Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Шпигунський фронт

Кореспонденти українських ЗМІ сидять у «застінках» через звинувачення в роботі на розвідку
14 вересня, 2018 - 11:58

Тепер ми точно можемо констатувати — українських журналістів хапають у Росії й на інших підконтрольних російським спецслужбам територіях, цілеспрямовано звинувачують у шпигунстві й за єдиною схемою на роки кидають за ґрати. У гібридної війни багато фронтів, і це — один з них.

Операція — назвемо її «Антижурналіст» — почалася в останні два роки, а до осені цього року вона вже майже повністю реалізована. Принаймні три кореспонденти українських медіа наразі сидять у російських, білоруських та «ДНРівських» «застінках» після висунення проти них звинувачення в роботі на розвідувальні органи України. Перспективи їхнього звільнення, наприклад через обмін, є туманними, а ймовірність їхнього виправдання за нинішньої російської влади взагалі видається не більшою від нуля.

«СПРАВА СУЩЕНКА»

Останні новини на цьому фронті гібридної війни із РФ прийшли буквально цього тижня. 12 вересня Верховний суд Росії визнав законним раніше ухвалений вирок Московського міського суду щодо 12 років ув’язнення для журналіста агенції «Укрінформ» Романа СУЩЕНКА. Як передав УНІАН, апеляцію захисників було відхилено в повному обсязі.

Як повідомлялося, ФСБ РФ затримала в Москві кореспондента «Укрінформу» Романа Сущенка 30 вересня 2016 року. Йому висунули звинувачення в роботі на українську розвідку й відповідно звинуватили у шпигунстві.

27 березня цього року Московський міський суд почав розгляд справи Сущенка по суті. Сторона звинувачення просила суд засудити журналіста до 14 років позбавлення волі. 4 червня Сущенка було визнано винним і засуджено до 12 років колонії суворого режиму.

Підтвердження попереднього вироку судом вищої інстанції не було несподіванкою. Сучасне російське каральне правосуддя не дає збоїв, особливо, коли справи стосуються питань, віднесених до сфери національної безпеки. Навіть якщо міжнародна спільнота висловлює незадоволення та обурення, це нічого не змінює. Ігнорування з боку Кремля всіх оголошених звернень і заяв лише зайвий раз підкреслює, яку вагу мають усі ці відкриті листи та громадянські кампанії для нинішньої російської влади.

Після підтвердження «законності» вироку українському журналісту Романові Сущенку, звісно, знову лунали обурені заяви.

Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем ДЕЗІР заявив, що він розчарований. Рішення Верховного суду Росії щодо підтримки 12-річного тюремного ув’язнення українського журналіста Романа Сущенка «глибоко розчаровує», зазначив він і закликав російську владу звільнити журналіста.

Депутат Європарламенту Ребекка ХАРМС заявила, що «Москва сьогодні нагадує їй сталінську епоху».

У свою чергу, Міністерство закордонних справ України, крім висловлювання протесту, пообіцяло продовжувати боротьбу. Речниця МЗС Мар’яна БЕЦА написала у себе у Twitter: «Ілюзій щодо «вироку» журналісту Р. Сущенку не було. Незаконне і політичне рішення. Висловлюємо протест РФ, боремось далі», — зазначила представниця українського зовнішньополітичного відомства.

Тим часом сам Роман Сущенко під час останнього судового засідання наголосив, що не згоден з рішенням суду і продовжить боротьбу за своє звільнення, у тому числі подаватиме скаргу в Європейський суд з прав людини.

Втім, відомий адвокат, громадський захисник Марк ФЕЙГІН в інтерв’ю «Укрінформу» досить стримано оцінив перспективи розгляду «справи Сущенка» в ЄСПЛ: «Європейський суд з прав людини, у принципі — важливий і потрібний механізм. Його рішення дають підстави для якогось руху і в російській юридичній системі. Адже вони для Москви іміджево досить болючі — створюють негативне уявлення про правову систему Росії в цілому. Але при цьому не варто перебільшувати значення ЄСПЛ. Його ефективність все ж невисока — і можна довго говорити, чому. Зокрема, тому, що в цьому суді розглядається не справа по суті, а лише випадки «порушення прав людини». І це не веде до перегляду рішення російського суду — для прикладу досить згадати «справи Навального». У подібних випадках Росію можуть засудити до штрафу, але вироку не змінюють».

Інший шлях звільнення Сущенка — подати клопотання про його помилування. Його громадський захисник значив, що вони готові розпочаті цю процедуру, «але тільки в тому разі, якщо будемо впевнені, що для цього є якісь підстави». Журналіст звертатиметься з проханням про помилування до президента РФ Володимира Путіна лише в тому разі, якщо буде впевнений, що це необхідно для його повернення в Україну.

У коментарі для «Українського радіо» Марк Фейгін зазначив: «Просто так ми писати не будемо — лише в тому разі, якщо будуть досягнуті домовленості між Києвом та Москвою про обмін чи щось таке, що дасть впевненості Романові в тому, що його звернення задовольнять. Все залежить від Києва зараз і, звичайно, в кінцевому результаті від Москви. Українська влада повинна звернутися до Москви з пропозицією перемовин і ставити питання про обмін».

«СПРАВА ШАРОЙКА»

Наразі невідомо, чи є реальною перспектива щодо обміну ще одного «бранця Кремля», якого засудили «за шпигунство» вже не в Росії, а у спорідненій з РФ Білорусі.

Як відомо, кореспондента «Українського радіо» в Білорусі Павла ШАРОЙКА 25 жовтня 2017 року співробітники білоруського КДБ затримали в Мінську і звинуватили у створенні в Білорусі шпигунської мережі з числа громадян країни, які «за грошову винагороду виконували його завдання збору інформації розвідувального характеру у військово-політичній сфері». Відповідно, щодо нього було порушено кримінальну справу за шпигунство.

У травні ц. р. Шаройка засудили до восьми років позбавлення волі. Суд розглядав справу в закритому режимі. Наразі засекреченими залишаються матеріали справи та подробиці того, як тривав судовий процес, навіть точна дата ухвалення вироку є невідомою.

За даними групи «Інформаційний спротив», наразі журналіста утримують у застінках СІЗО білоруського КДБ в Мінську. Його здоров’я погіршується, йому потрібне медичне обстеження, але навіть українських дипломатів білоруська влада до в’язня не допускає.

8 вересня народний депутат Дмитро ТИМЧУК зробив припущення, що Шаройка було б доцільно обміняти. Є в нього навіть «кандидатура на обмін» — заарештований в Україні за шпигунство на користь Росії громадянин Білорусі Юрій Політика. Втім, невідомо, якими є шанси на реалізацію цього задуму.

«СПРАВА АСЄЄВА»

Іншою складовою спецоперації проти працівників українських медіа стала ще одна справа. Влітку 2017 року Станіслава АСЄЄВА (Васіна), журналіста із Макіївки, автора репортажів для «Радіо Свобода» і тижневика «Дзеркало тижня» з окупованої території, викрали «спецслужби» російського маріонеткового утворення «ДНР».

Тривалий час про долю чергового заручника бойовиків були відомі лише неофіційні дані сумнівної достовірності. Але майже місяць тому спецоперація вийшла на наступний етап, і замість чуток в інформаційний простір було вкинуто вже відвертий фейк — «Асєєв шпигун». 17 серпня в програмі «Сладков +» на російському телеканалу «Россия 24» вийшло «інтерв’ю» з журналістом, де він «зізнався» у «шпигунстві» на користь Києва.

«Станіслав Асєєв, або Васін. Людина, яку привели сюди в наручниках, зняли їх перед інтерв’ю. Людина, яку називають письменником, інтелектуалом, шпигуном...» — так починається сюжет.

Сам Станіслав Асєєв заявив таке: «Стаття, за якою мене обвинувачують за законодавством «ДНР», — «шпигунство». У цьому разі так, ці обвинувачення я визнаю, я не заперечую й цілком відкрито кажу, що я дійсно працював на Головне управління розвідки України».

«Детектор медіа» поцікавився, чи працював насправді журналіст на українські спецслужби, й надіслав відповідний запит до українського ГУР. Журналісти запитали, чи збирав Асєєв насправді й передавав до Головного управління розвідки Міноборони України інформацію військового та соціально-економічного змісту, як було заявлено в ефірі каналу «Россия 24», і чи взагалі пропонувало відомство співпрацю Станіславу Асєєву.

Розвідники повідомили, що не володіють інформацією про полоненого бойовиками журналіста. «У Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України в межах компетенції опрацьовано Ваш запит. За результатами проведеної роботи повідомляємо, що Головне управління розвідки Міністерства оборони України не володіє запитуваною Вами інформацією, тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Вам відмовлено в задоволенні запиту на інформацію», — йдеться у відповіді.

Релігієзнавець Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ, колишній полонений та викладач Станіслава Асєєва, розказав «Радіо Свобода», що випадки, коли ув’язнені бойовиками записували зізнання на камеру, не є поодинокими:

«Коли я перебував там, у підвалах, декілька наших бранців також виступали по телебаченню.

Я запитав їх, чому вони це робили. Вони мені пояснювали, що, по-перше, це було пов’язано з побоюваннями за життя рідних, і боялися за свої життя також.

У кожного є своя межа, яку він може витримати».

«Радіо Свобода», з яким співпрацював Станіслав Асєєв, заявило, що вважає сумнівною заяву журналіста. «Ми ставимо під сумнів обставини цього дещо дивного «зізнання». Ми не маємо жодного уявлення про те, коли, за яких обставин чи примусу воно було зроблене, — заявила речниця «Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода» Джоанна ЛЕВІСОН. — Ми продовжуємо вимагати, щоб Станіслава Асєєва негайно звільнили з-під варти».

Представник Організації з безпеки та співпраці в Європі Арлем Дезір закликав негайно звільнити журналіста й оцінив його «інтерв’ю» як маніпуляцію та порушення міжнародного права. «Я з полегшенням дізнався, що Станіслав Асєєв живий. Він повинен бути негайно звільнений, і будь-яка спроба змусити чи маніпулювати його «зізнанням» має бути припинена як порушення міжнародного права», — заявив Дезір.

Європейська федерація журналістів також зазначила, що «зізнання» було зроблено під примусом. Комітет захисту журналістів та «Репортери без кордонів» так само засудили трансляцію каналом «Россия 24» інтерв’ю з українським полоненим журналістом і вкотре закликали до його звільнення.

Втім, єдиним варіантом «квитка на свободу» для журналіста на сьогодні є обмін його на когось, кого затримано в Україні. Такі кандидатури називаються, але про конкретні домовленості нічого не відомо.

СУМНІ ВИСНОВКИ

Зрозуміло, що справи Сущенка, Шаройка та Асєєва — це спецоперація проти українських журналістів, яка є складовою гібридної агресії Росії проти України. Втім, це окремий фронт, і він має свої особливості.

Кримські активісти, серед яких найвідомішим став Олег Сенцов, було оголошено терористами. Як відомо, ФСБ звинуватила режисера в «керуванні диверсійно-терористичною групою «Правого сектору», яка начебто здійснила у квітні 2014 року підпали штабів «Русской общины Крыма» і «Единой России» в Сімферополі, а також готувала у кримській столиці вибухи біля пам’ятника Леніну та Вічного вогню. Ці гучні звинувачення мали дискредитувати весь український громадянський опір на окупованому півострові, в тому числі, й перед міжнародної спільнотою.

Стосовно Сущенка, Шаройка та Асєєва російські спецслужби діють в іншій парадигмі.

Метою дій російської гібридної діяльності, коли вони оголошують українських журналістів шпигунами, є залякування всіх іноземних журналістів, які працюють у Російській Федерації або в регіонах, де офіційно діють спецслужби РФ, а також дискредитація української журналістики як такої. Знищення довіри до свого опонента як до джерела інформації є класичним методом контрпропаганди.

На жаль, наразі ні українська влада, ні міжнародна спільнота не мають не те що плану протидії, а й, здається, жодного уявлення про те, якими мають бути результативні заходи проти подібного прояву гібридної агресії РФ.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments