Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Провали і підозри

Якщо ви, перебуваючи при владі, не боретеся проти п’ятої колони, вона обов’язково з вами рано чи пізно розправиться
5 липня, 2019 - 14:09

Нині дуже схвильовано обговорюють події в Парламентській асамблеї Ради Європи. А що сталося? Делегації європейських парламентів проголосували за повернення до ПАРЄ делегації РФ, яку відлучили від спільної роботи 2014 року за анексію українського Криму і агресію на сході України. Нічого у світі за ці роки не змінилося: Крим, як і раніше, відірваний від України, агресія Росії триває. Змінилася європейска спільнота: процес її морально-політичної деградації зростає. З одного боку, європейські депутати хочуть грошей, вони говорять про те, як потерпає ПАРЄ без приблизно 70 мільйонів євро російських  внесків (хоча в масштабі Європи сума це копійчана), а з другого, шкурницький грошовий інтерес треба прикрити високими моральними міркуваннями — і прикривають. Зокрема, заявляють, що російську делегацію слід повернути, бо інакше громадяни РФ  не зможуть відстоювати свої інтереси в Європейському Суді з прав людини. Вони їх у будь-якому разі не зможуть відстоювати в тому тоталітарному режимі, який вже заявив, що закони РФ вищі, ніж міжнародне право і зарубіжні суди з їхніми рішеннями.

На каналі «Еспресо-TV» показали інтерв’ю з російським громадським діячем Олександром Рикліним, який сказав, що мільйони росіян, які перебувають в опозиції до Путіна, раніше думали, що цивілізований світ їх підтримує. А тепер вони відчули себе зрадженими. Те, що сталося в ПАРЄ — це не перемога громадянського суспільства Росії, як стверджують європейські лицеміри, а перемога Путіна у справі корупції та розколу Європи.

Загалом, події, які розпочалися 2014 року, розкрили багатьом в Україні очі не лише на Росію, а й на «демократичну» Європу. А поки що спецпредставник США по Україні Курт Волкер сказав: «Шкода, що Рада Європи забула про свої принципи і права людини».

На «Прямому» Павло Жебрівський зазначив, що сьогодні Європа зрадила європейські цінності. В ім’я бізнесу, золотого тільця Європа відреклася від того, що було її душею. Нам виклали урок: європейська демократична риторика і гуманістичні заклики — це одне, а європейська практика — зовсім інше. І нехай ПАРЄ нам більше не розповідає про нашу корупцію (ми про неї майже все знаємо), нехай краще розповість про свою. А нам потрібно менше ідеалізувати Європу і менше принижувати самих себе. ПАРЄ дала Росії індульгенцію на продовження агресії, на подальші злочини.

Можливо, колись історики напишуть цікаве дослідження про співпрацю західних демократій з усілякими диктаторськими режимами. Не забуваймо, що багато демократичних держав підтримували вигідні відносини з більшовицьким режимом в Росії попри всі його звірства, співпрацювали з Гітлером, а  жахливу за потужністю військову промисловість Сталіна створили європейські й американські фірми (свідчень цього багато). Приміром, Франція у 30-і роки ХХ ст. продала СРСР тисячі авіаційних моторів, а сотні американських і європейських інженерів і техніків працювали на радянських військових заводах (роботою в’язнів ГУЛАГу було кому кваліфіковано керувати).

Чимало диктаторів ховалося від гніву своїх народів саме на демократичному Заході. Ось, приміром, був такий жорстокий автократ на Гаїті Франсуа Дювальє. Після його смерті владу узяв його син Жан-Клод. Потім його скинули. І де ж він рятувався від заслуженої шибениці? У чудовій Франції. І вже у наш час спалахують скандали, пов’язані то зі звинуваченнями екс-президента Саркозі в отриманні грошей на вибори від диктатора Лівії Муамара Каддафі, то з фінансуванням лідера французьких ультраправих Марін Ле Пен Російською Федерацией. Демократична Європа — це зовсім не царство справедливості і закону і не рай на землі. Нам  треба частіше згадувати вірша Олександра Олеся «Європа мовчала». Якби Захід справді цього хотів, то ніякого Путіна, ніякої чекістської диктатури в Росії вже давно не було б.

Відновлення прав делегації РФ у ПАРЄ — це перша велика зовнішньополітична поразка президента Зеленського після обрання на посаду. Порошенкові вдавалося утримувати ситуацію в ПАРЄ. Звісно, молодій і некомпетентній першій особі важко змагатися із зовнішньополітичним важкоатлетом, адже сьогодні міжнародний авторитет Зеленського — це в кращому разі 10% від авторитету Порошенка. І хоч би скільки на каналі Коломойського надував щоки лідер партії «Слуга народу» Дмитро Разумков, обіцяв, що на зовнішньополітичній арені вони ще покажуть, ми вже бачимо, що вони показують. Провал — це провал.

Президент поспішив узяти реванш, але вийшло знову якось невдало. Зеленський обрушився з критикою на шефа МЗС Клімкина. У чому ж «завинив» міністр закордонних справ? Він отримав ноту з МЗС Російської Федерації. У ноті було сказано, що Росія поверне Україні захоплених українських моряків, якщо. А ось далі починається найцікавіше. По-перше, РФ вимагає, аби Україна визнала своїх моряків злочинцями, кинула їх за грати на своїй території, аби вони відбували російський вирок за законами Російської Федерації. Це означає, по-перше, визнати провину, якої не було (порушення кордону РФ), а отже, фактично визнати і «російський» статус Криму, по-друге, відмовитися від державного суверенітету України (на території України може діяти лише законодавство України). Будь-яка людина, хоч трохи знайома з міжнародним правом, розуміє, що це означає. Зеленський розуміє?

Напевно, та й діє цілком свідомо... Клімкин відповів на послання з Москви адекватно, нагадавши МЗС РФ, що рішення міжнародного трибуналу про звільнення українських моряків має виконуватися без додаткових умов. Це викликало бурхливу реакцію Зеленського. Мовляв, Клімкин заважає поверненню наших хлопців. Отже, Зеленський вже встиг погодитися на якісь пункти російських вимог? Які саме? Українському суспільству хотілося б знати. Ми маємо усвідомлювати, що будь-які звільнення військовополонених, заручників, політв’язнів Росія обставлятиме найпринизливішими і неприйнятними для України умовами. Тим часом, на Донбасі є чимало російських генералів та офіцерів ГРУ, ФСБ, СЗР, армії тощо. Але чомусь в український полон вони потрапляють украй рідко. Звичайно, простий солдат, лейтенант та ін. — це для РФ порожнє місце. А ось на арешти лідерів російської п’ятої колони в Україні Кремль реагує вельми нервово! Вже з оточення Путіна були просочування інформації про те, що там готові розглянути обмін провідного російського пропагандиста в Україні Кирила Вишинського на когось із українських полонених. Вже чого, а російських «квіслингів» у нас — величезні запаси, можна цілу армію обміняти. Лише хто це робитиме за відсутності сильних і рішучих лідерів?

На «Прямому» обговорювали дивну діяльність Труби (шефа Державного бюро розслідувань), який під час боротьби з корупцією провів обшук у будинку відомого волонтера і радника міністра оборони Юрія Бірюкова. ДБР за статутом займається вищими державними чиновниками, а Бірюков взагалі не чиновник. Політолог Володимир Горбач заявив: «Лише сліпий може не бачити російського реваншу в Україні. Розпочалися переслідування волонтерів і добровольців з метою придушити волю до опору російській агресії». Загалом, тут нічого нового. Якщо ви, перебуваючи при владі, не боретеся проти п’ятої колони, вона обов’язково з вами рано чи пізно розправиться. Що зараз і відбувається.

Тут є речі цілком символічні. Янукович, прийшовши до влади, насамперед позбавив Шухевича і Степана Бандеру звання Героя України, яке надав Ющенко.

Зрозуміло, позбавили з формальних підстав. А тепер ОАС (не плутати із французьким ультраправими противниками Де Голя в Алжірі) — Окружний адміністративний суд Києва перейменує проспект Бандери на Московський, а проспект Шухевича на проспект Ватутіна. А нещодавно у Кривому Розі, рідному місті Зеленського, у пам’ятника Богданові Хмельницькому відпала рука з булавою. Знамення?

Ігор ЛОСЄВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments