Історія — це пам'ять нації... Це спосіб, яким нація встановлює свою ідентичність і наміри
Джон Фітцджеральд Кеннеді, 35-й президент Сполучених Штатів Америки від Демократичної партії

Публіцисти року: Володимир Бойко та Петро Кралюк

Лариса Івшина: «Лауреати Премії ім. Джеймса Мейса практично «реставрують» країну, відновлюють історичну пам’ять та нарощують нові смисли»
21 листопада, 2013 - 17:01
ЗА ТРАДИЦІЄЮ, ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ДЖЕЙМСА МЕЙСА ВИГОЛОСИЛИ ІНАВГУРАЦІЙНІ ПРОМОВИ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Напередодні 80-х роковин Голодомору в редакції «Дня» традиційно відбулася церемонія вручення Премії «За громадянську позицію» імені Джеймса Мейса. Цього року, за словами засновника премії, головного редактора «Дня» Лариси ІВШИНОЇ, «ми назвали ім’я не тільки п’ятого, а відразу й шостого лауреата». «Це вияв демократії, яка є у громадській раді, — відзначила Лариса Олексіївна, називаючи імена переможців. — Обидві кандидатури були такі, що не можна було сказати, що хтось когось переважить. Це — інтелектуали сучасної доби — відомі читачам «Дня» публіцисти Петро КРАЛЮК та Володимир БОЙКО.

За доброю традицією, вручення Премії імені Джеймса Мейса — хороший привід для відкритої дискусії друзів-однодумців, найкращих публіцистів країни. Відтак, про реальні причини та наслідки Голодомору, необхідність переосмислення цієї трагедії для сучасних українців, а також неоцінений внесок Джеймса Мейса у викритті геноциду в редакції «Дня» понад дві години спілкувалися члени громадської ради з вручення премії Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, Юрій ЩЕРБАК, Наталка ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, Олег НАЛИВАЙКО, разом із лауреатами премії Ігорем СЮНДЮКОВИМ, Олександром ПАЛІЄМ, Сергієм ГРАБОВСЬКИМ, журналістами «Дня» та колегами з інших медіа.

Лариса ІВШИНА: — П’ять років тому ми вирішили, що така премія має бути. Основний мотив — це підтримка якісної інтелектуальної публіцистики, публіцистики того рівня, до якого повинні дотягуватися українські автори, і який уособлював своєю діяльністю Джеймс Мейс. Для нашої газети було великою честю співпрацювати з ним, це була велика школа, велика спадщина. Інша особливість задуму заснування премії полягала в тому, щоб пам’ять про Джеймса жила. Щоб ця пам’ять була активною — не тільки напис на пам’ятнику і в книгах, хоча це теж безумовно важливо;  щоб пам’ять мала нових адептів, розкривала людям глибину мислення Джеймса. Це журналіст, який залишив по собі такий стандарт, який ще довго буде сучасним.

 

Юрій ЩЕРБАК: — Ця премія є знаком нашої пошани, нашої пам’яті про цього великого американця, що сказав нам дуже важливу правду, яку ще далеко не всі сприймають. Колись сам Мейс, а сьогодні лауреати премії його імені, на мою думку, представляють вершину української публіцистики. Взяти хоча б останні статті пана Лосєва і пана Грабовського про українську ідентичність. Їх потрібно читати та аналізувати кожному. Матеріали на історичні теми пана Сюндюкова читаю завжди з великою цікавістю. Зізнаюсь чесно: з великою радістю підписував дипломи нових лауреатів і переконаний, що вони аж ніяк не гірші, а в чомуcь навіть кращі за попередників. Це — золота спадщина сучасної публіцистики. Думаю, що в майбутньому у книжковій серії «Дня» варто було б зібрати найкращі статті лауреатів і видати їх окремою книжкою.

Л.І.: — Минулого року лауреатом премії став Олександр Палій. Мені здається, що наша громадська рада діє дуже мудро, завжди уважно оцінюючи, хто з публіцистів зробив за рік щось вагоме. Найперше це, звісно, у газеті «День», але ми дивимося й за межами, чи є хтось такий помітний, кого можна відзначити, — продовжила Лариса Олексіївна. — За всі ці роки наші лауреати ні трохи не здали ні в інтелектуальному насиченні, ні в громадянській активності. Це велика честь і для нас. Це означає, що вибір був дуже зважений. Говорячи про Петра Кралюка, я могла би назвати великий список текстів особливої інтелектуальної ваги, надрукований у газеті «День» лише 2013-го. Володимир Бойко займається тією справою, яка вирішальним чином впливає на розуміння проблематики, якою опікувався Мейс, тому що Володимир працює багато років держслужбовцем. Тема Голодомору в публіцистиці Джеймса Мейса стосується також і держслужбовців, і активістів, усіх. Це поєднання публіцистики й активної громадянської позиції Володимира Бойка в газеті «День» і не тільки, було тим, що обумовило наш вибір.

Петро КРАЛЮК: — Мені направду дуже приємно усвідомлювати те, що я став лауреатом такої престижної Премії імені Джеймса Мейса. Для мене Джеймс — велична людина. Не тільки через те, що він порушив тему Голодомору в США, де далеко не всі вітали розгляд цієї проблеми, де існувала дуже жорстка опозиція, і про це казав сам Мейс. Але він витримав цю опозицію і багато зробив для того, щоб у Америці й у всьому світі дізналися про цю трагічну подію. У дуже непростий час, 1993 року, коли по суті мільйони українців думали про те, як утекти з України і шукали куска хліба за кордоном, Мейс переїжджає в Україну, і з оптимізмом дивиться на неї. Він вірить у цю країну. Для мене Джеймс Мейс передусім глибокий мислитель. Це людина, яка чудово розуміла українські проблеми, яка, можливо, розуміла ці проблеми краще, ніж деякі українці, які опинилися на вищих щаблях влади. Сучасність Джеймса Мейса — не високі слова, а реальність. Дозволю собі процитувати деякі його міркування. Зараз ми багато говоримо про Вільнюський саміт. Хтось вважає, що його результат буде позитивним для нас, а хтось — ні. Але ось слова Джеймса Мейса: «Україна надалі коливається між європейським та євразійським просторами. Усі, хто бажає Україні добра, не можуть споглядати це без прикрості». Здається ці слова сказані сьогодні. Або ще його слова: «Сьогодні Україна фундаментально відрізняється від типової європейської національної держави, яка виросла з національного духу». Він добре розумів, чому Україна коливається між європейським та євразійським вибором, він розумів, що Україна — не Польща, Чехія, Угорщина, навіть не Румунія і не Болгарія, які мали свою, хай дещо декоративну, але державність. Україна мала лише формальну державність. Мейс наголошує, що 1991 року відбулося «унезалежнення залежної держави». Ця залежність і постгеноцидність, про яку він говорив, на жаль, зберігається. Джеймс Мейс постійно наголошував, що в Україні є 20% «совків», 20—25% свідомих українці, а добра половина — це маса, яка має слабке усвідомлення своєї громадянської приналежності до України, але не пов’язує себе з українською національною культурою. З його погляду, така країна є неповноцінною: «Без українців немає кому будувати Україну». І якби ми сьогодні мали хоча б 50% свідомих українців, то уже б не коливалися між євразійським простором і Європою. І насамкінець ще одна цитата: «Український народ був і є європейським народом, який не схильний до деспотії чи тиранії. Вірусу тоталітаризму ніколи не було у ментальності українців». Це надзвичайно висока оцінка справжніх українців, яких, на жаль, в Україні меншість. Уже майже десять років немає Джеймса Мейса, але його слова та думки і надалі залишаються актуальними. Мені бракує цієї людини. Я сподіваюся, що лауреати премії Джеймса Мейса, і не тільки вони, будуть продовжувати його справу. Прекрасно, що є ця премія і видана газетою «День» книжкова серія «Підривна література», яка включає і брошуру із публікаціями Джеймса Мейса. Усе-таки, нам потрібно з оптимізмом дивитися у завтрашній день, так як це робив Мейс.

Л.І.: — Джеймс випереджав час і ми з ним багато у чому випереджали. Кожного року ми повторюємо у газеті колонку Джеймса Мейса «Свічка у вікні», яку він написав, коли прийшов із жахливого, брутального засідання Верховної Ради, де йому дали буквально п’ять хвилин для розповіді про американську Комісію з Голодомору, власне про наслідки цієї трагедії. Але акція «Свічка у вікні» жива і кожного року отримує все більше духовних прихильників. Цей маленький символічний жест поширює світло у країні. Чим більше свічок — тим менше темряви. Володимир Бойко, який був автором передмови до книжки Джеймса Мейса в серії «Підривна література», так само згадував 19 пунктів Джеймса, які він назвав своєрідним заповітом. 

Володимир БОЙКО: — Як на мене, існує історична несправедливість щодо Мейса в Україні. Це людина з іншого світу в сенсі культури, традицій і сприйняття, а 1990 рік, коли він вперше приїхав до нашої країни, це ще радянська Україна з усіма відповідними наслідками. Зрозуміло, що те, що він казав, було дуже дивним і сміливим та сприймалося з насторогою. Час ішов і те, що здавалося незвичним, поступово ставало нормою. Якщо говорити про сприйняття Голодомору 1932—1933 років, за соціологічним опитуванням, саме цього року найбільший відсоток громадян України вважають Голодомор геноцидом. Це результат роботи не лише Мейса, але він був одним із тих, хто багато зробив для того, щоб прижилося це сприйняття. На жаль, коли він зробив усе для розробки цієї теми, його не стало. Коли знаменита акція «Свічка у вікні» була впроваджена на державному рівні, всі ми знаємо, з ким її почали ототожнювати. І це теж кричуща несправедливість. До речі, у Чернігові цього року вперше пішла соціальна реклама із зазначенням авторства ідеї Мейса. «Свічка у вікні» — це видно, це об’єднує, це притягує один до одного, як акт національної єдності. Тож Премію Джеймса Мейса я розглядаю як один із необхідних кроків, для усунення кричущої несправедливості, яка існує в Україні стосовно цього імені. Така ініціатива є надзвичайно корисною і зобов’язуючою у тому плані, що ти маєш тримати цю планку.

Л.І.: — Ми будемо боротися за той відсоток людей, які ще ні до якого берега не пристали і не мають чіткого уявлення про свою ідентичність і знання власної історії. Це і є громадянська позиція. Також це певним чином є вплив на те, щоб залікувати постгеноцидність. Ми можемо це визнавати чи не визнавати, але там, де стоять пам’ятники Сталіну, були найбільші місця злочинів. На найбільш уражених Голодомором територіях є всі ці ознаки геноциду. Крім усього іншого, лауреати нашої премії дуже багато роблять для того, щоб відреставрувати країну, нарощувати нову якість і позитивні смисли. За що безумовно ми їм усім вдячні.

КОМЕНТАРІ

«СТИМУЛ ТРИМАТИ ПЛАНКУ»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ:

— Мейс займався просвітницькою діяльністю. І цей його внесок сьогодні недостатньо оцінений, не всіма взятий на озброєння. Те, що сьогодні дві треті українців уважають Голодомор геноцидом, про що згадували лауреати, зовсім не означає, що всі вони розуміють, чим насправді був Голодомор. Наші публікації не зовсім доносять до широкого загалу, що треба. Але роботу, закладену Мейсом, сьогодні продовжують лауреати премії його імені. Багато вже зроблено, але ще більше потрібно зробити. Дуже добре, що «День» заснував та вручає цю премію. Це стимул тримати планку.

«ЛАУРЕАТИ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ДЖЕЙМСА МЕЙСА ВИЗНАЧАЮТЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНЕ ОБЛИЧЧЯ КРАЇНИ»

Наталка ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, письменниця, удова Джеймса Мейса:

