Природні наслідки

Деякі наші телеканали показали виступ на московському телебаченні пана Медведчука. Колишній шеф адміністрації Кучми переможним тоном, посилаючись на соціологічні дослідження, повідомляв російську публіку, що в Україні зростає відсоток людей, які добре ставляться до Росії: мовляв, нещодавно було 45%, а тепер 48% і буде більше. Зрозуміло, до соціологічних досліджень слід ставитися вельми обережно, оскільки їхні результати часто-густо використовуються для політичних маніпуляцій. Хоча, звичайно, гарне ставлення до країни, що веде війну проти країни респондентів, — це нонсенс, щось протиприродне, якась важка форма мазохізму.

Звичайно, Медведчук не уточнив, чи йдеться про ставлення до Росії чи до режиму Путіна. Це все ж таки не ідентичні речі. За часів Другої світової війни були чимало тих, хто добре ставивися до Німеччини (Гете, Шиллер, Лессінг) і люто  ненавидів Гітлера і нацистів. Навіть  самі німці. Пригадаймо слова Нобелівського лауреата Германа Гессе: «Я німець, я вихований на німецькій культурі, я не мислю себе поза німецькою мовою, але я не хочу мати нічого спільного з німцями як з політичною нацією». Приблизно так.

Проте в будь-якому разі такі результати опитувань є тривожним дзвіночком. Навіть якщо припустити, що симпатії до Росії сусідять з цілковитим неприйняттям путінської «цивілізації».

Що ж, те, що сталося, є природним і закономірним результатом політики нинішньої влади. Постійне сидіння на двох стільцях — «вранці воюємо, увечері  торгуємо», постійні поїздки (у військовий час!) депутатів, чиновників, менеджменту деяких ЗМІ до Москви, зростання товарообігу з агресором, закулісні контакти керівників і олігархів з Кремлем, безсовісність і безпринципніть верхівки — все це підточує нас зсередини. У країні повністю відсутня військово-патріотична пропаганда, виховання непримиренності до ворога, рішучості в боротьбі, відсутнє все те, що масово робиться у всіх державах, що воюють. У Києві я не бачив  жодного патріотичного плаката, який би нагадував українцям, що в нас війна, називав би ворога на ім’я, закликав би до стійкості наших людей. Ось чому мільйони українців про війну забувають, повністю втрачають пильність і готовність до захисту Батьківщини. Така політика влади, якою чомусь потрібно заколисувати українців, усипляти їх, позбавляти здатності до опору, змушувати забувати про війну. Чому влада це робить?

Кілька днів тому в ефірі телеканалу ZIK народний депутат від «Самопомочі» пан Семенуха у присутності нардепки від «Батьківщини» пані Шкрум заявив, що нібито спецпредставник від США Курт Волкер у неформальній обстановці сказав українських депутатам: «Порошенко в Мінську підписав капітуляцію, і ви повинні її дотримуватися». Дуже не хотілося б у це вірити.

Та й з нашими ЗМІ вічна проблема. Частина майже відкрито працює на Москву, а «верхи» замість того, щоб у воєнний час їх закрити, шукають з ними «договорняків», аби використовувати їх під час виборчої кампанії. Але окрім свідомого посібництва Кремлю часто-густо трапляються й випадки добросовісної безпросвітної дурості, неуцтва і неосвіченості в журналістському середовищі, що й благополучно транслюється в маси.

А на скандальному телеканалі «112» його улюблений, часто запрошуваний спікер, політолог Валентин Гладких захищав люто і пристрасно тих, хто його запрошує. Гладких перевершив самого себе, вражаючи словесною еквілібристикою і нападаючи на Андрія Іллєнка. Ну, що робить на «112» Гладких, я розумію. Але що там робить націоналіст і патріот Іллєнко? Його опонент, будучи політологом, удавав із себе юриста і «юридично» захищав «112». При цьому фонтанував демагогічними тезами, зокрема таким: «Бути кумом Путіна — це не злочин». Для Гладких, звичайно...

Авжеж, якби пристойні люди не ходили на «112», його рейтинг був би набагато нижчим.

А відомий Дмитро Ілліч Гордон узяв чергове інтерв’ю у російської політичної  діячки, вдови Анатолія Собчака і матері Ксенії Собчак Людмили Нарусової. Вона розповідала про те, яка мила людина, який порядний і благородний Володимир Путін. Гордон її  прихильно слухав. Потім мова зайшла про Бандеру й Шухевича, і в Нарусової почалися ідеологічні істерики і судоми, мовляв, «кати», жорстокі й безжальні. Знову ця гнила російська інтелігенція, безпринципна й лицемірна, шовіністична і ксенофобська. Отже, для Нарусової люди, що боролися за незалежність своєї країни, це «кати», а Путін, на совісті якого десятки тисяч мертвих тіл у Чечні, Грузії, Україні та Сирії — «світоч гуманізму». Вельми точну самооцінку дали Нарусовій. До речі, щодо борців за незалежність України Нарусова і Гордон — однодумці, що, протее, не заважає Гордону час від часу виголошувати полум’яні патріотичні гасла. А нещодавно на каналі «1+1» у програмі «Право на владу» Дмитро Ілліч раптом почав нести ахінею про те, що 2014 року Крим нібито утік  від українізації. Заява Гордона викликала обурення присутнього в студії Рефата Чубарова, який популярно пояснив, що Крим нікуди не тікав, а був захоплений іноземними військами. Гордон дуже часто з’являється в ефірі «112», а з ким поведешся.

На ICTV у студії «Свободи слова» спочатку  говорили про ситуацію на Закарпатті, але потім забули і перейшли на загальні теми. Хоча встигли провести голосування, за яким 53% осіб у студії бачать у краю іноземне втручання, а 47% — ні. В інтернеті тих, хто краще бачить, виявилося 83%...

Екс-міністр закордонних справ Володимир Огризко повідомив, що в Європі нині криза цінностей, а РФ історичної перспективи не має. Воно то так, але ж і без перспективи можна уселенського зла натворити. Третій рейх всього лише  тринадцять років проіснував, а скільки біди наробив, більше, ніж інші за століття.

Один мій приятель постійно публікує статті про близьку історичну кончину РФ. Мовляв, не сьогодні-завтра Мордор впаде. Тут варто пригадати відоме українське прислів’я про сонце, що сходить, і росу, яка очі виїдає. Коли в російській в’язниці товариші по боротьбі сказали студентові Володимиру Ульянову, який недовчився, що можна  не напружуватися, під тягарем своїх суперечностей імперія сама впаде, вождь заперечив: «Імперія сама не впаде. Її потрібно «впустити». Ну, й хто «впустить» РФ? А потім, коли імперію Романових «впустили», в еміграції білоемігрантські газети в Константинополі, Парижі, Берліні, Празі та Белграді писали роками, що ось-ось, ще трохи, і більшовики проваляться. А вони протрималися понад 70 років.

Думаю, що в цих передбаченнях дається взнаки наша давня малоруська мрія: аби все сталося без нас, але в нашу користь. Це китайці можуть дозволити собі довго чекати. Велика нація хань існує вже п’ять тисяч років, і їм поспішати нікуди, адже вони вимірюють час тисячоліттями: «Сиди й чекай, коли повз твій будинок пропливе труп твого ворога». До речі, коли Ден Сяопіна запитали, як він оцінює Велику французьку революцію, політик відповів: «Ще дуже мало часу минуло, аби давати оцінки». Так, якихось 200 років всього лише. Ну, а в нас часу дуже мало на нашому геополітичному перехресті.

Дещо повеселили показані на TV кадри спілкування нашої депутатської делегації в Парламентській асамблеї з російськими «гебельсами» з їхнім «фейк-ньюс телебаченням», особливо з чемпіонкою російських ЗМІ з нахабства, цинізму і підлоти пані Скабєєвою.

Наші депутати, розуміючи, що будь-яке цивілізоване спілкування з цією особою та її колегами безглузде, просто з натхненням виконали гімн України. З особливим ентузіазмом вони проспівали фразу «Згинуть наші вороженьки», після чого Скабєєва в Москві поскаржилася на те, що українці погрожували їй смертю». А нардеп Борислав Береза сказав усе, що він думає про путінську Росію, шпурнув Скабєєвій мікрофон з логотипом телеканала «Россия-1». До студії Ганапольського на «Прямому» телефонували якісь наші патологічно ввічливі люди і засуджували Березу, мовляв, треба ввічливіше, культурніше. Щоправда, один із присутніх телеглядачів слушно завважив специфіку нашого спілкування з ворогами: «Ми їм наводимо аргументи, а вони вбивають наших людей». Час нарешті засвоїти мудрість французької приказки: «На війні — як на війні».