Єдина ознака, за якою пізнаємо народ, до того ж ознака незамінна й остаточна – єдність мови
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, доктор філології, професор

Роман з фотографією

Чому треба брати участь у фотоконкурсі «Дня»?
25 жовтня, 2019 - 12:52
ВОЛОДАР ХРЕЩАТИКА 2018

Мій перший фотоапарат називався «Олімпус». Звичайна «мильниця» — автоматична камера, яка легко поміщалася на долоні, і її можна було носити на шнурку, як брелок. Порадив її купити друг з Нью-Йорка, художник і запеклий фотограф. Коли мені, до речі, вдалося до нього приїхати в гості, прогулянки з «клацанням» увсебіч стали нашою улюбленою розвагою. Нью-Йорк, він же Велике Яблуко, він же Великий Капелюх, він же Готем — місто, здається, спеціально збудоване для фотографування. Гра об’ємів велетенських і малих будівель, прямі, мов по лінійці, перспективи вулиць, скляні каньйони, утворені хмарочосами, турбота городян і муніципалітету про візуальне довкілля, багатюще вуличне мистецтво, яскраві й вільні люди десятків національностей — здається, куди не націлься — все буде добре. Я тривалий час практикувався на графіті й стріт-арті, яким дуже захоплювався тоді, але під впливом друга потроху перемкнувся на будь-які фактурні, цікаві стіни незалежно від того, розмальовані вони чи ні: інколи випадкова тінь на червоному цегляному мурі виглядала ефектніше за найскладніший мурал; а потім почав ловити в об’єктив і тривимірні об’єкти.

«АНТИКАПІТУЛЯНТКА-2019»

Свого «готемського» друга — його звати Володимир Давиденко — можу назвати моїм наставником. Наших прогулянок виявилося достатньо, аби навчитися звертати увагу на деталі, які я раніше ігнорував. Виявилося, що ті самі Київ, Одеса чи навіть індустріальний Дніпро можуть бути теж достоту фотогенічними. Що ж до техніки, то тривалий час я лишався в зачаруванні «мильницями» — компактність цих простеньких приладів здавалося мені значною перевагою. «Олімпус» я загубив у Лондоні — поклав поруч у популярному китайському ресторані та й забув забрати. Наступною була так само туристично-аматорська Sony Cyber-Shot. Її в мене з рук вибив тітушка під час зіткнень біля барикад на Хрещатику взимку 2014. Камеру так-сяк полагодили, але кадри все одно виходили дещо розфокусованими; тим не менш, революцію я знімав саме на неї.

Уже опісля купив іншу Sony Cyber-Shot, трохи кращу за характеристиками. Коли зламалася й ця, мій інший друг-художник, Матвій Вайсберг, напоумив зібрати фінанси докупи й обзавестися фотоапаратом принципово інакшого класу — Nikon D3300.

АПОЛІТИЧНЕ ФОТО

Власне, саме зі знімками, зробленими на цю камеру, я взяв участь у першому в моєму житті фотоконкурсі. Й виграв перший приз за власноруч зроблену світлину.

Чи варто уточнювати, що цим змаганням був фотоконкурс «Дня»?

Я — людина словесна, текстова. Фотографія для мене хобі, але хобі гранично важливе. Воно рятує від депресій, до яких я схильний, воно втримує від забуття масу вражень про подорожі, воно допомагає проникнути поглядом за поверхню речей. Про останнє добре зауважив видатний німецький культуролог Вальтер Беньямін: «Природа, звернена до камери, — це не та природа, що звернена до ока; відмінність полягає насамперед у тому, що місце простору, освоєного людською свідомістю, займає простір, освоєний несвідомим». Дійсно, дивлячись на світ крізь об’єктив, ми бачимо те, чого б ніколи не побачили неозброєним оком: людину, що тільки починає рух, птаха, що відривається від землі, кинутий камінь, що ніколи не впаде, вираз обличчя, подібного якому не було до того й не буде після. Зупинена мить — це не заяложена метафора, це якраз вихід у цілковито інакшу реальність.

ПЕРПЕНДИКУЛЯРНІСТЬ ПОГЛЯДУ

Та все ж у нашій дійсності, вибудованій на соціальних комунікаціях та ієрархіях, щоб оцінити якість робіт, мені потрібна була оцінка з боку — безстороння й фахова — й саме на конкурсі «Дня» я її отримав. Зрозумів, куди рухатися далі, які теми шукати. А ще завдяки конкурсу я пережив той особливий момент, коли бачиш свої світлини на стіні виставкової зали міста, де ти народився.

P.S. Якщо зазначеного вище не досить, то ось іще причини для участі в фотоконкурсі «Дня»:

•   Це один з найавторитетніших профільних конкурсів у країні;

•   Відбором робіт займаються досвідчені професіонали;

•   Підсумкові виставки відбуваються вже 20 років;

•   Фотографії конкурсантів побачать по всій Україні — за ці роки проведено вже понад 130 експозицій у обласних і районних центрах, і щосезону виставка мандрує, охоплюючи все нові й нові території;

•   Є одразу кілька призів як від газети, так і від партнерів «Дня», так що талановиті знімки мають високі шанси на нагороду;

•   Кількість нагороджених фотографів перевищила 800;

•   Крім номінацій «Український світ», «Політика», «Фото з історією», існує ще й категорія «Світ очима дітей» (до 18 років), у якій участь для дітей безоплатна;

•   Зрештою, фотографія як жанр — це необмежені можливості для самореалізації; за наявності обдарування ви можете стати художником, просто натиснувши кнопку.

Отже, не зволікайте.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