— З нашим історичним годинником в Україні не все гаразд. Ніби все йде у правильному руслі, відбуваються наукові конференції, друкуються важливі матеріали про правдиву історію Голодомору в Україні, ми маємо виступи яскравих публіцистів, зокрема й на шпальтах «Дня». І тут — серйозні «відкати» назад. Державна політика національної пам’яті у нас хвора. І тільки завдяки таким інтелектуальним центрам, як газета «День», ми маємо надію, що з часом, у перспективі, Україна може сподіватися на просвітлення нашого інтелектуального поступу. Я ніколи не забуду інтерв’ю Лариси Олексіївни, в якому наводилося опитування студентів столичних вузів. Коли в молоді запитали, що ви знаєте про СРСР, більшість із них відзначили, що тоді було добре. Одягалися краще, харчувалися краще, мовляв, все було дешевше. Я подумала: а де ж я тоді жила, що цього всього не бачила? І ще — де і в яких викладачів навчаються наші студенти. Я можу лише позаздрити студентам Петра Кралюка через те, що вони мають такого талановитого викладача. Кожна публікація Кралюка для мене — подія великої інтелектуальної ваги. Я їх не просто читаю, а студіюю. Це справжні перлини нашої дослідницької та інтелектуальної думки. Особливо приємно, що серед лауреатів є Володимир Бойко. Їх із Джеймсом поєднували не лише наукові, а й товариські стосунки. У Джеймса ніколи не було вільного часу — він писав для «Дня», готувався до лекцій — у нього завжди була якась робота. Тому він не дуже любив, коли до нас хтось приходив у гості. Але Володимира Бойка завжди тепло зустрічав. На запрошення Бойка Джеймс їздив до Чернігова, в той час, як його було дуже важко витягнути кудись. Володимир Бойко ставився до Мейса ніби з синівськими почуттями.

Я пишаюся всіма лауреатами Премії ім. Джеймса Мейса. Цього року із задоволенням читала статті Грабовського, Сюндюкова, Палія, Лосєва. Це сузір’я сучасної публіцистики. Скажу більше — ці люди визначають не тільки інтелектуальне обличчя «Дня», а взагалі інтелектуальне обличчя країни.

«ВІДЗНАКА Є ГОРДІСТЮ НАЦІОНАЛЬНОГО РІВНЯ»

Олег НАЛИВАЙКО, голова НСЖУ:

— Дуже добре, що ця гвардія сильних інтелектуалів, якими є лауреати премії, розширюється. Хочу подякувати газеті «День», Ларисі Івшиній, за системність. Премія, яку вона ініціювала — не одноденна. Це вже бренд якісної журналістики. Відзнака є гордістю національного рівня. Зараз колеги-редактори зізнаються: росте запит на якісну, аналітичну журналістику. Думаю, що «День» — одна з ключових газет, яка буде лідером на українському ринку, коли ця тенденція набере таких масштабів, які показує в Європі. Як пришвидшити цей процес? Працювати на підвищення громадської активності українських глядачів та читачів. Цим, по суті, і займається «День», як і лауреати Премії ім. Дж. Мейса на шпальтах  газети.

На завершення — у суботу, коли ми згадуватимемо 80-річчя Голодомору, це якраз буде Всесвітній день боротьби з безкарністю. Ми запланували серію заходів. Один з них відбудеться о 13.00 поблизу Спілки журналістів. Ми пройдемо по Хрещатику, згадаємо журналістів, які загинули в усьому світі, виконуючи свій професіональний обов’язок. Думаю, що ми на Майдані зустрінемося з тими людьми, хто прийде туди, щоб згадати події 80-річної давнини. Нас очолюватиме президент Міжнародної федерації журналістів та президент Європейської федерації журналістів. Це буде момент журналістської солідарності.

«...УПЕРЕД, НА ЗАХІД...»

Юрій ЩЕРБАК, дипломат, письменник, публіцист:

— Джеймс Мейс був американським прагматиком. Він працював із об’єктивним американським підходом. Завжди буквально вивчав явища сталінізму, ніби зоологи вивчають якусь потворну комаху, яка повзає та шкодить іншим. Він знав кожен рух цієї комахи: як вона живиться, чим, як працює, що робить.

Сьогодні ми не дискутуємо. Ми згадуємо і розповідаємо, як це страшно було. Що ми бачимо зараз? Іде колона вперед, на захід, на Брюссель. Потім зупиняється й повертає назад. Цьому постгеноцидному, постколоніальному суспільству Джеймс давно дав свою оцінку. На жаль, вона актуальна і сьогодні. Що сьогодні відбувається з країною ми знаємо — діагноз вивчили досконало, зокрема й завдяки «Дню». Тепер потрібно зорієнтуватися більше на позитив. Теза про те, що суспільство злиденне — неправда. Цей міф підтримується комуністами, щоб показати, який злиденний народ. Економіст Пасхавер говорить, що давно вивчили показники продажів товарів і послуг. Вони зростають. Ми маємо сильний потенціал. Про це говорив Мейс. Він знав деталі, як працює система. Коли ми сьогодні кажемо, що молодь не розуміє, що система була жахливою, тоталітарною і просякнутою страхом смерті — їм це потрібно пояснювати. Зокрема й статтями Мейса.

