Єдине виправдання існування військової промисловості – це безпека народу
Альфред Нобель, шведський хімік, винахідник динаміту, засновник Нобелівських премій

Східно-європейська православна цивілізація? Вона зламалася

20 листопада, 2014 - 17:02

Книжка «Зіткнення цивілізацій» Самуеля Хантінгтона вийшла 21 рік тому, 1993-го. У ній описана східно-європейська православна цивілізація як один з головних світових акторів, що борються за панування у світі, разом із західною, ісламською, китайською, латиноамериканською й іншими цивілізаціями. Сьогодні повним ходом йде процес демонтажу цієї цивілізації, основу якої і в Російській імперії і в СРСР становив союз Росії й України. Цей процес демонтажу запущений Кремлем і здійснюється багаторічними зусиллями російських ЗМІ, медіатизованих політиків і експертів, які кілька років поспіль в ефірі федеральних російських телеканалів, що усі ці роки вели мовлення на Україну, розповідали про те, що українці — це недонарод, українська мова — це зіпсована російська, а Україна — це недодержава.

•  Нинішнього, 2014 року, ці зарозумілість і зневага змінилися шаленою ненавистю. У російській масовій свідомості слово «фашист» втратило первинний сенс і перетворилося просто на позначення граничної концентрації зла. Починаючи з лютого 2014 року слово «фашизм» по відношенню до України, її керівництва і її населення звучить так часто, що стало якимсь природним доповненням до всього українського. Річка — Волга, поет — Пушкін, президент — Путін, Україна — фашизм.

Це не лише в ток-шоу Соловйова-Толстого-Норкіна, не лише в підсумкових програмах Кисельова й Пушкова. Це буденний мовний стиль 99% російських ЗМІ, якщо вони, звісно, не про бджіл і не про шахи. Інтернет-газета Взгляд.ру., один з кремлівських проектів, запущений ще за Суркова. Стаття письменника Всеволода Непогодіна «Як я інспектував Львів на предмет націоналістичних настроїв». Інспектувати націоналістичні настрої письменник вирішив передусім поштовхавшись серед футбольних уболівальників клубу «Карпати» під час домашнього матчу цієї команди. Це, поза сумнівом, мудре рішення. З таким же успіхом можна заміряти рівень нацистських настроїв у середовищі уболівальників «Спартака», особливо під час домашнього матчу з командами «Анжі» (Махачкала) або «Терек» (Грозний). Можна ще в Гарлемі вимірювати відсоток афроамериканців і потім всім розповідати сенсацію про чорну більшість у США.

•  Але письменник Непогодін не обмежився футбольними фанатами. Він дістався до вулиці Бандери й виявив там — о, жахіття! — передвиборчий плакат Ірини Фаріон! Інженер людських душ забув, щоправда, уточнити, що велика й жахлива Ірина Фаріон посіла на виборах лише третє місце з вельми скромним результатом 16%. Але жахи Львова не обмежуються фанатами й плакатом Фаріон. Найбільший жах там, ви не повірите, — у храмах! За ті п’ять хвилин, які Непогодін «ледве витримав», він встиг почути, як «єпископ на мові (!) віщав про зовнішнього ворога, який прийшов захопити територію України, боязкого президента, що втік до Росії, й необхідність брати в руки зброю». Кінець цитати. Цікаво, якщо письменника Непогодіна так засмутили ті три очевидні речі, про які казав львівський єпископ, то як зніяковів би Непогодін, якби єпископ почав вголос декламувати таблицю множення.

Письменника Непогодіна обурювало у Львові все. Йому було «дуже огидно» (це цитата!) через те, що в цьому місті пам’ятають і часто згадують Небесну Сотню. Письменник із цього приводу досить багато збиткувався й зубоскалив. Ще письменника Непогодіна образили львівські ціни. Бо смішні. «Стакан чаю в кафе в центрі міста коштує вдвічі дешевше, ніж відвідини платного туалету в Медведково». Після такого волаючого неподобства й безвідповідальності з боку львів’ян письменник Непогодін не міг не зробити той висновок, заради якого, власне, й писалася стаття: «Львів сьогодні — це місто фашистського безумства, де біле називається чорним і навпаки».

•  Ось щодо «навпаки», коли чорне називається білим, то це з письменниками теж трапляється, зокрема й тими, хто не рівня Непогодіну. Узяти хоча б Ліона Фейхтвангера, який приїхав у гості до людоїда в самий розпал кривавої трапези й написав мерзенну агітку «Москва 1937». Що вже з Непогодіна взяти.

У каламутному потоці українофобії, що переповнила російські ЗМІ, потонули залишки тієї східно-європейської православної цивілізації, про яку в різних варіантах писали Хантінгтон і Тойнбі, Шпенглер і Данилевський. Душелюби й людознавці на кшталт Проханова й Шаргунова, Прилєпіна й того ж таки Непогодіна на наших очах доламують залишки взаємної приязні двох дуже близьких один одному народів.

•  Росія залишається сама, в повній міжнародній ізоляції, вся глибина якої наочно проявилася на форумі G20. Путінська Росія стала головним міжнародним страшилом. Компанія Bloomberg провела глобальне опитування міжнародних інвесторів з метою з’ясувати, якими є найбільші загрози безпеці фінансових ринків. Інвесторам було запропоновано кілька варіантів загроз, з яких треба було обрати ту, що найбільше загрожує фінансовим ринкам. Ось результат опитування, в якому брали участь 510 міжнародних інвесторів і аналітиків (опитування було проведене 11—12 листопада 2014 року компанією Selzer&Cо):

52% російсько-український конфлікт;
26% ІДІЛ;
5% лихоманка Ебола.

 

 

 

 

Резон у пріоритетах інвесторів і аналітиків цілком очевидний. Лихоманку медицина, поза сумнівом, переможе, як свого часу перемогла чуму, холеру й віспу. ІДІЛ — напасть страшніша, але за певної рішучості подолати це лихо можна. Питання, звісно, якою кількістю життів... А от що робити з ліговським шпаненям, що розмахує атомною бомбою, світ поки не вирішив. Але якщо це стало проблемою № 1, вирішить обов’язково.

Розв’язання цієї проблеми наближають санкції й падіння цін на нафту. У рамках того ж опитування міжнародним інвесторам і аналітикам було поставлене запитання, хто більше за інших постраждає через падіння цін на нафту. Відповіді розподілилися так:

51% Росія;
21% Венесуела;
12% Саудівська Аравія;
6% Іран.

•  Західний світ досить довго терпів, але зараз рішення прийняв і вже явно його реалізує. Тим паче, що Путін і його оточення, схоже, самі вирішили світу в цьому допомогти, судячи з тієї кількості дурниць, які вони останнім часом говорять і роблять. Одна з останніх дурниць — загроза придушення «Эха Москвы» через твіт журналіста Плющева й відмову Олексія Венедиктова звільнити журналіста. У момент написання цієї колонки загроза, мабуть, минула. Незаконний наказ генерального директора про звільнення Плющева скасовано. Збори Ради директорів «Эха», на яких мало бути поставлене питання про головного редактора, теж скасовані. Але в процесі «спроб придушення» представники держави російської робили такі дивні рухи тіла, що якраз ставити питання про медичний огляд. Генеральний директор звільняє журналіста, хоча всі знають, що за Статутом ЗАТ «Эхо Москвы» не може цього робити. Голова «Газпром-медиа» Михайло Лєсін визнає публічно, що наказ про звільнення ініціював він, і водночас визнає, що наказ незаконний.  Останній штрих до діагнозу — це слова Лєсіна на його зустрічі з редакцією «Эха» 19 листопада. Як повідомив журналіст Сергій Пархоменко, Лєсін був обурений безвідповідальністю журналістів «Эха Москвы», але це обурення мотивував украй несподіваним чином. «Невже ви не відчуваєте, яка величезна відповідальність на вас лежить? — апелював до совісті «ехівців» Лєсін. — Адже ви — остання радіостанція, якій у цій країні ще щось дозволено! Треба ж цим дорожити!»

Можна, звісно, припустити, що голова одного з трьох головних пропагандистських холдингів Путіна за спиною свого шефа прилучився чи то до Касьянова з Нємцовим, чи то до Навального, чи то до Каспарова. Але правдоподібніше інше пояснення. Що все оточення Путіна, зокрема й він сам справді перебуває в паралельній реальності. Перебування цих людей на чолі ядерної держави стало по-справжньому небезпечним.

Ігор ЯКОВЕНКО, спеціально для «Дня», Москва
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments