Ще раз про дієту для національної к у ль тури

Як ми й передбачали, надрукований у телеклубі «Дня» (№ 14, 28 січня 2000 р.) лист Тамари Кац (Львів) «Свобода слова по-дієтичному» викликав чимало читацьких реплік. Одну з них ми друкуємо сьогодні, не ставлячи крапки в дискусії щодо проблеми співвідношення прав людини і права національної держави, зокрема національного ТБ, на пріоритетну підтримку саме національної мови й культури.

Я вважаю, що Тамара Кац висловилася через незнання, а не через неприязнь до українців.

Свою мову під тиском імперіалістів у свiй час фактично втратили чехи (розмовляючи німецькою), поляки (розмовляючи російською), українці (розмовляючи російською), євреї (розмовляючи мовою країн, де проживали).

Чехи, поляки, євреї, створивши свої держави, відродили свої мови, вживаючи заходів, аби їх знали всі громадяни держави. Отже, перешкоди тому, щоб усі громадяни України знали українську мову, — це і є порушення прав українців.

Я не буду наводити приклади, як 350 років заборонялася українська мова.

Деякі політологи, проживаючи в Україні, лицемірно доводили, що Ізраїлю, Росії, Польщі, Чехії потрібні національні ідеї і одна державна мова. А Україні не потрібна ні національна ідея, ні єдина державна мова. Тут за пишною шевелюрою слів проглядаються ріжки націоналізму антиукраїнського, що породжує націоналізм український. Не треба роздувати полум'я: розмовляйте будь-якою мовою, але поважайте і знайте мову народу тієї країни, де ви живете. Для об'єктивності варто сказати, що є євреї, котрі українську мову називають божественною. Колись проводилися конкурси з краси мов — українська увійшла до числа призерів.

З повагою,

Владислав КОМОВ, Київ