«МЕЙС РОЗКАЗАВ НАМ ПРО НАС САМИХ»

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, публіцист, лауреат Премії ім. Джеймса Мейса:

— На жаль, в Україні і сьогодні чимало людей, які відверто працюють на російське ФСБ, продовжуючи викривати «українських буржуазних націоналістів». Чимало «добродіїв», які працюють проти нас. Мейс у нашій тодішній українській ситуації навпаки — допомагав нам, розказав про нас самих. Ми тоді не мали інструментарію для самоаналізу і дослідження. Були певні гуманістичні настанови, які випрацювали філософи «київської школи», були традиції дисидентів. Але від романтики потрібно було переходити до прагматики. У цьому сенсі Мейс зіграв важливу, але на перший погляд непомітну роль — він підняв інтелектуальну планку. Сьогодні згадували, що Мейс працював у «Дні». Але до газети він працював заступником журналу «Політична думка». Цей журнал, як і сьогодні «День», задав певну планку у стилістиці та методології дослідження нас самих. І роль Мейса тут була не публічною, але ключовою. У нього є увага до конкретного факту. Шаленство неосталінізму сьогодні відбувається на так званому українському ТБ, де сьогодні ледь не щодня оспівуються славетні чекісти, де показують сентиментальний фільм про вождя і його сина, у контексті того, що це наша історія, і ми без неї не можемо. І в супереч цьому шаленству, негативності державної політики — кількість свідомих людей зростає.

НІХТО, КРІМ МЕНЕ...

Ігор СЮНДЮКОВ, редактор відділу «Історія і «Я» газети «День», лауреат Премії ім. Джеймса Мейса:

— Наші вельмишановні лауреати наводять цифри, які свідчать, що все більше українців уважають Голодомор геноцидом українців. Але є й інша статистика, про яку лауреати пишуть у своїх матеріалах. Про цю цифру потрібно кричати — 70% українців ніколи в своєму житті не були у жодній європейській країні.  Що це означає? Це неприпустимо великий рівень люмпенізації суспільства. Підстави для оптимізму є. Хочеться сподіватися, що в нашому суспільстві серед журналістів, публіцистів, громадських активістів та «простих» людей достатньо таких, які сприймають формулу Мейса: «Ваші мертві вибрали мене». Тобто, інакше кажучи, те, що ніхто не може зробити, крім мене, я мушу зробити. І він зробив. Цьогорічні лауреати в цьому плані є гідними продовжувачами духу та ідей Мейса.

«ВІН ПРОПУСТИВ ЧЕРЕЗ СЕРЦЕ УКРАЇНУ»

Олександр ПАЛІЙ, політолог, публіцист, лауреат Премії ім. Джеймса Мейса:

— Володимир Бойко та Петро Кралюк цілком заслужено стали лауреатами Премії ім. Джеймса Мейса. Вони упродовж року підіймали важливі теми, добре їх висвітлювали.

Якщо говорити про Голодомор і внесок Мейса. Що Мейс зробив унікального? Він подивився на нашу історії під іншим кутом зору — з одного боку ніби відсторонено, а з іншого — дуже пристрасно. Саме такого погляду на нашу історію українцям не вистачало. І він цю прогалину вдало заповнив своєю роботою, своїм життям. Пропустив усе крізь серце. Українці, на мій погляд, оптимістична нація. У нас був перешквал трагедій і люди намагаються абстрагуватися від цього. І до останнього часу наші люди ще до кінця не розуміють, що насправді відбулося. Фактів вистачає — була цілеспрямована акція зі знищення українців. А потім прибрали до рук історію цього краю, землю, та по суті все... Коли перечитуєш документи цієї доби, стає моторошно. Один лікар писав, що за смерті сотень людей нікому нічого не було. А от коли коняка здихає, колгосп дає десятки років тюрми. Імперія ставилася до людей, як до засобу вичавлювання останніх ресурсів. У розумінні того, що відбувалося 80 років тому, Мейс показав нам, що насправді відбувалося. Ми жили в своєму контексті і не завжди розуміли, що трапилося.

Вадим ЛУБЧАК, Анна СВЕНТАХ, Ігор САМОКИШ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments