Найрідкісніша мужність - це мужність думки
Анатоль Франс - французький прозаїк, літературний критик

«Репортери без кордонiв» прирівняли Путіна до Каддафі

Але за те, що російська демократія перетворилася на суцільне потьомкінське село, відповідальне також суспільство, вважає головний редактор «Граней.ру» Володимир КОРСУНСЬКИЙ
23 вересня, 2011 - 00:00
СПРАВА ЮКОСу — НЕ ЄДИНЕ, АЛЕ ЧИ НЕ НАЙБІЛЬШ ГУЧНЕ СВІДЧЕННЯ «ПОТЬОМКІНСЬКОЇ» ДЕМОКРАТІЇ В РОСІЇ / ФОТО РЕЙТЕР

Міжнародна правозахисна організація «Репортери без кордонів» розробила соціальну рекламу на захист свободи слова в Еритреї, в якій Володимир Путін згадується в переліку диктаторів поряд з екс-лідером Лівії Муаммаром Каддафі та президентом Ірану Махмудом Ахмадінежадом.

«Каддафі, Ахмадінежад, Путін, Афеворкі, Кастро. Ви, напевно, не чули ні про одного з цих диктаторів. У Еритреї журналісти не можуть повідомляти про те, що відбувається. Усі вони за гратами. Допоможіть нам звільнити інформацію від оков», — говориться в рекламному постері.

Європа не часто дозволяє собі такі висловлювання на адресу російського режиму, незважаючи на чималий іконостас загиблих від рук кілерів журналістів, вбивці яких так і не покарані, повний контроль влади над телебаченням і консервацію опозиційних ЗМІ в Москві. Хоча демарш «Репортерів без кордонів» теж не перший. Ще на початку 2000-х, як розповів «Дню» головний редактор російського інтернет-видання «Грани.ру» Володимир Корсунський, Путін увійшов до сотні ворогів свободи слова. «Він лише міцніє в цьому списку й так само продирається до першого місця, як і у «Форбсі», — говорить журналіст.

Інша річ, що визнання однією з європейських правозахисних організацій російського лідера диктатором, швидше за все, ніяк не вплине на європейську політику щодо Росії й тон, яким західні лідери розмовляють з російським прем’єром. Адже він істотно відрізняється від тону, яким розмовляють, наприклад, з Каддафі. Очевидно, що існують тонкощі політики й вага окремих держав, але...

А чи спричинить крок «Репортерів» яку-небудь реакцію в самій Росії, де, безумовно, є талановиті журналісти й цікаві формати в ЗМІ, але образ влади накладає тавро на всю країну? Про це «День» поспілкувався з головним редактором «Граней.ру» Володимиром КОРСУНСЬКИМ.

— Путін — ворог свободи слова за визначенням. Його виховання, дитинство, юність, дорослі роки життя, освіта — все опирається свободі слова. Для нього саме це поняття — зрада й шпигунство, — вважає журналіст. — Оскільки все життя за фахом він мав відношення до державних таємниць і вважав, що ніякої свободи слова не може бути, тому що це розголошування державної таємниці Росії. Він нічого іншого про свободу слова навіть думати не може. Щоправда, йому доводиться з чимось миритися в європейській частині Росії (на Кавказі — інша річ, там немає традицій свободи), оскільки дуже багато в чому Росія залежить від країн вільної демократії. Але органічно свобода слова для Володимира Путіна — нонсенс. Чи буде якась реакція на крок «Репортерів без кордонів»? Це ще одна констатація жахливого захворювання російського суспільства. Як свідчить історія, подібні захворювання добром не закінчуються. Дуже хотілося б уникнути летального результату. Дуже хотілося б уникнути крові. Але дуже не помітно, щоб владі вистачило розуму, відваги й здорового глузду провести вільні вибори й дати можливість громадянам змінити своє керівництво. Вони борються сьогодні виключно за свою особисту владу, за своє безмежне перебування при владі. Це єдине, що їх спонукає до дії. Адже кожен з них чудово знає, що після того, як прорвався до влади, неймовірно збагатився. Але якщо про це заговорить преса, вони вважають це зрадою національних інтересів. Вони вважають, що не можна з нашої хати сміття виносити, давайте тут розбиратися. Але тут розбиратися вони не дають, а давлять і душать тих, хто намагається сказати, що закон має бути в країні, а не свавілля. Тому для них будь-який прояв свободи слова небезпечний. Усім давно очевидно, що в нас немає по-справжньому вільних і водночас впливових ЗМІ. У Москві й трохи в Пітері є якась потьомкінська демократія, коли вибори мають бути схожі на вибори, хоча виборів немає, а свобода слова має бути схожою на свободу слова, хоча такої теж немає.

— Чи відповідальне російське суспільство за ситуацію, що склалася?

— Суспільство завжди відповідальне. Суспільство відповідає за тих диктаторів, яких воно допускає до керівництва. Це ж не тиранія східного зразка, коли від одного правителя іншому передавалася влада й кожного незгодного знищували фізично. Це навіть не радянська модель, де знищували, навіть якщо ти не намагався протистояти, й де все трималося на родовому страху, що передавався з покоління в покоління.

— А чи відповідальна Європа, яка з самого початку нічого «не помічала», а потім унаслідок багатьох причин обрала для розмови з російським керівництвом дуже м’який тон?

— З диктаторами доводиться розмовляти. Тому що альтернативою розмови є війна, а війна нікому не потрібна. Зі Сталіним і Гітлером теж розмовляли до певного моменту. Але колись м’який підхід кінчається. А диктатор ніколи не в змозі схаменутися. У той же час, Європа не може допомогти Росії. Росії допоможе лише сама Росія. Якщо ми всі схаменемося й знайдемо способи сказати «ні». Але наша біда в тому, що коли неможливо говорити, врешті-решт це закінчується соціальним вибухом. Сьогодні ось Схід показує, як це може бути.

Вікторія СКУБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments