного до кінця правосуддя.

Незважаючи на всю контраверсійність видання, де працював В’ячеслав  (а це була газета «Вести»), його вбили в ніч на 19 лютого 2014 року саме за журналістську діяльність, за те, що він намагався сфотографувати озброєних «тітушок».

22 грудня 2017 року безпосередній учасник вбивства, «керівник» групи «тітушок», представ перед судом і отримав... умовний термін покарання: чотири роки позбавлення волі — з випробувальним терміном два роки. Його звинуватили лише в хуліганстві...

Генеральна прокуратура ще подаватиме апеляцію. Але 2017 рік ми завершуємо з рішенням суду, який фактично відпустив на волю вбивцю журналіста.

ПЕРЕСЛІДУВАННЯ НА ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

У червні 2017 року постійний автор українських ЗМІ, зокрема «Радіо Свобода», журналіст Станіслав Васін (справжнє ім’я — Станіслав Асєєв), був «заарештований» в ОРДО. Його звинувачують у «шпигунстві», за що можуть «засудити» до позбавлення волі до 14 років. Прізвище журналіста нібито фігурувало в списках на обмін заручниками та полоненими перед Новим роком, але наразі керівництво «ДНР» відмовляється його звільняти.

22 вересня 2017 р. окупаційний суд Сімферополя оголосив вирок відомому українському журналістові Миколі Семені. Йому було призначено покарання у вигляді двох з половиною років умовно з випробувальним терміном на три роки та забороною займатися публічною діяльністю. Коментуючи вирок, Микола Семена зазначив, що покарання є, фактично, потрійною забороною. «Це, з одного боку, заборона на свободу слова, з другого — заборона на свободу інформації й, по-третє, це заборона на професію. Така дикість навряд чи десь ще є у вільному світі», — сказав журналіст.

«Справа Семени», «справа Васіна» наочно показали тим, хто досі сумнівався, що «боротьба за свободу слова, за вільну пресу та права журналістів» для Росії та її маріонеток є нічого не значущими словесними конструкціями, які вони згадують лише тоді, коли це необхідно для досягнення своїх цілей.

ВІЙНА СПЕЦСЛУЖБ РОСІЇ ТА БІЛОРУСІ

27 листопада 2017 року Мосміськсуд продовжив до 30 січня 2018 року термін утримання під арештом власного кореспондента Укрінформу у Франції Романа Сущенка.

Як відомо, журналіста заарештували 30 вересня 2016 року в Москві, куди він прибув із приватною поїздкою. Йому було висунуто звинувачення в шпигунстві. Зараз Сущенко та його адвокат ознайомлюються з матеріалами слідства. Початок суду очікується в січні 2018 року.

Адвокат Сущенка — Марк Фейгін — повідомив журналістам, що на журналіста чинять психологічний тиск з метою добитися визнання вини. «Моєму підзахисному сказали: «Романе Володимировичу, вам треба добре подумати — ви «йдете» на 20 років або почнете співпрацювати зі слідством?» — розповів юрист. На думку Фейгіна, слідство намагається добитися визнання вини, щоб далі діяти за «схемою Шаройка».

«Схема Шаройка» — це визнання своєї вини (нехай вигаданої, неважливо) взамін на... На що саме — достеменно невідомо, тому що «справа Шаройка» досі не завершена.

Як відомо, власкор «UA: Українське Радіо» в Білорусі, громадянин України Павло Шаройко був затриманий 25 жовтня 2017 року в Мінську. Йому пред’явили обвинувачення в «шпигунстві» та, як стверджує білоруський КДБ, після затримання Шаройко зізнався, що «є співробітником розвідки і працює під прикриттям».

Наразі розслідування кримінальної справи Павла Шаройка ще триває, хоча й перебуває на завершальній стадії.

«ДВІ ПАРТІЇ ОДНІЄЇ ОПЕРИ»

Наступний у переліку «негативів року» пункт стосується іншого аспекту гібридної війни. 2017 року проект «Дві країни — одна професія» Союзу журналістів Росії та Національної спілки журналістів України під егідою Представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ продовжував свою роботу. Учасники програми підготували спільний документальний фільм «Дві партії однієї опери», трейлер якого було презентовано під час відкриття XII Міжнародного форуму журналістів Євразії «Діалог культур», що відбувся наприкінці листопада в російському Санкт-Петербурзі. Захід був спрямований на створення сприятливого тла для зняття санкцій, запроваджених проти РФ через анексію Криму та агресію на Донбасі.

Ані пропагандистський характер проекту «Дві країни — одна професія», ані той факт, що кураторові проекту, секретарю Спілки журналістів Росії Ашотові Джазояну, Служба безпеки України заборонила 2017 року в’їзд до України через відвідування окупованого Криму, не стали на перешкоді участі українських журналістів у цій програмі. А активна промоція проекту «Дві країни — одна професія» не завадила Сергієві Томіленку очолити Національну спілку журналістів України — 20 квітня за його кандидатуру охоче проголосував з’їзд НСЖУ.

Тим часом фільм «Дві партії однієї опери» обіцяли показати в Києві. Чекаємо.

ЗАМАЛО РЕКЛАМИ

І останні недобрі підсумки року.

Українські ЗМІ ще багато, багато років не зможуть забезпечити свою діяльність за рахунок реклами. Як констатують експерти, навіть незважаючи на позитивну динаміку, вітчизняний рекламний ринок все ще надзвичайно малий. «Він у 50 разів тонше німецького, в 12 — російського, вчетверо менше польського й втричі нижче самого себе зразка 2013 року», — написав журнал «Новое время» на початку 2017 року.

2018 року будуть оприлюднені нові дані про стан ринку, але на диво сподіватися не варто: рівня 2013 року ринок реклами, за прогнозами експертів, досягне лише десь 2029-го.

Утім, сумні реалії не мають нас лякати. Вони мають мотивувати нас — і журналістів, і наших читачів, глядачів та слухачів — об’єднати зусилля й почати разом діяти задля розвитку незалежних, справжніх українських медіа. Без цього ніякої «Європи в Україні» ніколи не побудуєш.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments