Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Про «плюси» та «мінуси» медіа-року

25 грудня, 2015 - 16:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Обличчя української журналістики 2015 року нагадує чорно-білу потерту фотографію сукупного образу нашого політикуму. Медіа за рік, за великим рахунком, не змогли використати історичний шанс і запропонувати якісну альтернативу, підняти планку «норми», показати країні саму себе, своїх героїв і чесно назвати антигероїв. Поставлене головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною 26 лютого 2014 року запитання: «Чи змінить революція «сітку мовлення», і ширше трактування — «Чи можна очікувати, що після Революції Гідності відбудеться Революція Гідності українського ТБ» — зависло в повітрі. Не тому, що на це запитання чесно не змогли дати відповіді самі ж медійники. Вони просто його проігнорували, чітко окресливши дистанцію між собою і своєю аудиторією. Певно, тому негативу у традиційному огляді за підсумками року більше, ніж позитиву.

ЯК ЗАПУСТИТИ ТЕЛЕСЕРІЙНЕ ВИРОБНИЦТВО

Чи не головним успіхом медійного 2015-го стала офіційна заборона російських телесеріалів. Нагадаємо, що у березні парламент проголосував за Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України». І хоча деякі телеканали уперто намагалися і далі показувати стрічки, що пропагують країну-агресора, зі «скрипом» з екранів українців почали зникати безкінечні саги про російських ментів, ФСБ-шників та морпіхів. І донині точаться дискусії про те, чи стала ця заборона дієвим поштовхом для нашого ТБ продукувати свій якісний телесерійний контент. За численними дискусіями та сварками констатуємо: цікаві роботи почали з’являтися. Лідером можна назвати «Плюси» зі своїми серіалами «Гвардія», «Слуга народу», «Останній москаль»...

Продовжуючи висвітлювати ситуацію на окупованих територіях, наші військові кореспонденти та волонтери цього року запустили важливий ресурс InformNapalm, у якому зібрано достовірну інформацію про конкретні військові частини РФ. А це наочно показує присутність окупантів в Україні, чого вперто не бачить не лише Кремль зі своїми пропагандистськими медіа, а й почасти спостерігачі ОБСЄ.

Своєрідним проривом року в інформаційному просторі стала українська документалистика, до творення якої активно почали долучалися не лише професійні кінематографісти, а й самі військові (варто згадати хоча б стрічку «Братерство АТО», яку актор-нацгвардієць, який став волонтером Мирослав Гай зняв зі своїми друзями). Таких фільмів — десятки. Вони вражають правдивістю картинки з передової та здобувають престижні нагороди у міжнародних фестивалях.

«МИ СТАЄМО ДЮРАНТІ»

Хто пам’ятає, коли в українському інформаційному середовищі спалахнув перший медіа-скандал? За рік, що минає, їх було стільки, що всіх уже й не згадаєш. А дарма, бо більшість із них породили ланцюгову реакцію негативних процесів у ЗМІ. Яким чином?

Уже 1 січня український «Фейсбук» переповнювали дописи праведного гніву з хештегом «Інтер-на-цвинтар» після новорічного «блакитного вогника», такого, що навіть ведучий цього каналу Олексій Ліхман не стримався, і назвав його «російським шабашем і антиукраїнською оргією». Потім було засідання Нацради з питань телебачення і радіомовлення, де каналу винесли попередження, депутати вимагали у генпрокурора розслідувати обставини продажу мовника, мовляв, за кремлівські гроші працює. От тільки ще трохи згодом «Інтеру» успішно переоформили ліцензію на мовлення, там безкарно крутили серіал «Орлова і Александров» з душком культу Сталіна (а потім глянь — і пам’ятники йому відкривають на окупованому Донбасі), на День Незалежності випустили зрадянізоване шоу для «солдат, воевавших с фашистами» і ледь не пролетарів, а під час місцевої передвиборчої кампанії там міцно отаборився «Опозиційний блок» і його засідання «опозиційного» уряду. Хоча варто сказати, що цього року під час виборів рекордно «кошмарило» усі телеканали та й узагалі ЗМІ.

Із загостренням політичної ситуації в країні посилилися і «корпоративні війни», як їх називають експерти, між каналами. Виникали скандали           — то ТРК «Україна» намагалася пропхати перемонтований російський серіал «ФЕС» у ефір; то раптом виявили, що у СТБ контент — ледь не суцільна «чорнуха», зокрема і з дітьми; то на «1+1» через «технічну помилку» не вийшов вчасно в ефір «Вечірній Квартал». Хоча спостерігається цікава взаємозалежність — без «корпоративних воєн» у медіа-середовищі просто не обговорюють (публічно) казуси каналів!..

Чому? Тому що «Чесні журналісти як єдинороги» — саме з таким плакатом вийшов активіст Євген Гут на 15-ту річницю з дня вбивства Георгія Гонгадзе, вбивства, яке все більше огортається «змовою мовчання» (чи може краще сказати «круговою порукою»?) в журналістському середовищі. Бо замість того, щоб встановити винних, йдуть вести «діалоги» з убивцями. «Першою ластівкою» став Андрій Куликов зі своєю поїздкою в окупований Донецьк і закликами «почути одне одного». До речі, поки ведучий ICTV вільно катається у всілякі «ДНРи», українських репортерів не пускають на певні локації в «зоні АТО», бо як сказав Олександр Моторний, «закінчилася війна і почалися господарські справи». А далі, після того, коли «медіа-спільнота» фактично проковтнула це, посипалися зустрічі в Женеві із закликами «припинити мову ворожнечі» і такі ж дописи у «Фейсбуці» різних «опініон-мейкерів», які в українських реаліях перетворюються на стейкхолдерів (зацікавлених сторін), як у казці про Попелюшку. Потім — Олена Бондаренко в українському ефірі, як маркер особливостей Мінських домовленостей (перекидаємо причинно-наслідковий ланцюжок програма-канал-власник). І справа зроблена — ось уже і майстер-класи із «не нашими солдатами» в Українському католицькому університеті пішли від Анастасії Станко, і форуми у Мінську з лейтмотивом «мир во всем мире»... А міністр інформаційної політики у цей час подає у відставку. Ще й як подає — можна телевізійну сагу зняти про те, скільки разів Юрій Стець грозився подати у відставку, і що з того вийшло. З приводу того, що конкретно зробило міністерство — треба роздивлятися з лупою.

Дуже точний діагноз українській журналістиці дав відвідувач «дебатів» після поїздки пана Куликова, який сказав: «Ми стаємо Дюранті». У всій безпринципності, безвідповідальності і, на жаль, безкарності. Триває ера глобального цинізму і, схоже, з кінцем року вона не завершується.

Вадим ЛУБЧАК, Анна СВЕНТАХ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments