Тільки коли існує об'єднуюча спільна ідея української національної незалежності, можемо говорити про існування української нації
В'ячеслав Липинський, політичний діяч, теоретик українського консерватизму

Сигнал буде. А зміст?

Експерти «Дня» — про те, з яким меседжем українське ТБ має виходити на окуповані території
11 серпня, 2017 - 12:16
ФОТО АЛІНИ КОМАРОВОЇ

Цього тижня в Бахмутівці Новоайдарського району Луганської області було добудовано 134-метрову телевежу. Загалом будівництво тривало протягом місяця, завдяки новій телевежі сигнал українських телеканалів і радіостанцій охопить підконтрольні Україні території Луганщини, впритул до лінії розмежування, та навіть частину тимчасово окупованих територій, зокрема Луганськ та Алчевськ. Телевежа у Бахмутівці є третьою, побудованою протягом двох останніх років, після Краматорської та Чонгарської.

«За період 2015 — 2017 років від іноземних партнерів залучено понад 60 передавачів, а також одну телевежу. Крім того, для зони АТО за ці роки надано 57 FМ-радіочастот — це приблизно 30% від усіх частот, що були надані в користування по Україні. Тобто треть радіочастотного ресурсу пішла в Донецьку та Луганську області, а суспільне мовлення отримало в зоні АТО 24 частоти», — повідомляють у штабі АТО. Технічна можливість отримати покриття окупованих територій українським сигналом — надміру важлива деталь, що мала бути в пріоритеті інформаційної політики країні від початку війни. Однак сам факт «покриття» — далеко не панацея. Так, важливо дати український телесигнал на окуповані території. Але... з яким меседжем наші канали можуть звернутися до українців в окупації та прифронтових регіонів? «День» поцікавився в експертів із регіонів — які теми, ідеї, програми мають бути створені для жителів сходу. І чи взагалі українському ТБ сьогодні є що показати українцям в «ДНР»-«ЛНР», щоб вони захотіли повернутися?

«У НАС НЕМАЄ КАНАЛУ, ЯКИЙ БЕЗАПЕЛЯЦІЙНО МОЖНА ТРАНСЛЮВАТИ НА ОКУПОВАНУ ТЕРИТОРІЮ»

Тарас БУЗАК, редактор інтернет-порталу «Херсонська правда» (м. Херсон):

— Якщо аналізувати «сітки мовлення» існуючих українських центральних каналів, то дійдемо сумного висновку — в нас немає мовника, який безапеляційно можна транслювати на окуповану територію. Є канали, які насправді не показують реальну ситуацію в країні, вони надміру лояльні до влади, вихваляють, де треба і де не треба успішність реформ тощо; а є канали, на яких у нас «суцільна зрада», «все погано, а буде ще гірше», в країні «громадянська війна» тощо. Якщо ми з такими меседжами підемо на окуповану територію, то що ми отримаємо у відповідь? Українці в «ДНР» стануть більше любити Україну? Вони зрозуміють, що тут відбувається, і чому мають повернутися додому? Сумніваюся.

Треба шукати варіанти спеціального мовлення на окуповані території. У нас же багато говорять по інформаційну деокупацію, але роботи по факту не видно. Треба готувати окремі програми — про Україну, про наші досягнення в децентралізації, про переваги «безвізу», про історії успіху в культурі та спорті. Треба більше позитивних прикладів. Говорити, що тут не так, як в окупації, — тут краще, тут цивілізація. Інакше ми нічого не досягнемо. Якщо людина не зрозуміє, що тут її справжній дім, що тут закон і право, тут — нормальна освіта, охорона здоров’я, зрештою — просто кращий рівень життя (декому справді треба на особистісному, можливо, споживацькому рівні показувати, що тут норма існування), то з нею буде важко знайти спільну мову після повернення Донбасу.

А взагалі ви у «Дні» такими опитуваннями у «Прес-клубі» порушуєте важливі теми. Зокрема, говорите про відповідальність медіа за ситуацію в країні. Варто згадати, що наші журналісти до останнього, а дехто і зараз, запрошують в ефіри так звану другу точку зору  — людей, які відверто працюють на знищення країни. Певні маніпулятори в журналістиці підмінили поняття «баланс думок», «свобода слова», «свобода думки»           — відвертою роботою на ворога. У нас «експерти» говорять у студіях, що «хунта прийшла до влади», що «на Донбасі російських військових немає» та іншу дурню. Ведучі пояснюють — це ж думка людини, треба з нею рахуватися і давати все в ефір. Ми мусимо пам’ятати про одне — не може воююча Україна жити за стандартами мирної процвітаючої Європи. В усіх сферах, зокрема в журналістиці. Те, що роблять деякі колеги, борючись із «мовою ворожнечі», це те саме, що нашим військовим на передовій видати іграшкові пластикові пістолети і кинути їх у бій проти танків. Проти нас в інформаційній сфері потужно і досить довго працює пропагандистка машина. А ми проти неї будемо боротися правдою     — розказувати, що в нас всі крадуть, що «безвіз» нічого не дає?

Великою мірою ми очікували професійної роботи в цьому плані від Міністерства інформаційної політики. Я вважаю, що своєї головної функції це міністерство не виконало.

«ТБ ДОСІ ТВОРИТЬ МАЛОРОСІЮ — ПО ОБИДВА БОКИ РОЗМЕЖУВАННЯ»

Сергій МОША, головний редактор обласної газети «Сумщина» (м. Суми):

— Що для сходу, що для заходу — на українському ТБ критично не вистачає аналітично-просвітницьких програм, які б пояснювали, як робити конкретні життєві речі (відбитися від незаконного нав’язування будинкового лічильника, заблокувати підвищення тарифів, як поводитися в конфліктних ситуаціях з поліцією, словом, як захищати свої права і самоорганізовуватися). Бракує серйозних науково-популярних передач з історії, етнології, етології, культури, традицій, навіть мовних курсів. Про досвід реформ в інших країнах, в інші часи. По суті, у нас досі творять Малоросію — по обидва боки розмежування. Тут і влада толком не зацікавлена у чіткій самоідентифікації нації, і відповідних «експертів» не вистачає.

Гадаю, примітивні агітки для тих, хто отруєний «русским миром» по наш бік і по той бік, — не спрацюють. В ідеалі, якби у нас проводилися справжні реформи, то можна  було б розповідати про них на конкретних живих прикладах: зменшення та спрощення податків, створення нових реальних виробництв, впровадження нових технологій, як спрацьовують соціальні ліфти, особливо для молоді, як налагоджується інфраструктура щодо задоволення потреб діточок... Оскільки з цим проблеми, то... Ну, хоча б показувати, що так, суспільство бачить, що влада не ідеальна, але, на відміну від Путіна й окупаційної влади в «ДНР», в Україні існує громадянська солідарність, свобода слова і думки, люди можуть реально захищати свої права проти будь-кого.

Також катастрофічно не вистачає всій Україні пізнавальних фільмів і передач з географії, про тварин, просто науково-популярних з фізики, хімії, астрономії тощо. Класних, професійних, нестандартних, — і українською мовою.

«СПРИЙМАТИ ЛІНІЮ РОЗМЕЖУВАННЯ ЯК МЕЖУ МІЖ ОКУПОВАНОЮ І ВІЛЬНОЮ ТЕРИТОРІЯМИ, А НЕ МІЖ ЛЮДЬМИ»

Отар ДОВЖЕНКО, медіаексперт (Львів):

— Медіа стають потрібними людям тоді, коли розповідають/показують потрібне і/або цікаве саме цим людям. Це зовсім не означає, що українські центральні телеканали і радіостанції повинні робити окремий продукт спеціально для жителів окупованих і прифронтових територій. Достатньо у своєму звичному продукті говорити про цих людей не як про «мешканців ДНР/ЛНР», а як про українських громадян, які живуть на українській території, яка тимчасово (!) опинилась у російській окупації або є прилеглою до лінії фронту. Відповідно, події на цих територіях висвітлювати не менш важливо, ніж у решті регіонів України — і не лише у форматі «стільки-то обстрілів за день» і «подивіться, який дурень Захарченко». Громадяни України, жителі української території, не повинні почуватися виключеними з українського інформаційного контексту. Поки українські ЗМІ вдають, що на цій території немає нічого, крім війни, і не говорять про її цивільне життя, жителі окупованих територій вимушені звертатися до місцевих, контрольованих сепаратистами, та до російських ЗМІ. Наслідки очевидні.

Ще більшою помилкою, ніж ігнорувати цих людей та їхнє життя, буде посадити їх на «дієту» з патріотичної пропаганди. Уявіть людину, яка, наприклад, думає, як зібрати дитину до школи, як би вирватися бодай на тиждень відпочити і коли отримають зарплатню на заводі, а їй щодня з телевізора розповідають, який поганий Путін. Скоро її почне нудити від слова «Україна», і зовсім не тому, що вона проросійська. І взагалі, навіть та частина населення окупованих територій, яка налаштована прихильно до України (а ми насправді абсолютно нічого не знаємо про настрої цих людей — і ще однією помилкою буде вважати, що вони «не хочуть повертатися», спираючись на безпідставні припущення), почувається, як хворий, якого всі або ігнорують, або вимучують розмовами в дусі «ти обов’язково повинен видужати». Словом, моя пропозиція: сприймати лінію розмежування як межу між окупованою і вільною територіями, а не між людьми.

«МЕДІЙНИЙ ПРОДУКТ МУСИТЬ БУТИ ВИВАЖЕНИМ, ДОРЕЧНИМ, МАКСИМАЛЬНО ПРОФЕСІЙНИМ»

Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, телеведучий на Волинському телебаченні (Луцьк):

 – Дивно і не знаходить жодних пояснень те, що на встановлення ретрансляційної телевежі вітчизняна влада спромоглась аж на четвертий (!) рік російсько-української війни. І це в той час, як окупант починав анексію та агресію саме з трансляції своїх пропагандистських «ідей» на Крим та Донбас і сьогодні лише посилює свою пропаганду на тимчасово непідконтрольних українських територіях.

Головний меседж жителям сходу від нас – це те, що мир і краще життя можливі лише в складі України, яка природно та історично була, є і буде їхньою Батьківщиною. Нашому телебаченню необхідно в першу чергу проломити залізобетонну стіну кремлівської пропаганди «русского мира» та масових фейків, якими професійно та щедро цементували мозок мешканцям Донбасу російські ЗМІ, здійснюючи таким чином інформаційно-бойову, військову, наступальну операцію проти громадян України до вторгнення та особливо вже під час війни. Вкрай важливо вилікувати у свідомості жителів сходу насаджений Москвою рабський постулат про те, що влада може безкарно робити з громадянами абсолютно все, що їй заманеться, а про жоден громадський контроль над владними структурами не може бути навіть мови. Треба навчитись правильно користуватись свободою. В рабській свідомості влада є сакральною річчю, а звідси місцева терпимість до всіх фальсифікацій під час виборів, правовий нігілізм, сприйняття ворожих переконань та цінностей, культ сили (матеріальної, владної, фізичної), готовність поклонятись будь-якому новому ідолу, який вважає за потрібне насадити чергова влада. Масова донецька регіональна ідентичність впродовж багатьох десятиліть в силу відомих історичних та економічних причин формувалась під впливом кримінальної «понятійної» субкультури – від поведінки та методів управління до мови.

Необхідна «оксамитова» реінтеграція з метою громадянської, політичної, етнічної та релігійної самоідентифікації місцевого населення, адже навіть знамените православ'я «русского мира» там носить декоративно-демонстративний характер. Лише об'єктивність, щирість та правдивість допоможуть українському телебаченню «достукатись» до свідомості жителів окупованих територій. За період війни, розрухи та тотальної кризи в них сформувався запит на зовсім іншу інформаційну продукцію, яка відрізняється від змісту вітчизняних телеефірів перенасичених розважальними передачами і спрямованих на мирне життя та на глядачів далеких в прямому і переносному значенні від кривавих жахіть війни.

Українське телебачення мусить зробити так, щоб мешканці окупованих територій його:

1) захотіли дивитись;

2) повірили йому;

3) віддали йому пріоритет в порівнянні з російськими телеканалами.

А тому в цих регіонах медійний продукт мусить бути виваженим, доречним, конкурентноздатним, максимально професійним і з урахуванням тяжкої специфіки війни та російської окупації.

Тут нам варто згадати та використати досвід перемоги СРСР та західних союзників над націонал-соціалістичною Німеччиною весною 1945 року. Тоді ніхто з німецького населення не зустрічав з квітами радянських та англо-американських визволителів, а зовсім навпаки – стріляння в спину було типовою реакцією мешканців вже вчорашнього Третього Рейху на радянські війська визволителів. Проте саме з весни-літа 1945 року з демонстрації німцям концентраційних таборів, масових поховань жертв нацизму та інших звірств «коричневої чуми» розпочався тяжкий процес денацифікації свідомості німецького населення. А сьогодні, через 72 роки, саме німці є світовими лідерами в боротьбі з нацизмом та фашизмом.

Аналогічно і нинішнє населення окупованих територій «ДНР-ЛНР» після тривалих і непростих роз'яснень, болючого переосмислення подій нинішньої українсько-російської війни, їх об'єктивного аналізу без інформаційної експансії російських ЗМІ обов'язково зробить правдиві висновки і згодом саме боротиметься із сепаратизмом та московською інформаційною експансією в себе вдома, як наразі німецький народ з проявами нацизму. І саме на українські ЗМІ (телебачення в першу чергу) лягає в першу чергу відповідальність в цьому процесі. Адже бойовики з «ДНР-ЛНР» є лише технічним персоналом, який на практиці реалізовує шовіністичну ідеологію Кремля на сході нашої держави.

«ЛЕГКІ ПЕРЕДАЧІ ПРОСВІТНИЦЬКОГО СПРЯМУВАННЯ З АНАЛІТИЧНИМИ ПРОГРАМАМИ»

Євген ЛОПУШИНСЬКИЙ, медіаексперт, Полтава:

 – На мій погляд, дуже добре, що нарешті є альтернатива тій пропаганді, яка існує зараз на Сході. На жаль, 26 років у цьому плані майже нічого не робилося. Була цілеспрямована політика русифікації, будівництва «русского мира» на території Донецької, Луганської областей та АР Крим, що і вилилося у ті події, які ми зараз маємо. Якби свого часу політика держави була спрямована на те, щоб поступово привчати людей до думки, що ми – українська держава, ми не Росія, наш вектор розвитку спрямований не на Схід, а на Захід, можливо, ми не мали б тих подій, які отримали. І те, що зараз ці прогалини ми намагаємося ліквідовувати, – це гарний результат. Які меседжі ми маємо доносити? Наскільки я розумію, головне завдання – це реінтеграція не лише територій, а й населення, яке там є. Не можна говорити, що там усі сепаратисти, і ставити хрест на тих людях. Кожна людина має право на помилку, тому ніколи не пізно визнавати свої помилки, головне вчасно їх виправити. Якщо ми прагнемо повернути не лише окуповані території, а й людей, які проживають на них, то ми повинні вміти вибудовувати з ними  діалог. Я думаю, що в цьому випадку агресивна політика стосовно історії, мови, з вказуванням правильних героїв є не зовсім правильною. Але водночас суспільство слід поставити перед фактом: є українська держава і якщо ви хочете повертатися, то повертайтеся на умовах визнання цього. Є такий класний термін «лагідна українізація». На мій погляд, це і є оптимальний шлях. Необхідно ненав’язливо, послідовно, цілеспрямовано показувати те, що «русский мир» виявився химерою, що це вправна пропаганда, яка велася 26 років. Я думаю, що для мешканців окупованих територій вже настало похмілля: вони стали розуміти, що відбулося. А ми зі свого боку повинні з розумінням поставитися до того, що люди були дезінформовані. Тож першочергове завдання полягає у пошуку шляхів виходу з ситуації, що склалася.  Десь подібним чином ми повинні вибудовувати інформаційну політику: поступово, але цілеспрямовано, агресивно, але послідовно.

Українські ТБ і радіо повинні максимально уникати програм, які будуть радикалізувати суспільство, пропагувати агресію (такого там і так через край). Вони повинні виконати заспокійливу роль, стати буфером у процесі прозріння. Мають чергуватися легкі передачі просвітницького спрямування з аналітичними програмами, які  можуть пояснити, що відбулося, розібратися в причинах, чому так трапилося, розвінчати ті міфи, котрі створювалися роками. Зокрема міфи про те, що на території України живуть злісні бандерівці, яких Донбас роками годував. Тому міфологію «русского мира», яка була нав’язана пропагандистами, слід знівелювати. Нам важливо показати людям, що на підконтрольних Україні  територіях відбуваються зміни на краще, є важливі досягнення. А це можливо лише завдяки демонстрації реальних історій успіху. Ніщо, напевне, не буде стимулювати до повернення під юрисдикцію України, ніж те, що ми стали успішними, а значить і вони разом з нами можуть бути успішними. Так, не все швидко відбувається і через послаблення країни війною, і через безвідповідальність окремих політиків, які часто діють не в інтересах України. Однак еволюційний процес запущений, ми маємо ряд важливих перемог, зокрема визнання в світі та Європі, надання громадянам країни безвізового режиму, проти якого так були налаштовані мешканці східних територій, оскільки вважали, що це буде розрив з Росією. Слід наголосити, що безвіз – це можливість вільно почувати себе в світі, вільно рухатися в європейському домі. З цього і повинні ми виходити.

Чи сьогоднішня «сітка мовлення» центральних українських каналів демонструє планку розуміння проблем і викликів теми сходу для України? Це все є, але безліч каналів здіймають істерію, штучно нагнітають ситуацію. Це не означає, що не треба говорити про ті проблеми, які існують у суспільстві чи владних кабінетах. Ми не повинні бути толерантними до таких явищ, як корупція, зловживання тощо. Але не треба влаштовувати істерію, що у нас все погано. На жаль, цим грішать вітчизняні канали, причому грішать у надмірних обсягах. Звичайно, повинна бути об’єктивність. Але при цьому треба демонструвати наші успіхи, яких немало. Є гарні проекти на різних каналах, зокрема на «UA: Суспільне мовлення», який переживає період кардинального оновлення, є гарні проекти на тому ж СТБ, наприклад, талант-шоу, котрі можуть об’єднати. Всі канали повинні формувати середовище, у якому кожен міг би  максимально розкрити свій потенціал.

Напевне, відштовхуючим фактором нашого ТБ стануть передачі на інформаційних каналах, які ведуть різні одіозні політики. Коли політики намагаються перекваліфікуватися у ведучих і починають повчати всіх, на мій погляд, це не є правильно. Політики повинні робити свою справу, а телевізійники – свою. А такий гібрид шкідливий для українського суспільства. Потрібно більше програм, які дають змогу глядачеві зануритися в ті процеси, що відбуваються в Україні. А більшість сьогоднішніх шоу – це просто емоції, спроба дешево купити глядача. І дуже не хотілося б, щоб вони транслювалися в ефірі на Сході. Причому населенню і так дають свою «реальність» Соловйови, Кисельови і решта. Думаю, це не наш шлях – уподібнюватися пропагандистам.

ЗА КІЛЬКА ТИЖНІВ БУДЕ ЗМОНТОВАНО НЕОБХІДНЕ ОБЛАДНАННЯ НА НОВІЙ 134-МЕТРОВІЙ ТЕЛЕВЕЖІ БІЛЯ СЕЛА БАХМУТІВКА (НОВОАЙДАРСЬКИЙ РАЙОН, ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТЬ), МОНТАЖ ЯКОЇ ЗАВЕРШЕНО 4 СЕРПНЯ. НА ПЕРШОМУ ЕТАПІ ЗАВДЯКИ ОБЛАДНАННЮ МОВИТИМУТЬ 4 РАДІОСТАНЦІЇ, 3 АНАЛОГОВИХ КАНАЛИ І 7 – ЦИФРОВИХ

ДО ТЕМИ

«МАЄМО ДОНЕСТИ ДО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЙ, ЩО МИ ЇХ НЕ ЗАБУЛИ»

Еміне ДЖАПАРОВА, в.о. міністра інформаційної політики:

— У нас в країні — свобода слова. Коли створювалося Міністерство інформаційної політики, одразу було озвучено, що ми не впливаємо на контент, не є міністерством інформації. Тобто, у нас немає і ми не хочемо важелів впливу на ЗМІ та висвітлення подій. Переконана, що першочергово контент для прифронтових і звільнених територій має бути якісним. Темою українського мовлення для цих регіонів ми займаємося в контексті трьох головних «треків»: інфраструктура      — це встановлення веж, передавачів, антен, роздача частот. Наприкінці серпня запрацює ще одна вежа в Бахмутівці Новоайдарського району Луганської області. Фактично ми збільшимо покриття українського мовлення приблизно на 90 тисяч людей. Вона буде трошки менше 150 метрів висотою, на першому етапі будуть мовити чотири радіостанції, серед яких — «Армія-FM», «Пульс», і більше семи телеканалів, зокрема «UA-Перший», «ЛОТ». Другий трек — це блокування незаконного мовлення і захист інформаційного простору від російської пропаганди, глушіння і перебивання сигналу вишок із Донецька, Луганська і Перекопська. І третій трек — якість змістового наповнення. Ми живемо у світі інтернету і супутника, а це означає, що людина може дивитися будь-що. У Криму приблизно 70% населення мають доступ до українських ЗМІ, але чи дивляться вони їх? І тут уже питання до самих медіа та цікавості їхнього контенту для мешканців тих територій. І це не просте питання, медіа виходять із ринкових позицій, конкурентного середовища. Ми не можемо вказувати, що транслювати, слідкувати за цим — спільна задача. Наш пріоритет зараз — розвиток «Суспільного».

Як Міністерство, ми проводимо комунікаційні і просвітницькі кампанії, напрацьовуємо стратегічні наративи, проводимо форуми. Незабаром представимо дві стратегії — інформаційної реінтеграції Криму і Донбасу, в ході яких робили моніторинг медіа і вивчали динаміку настроїв, зокрема і на окупованих територіях. Зараз ми живемо в умовах, коли у населення критично впала довіра до засобів масової інформації, мусимо долати цей відрив. Причиною цього є комплекс факторів, як от зниження якості контенту, «супермаркет» каналів тощо.

Головні меседжі для транслювання на окуповані, прифронтові й звільнені території — це, по-перше, протидія дискредитації України як держави. Пропаганда нав’язує міфи, що в Києві — екстремісти, що Україна забула своїх громадян. Тому, по-друге, маємо донести до окупованих територій, що це не так, ми їх не забули. Також постійно говорити, що Україна виборює свою незалежність і цілісність, що Крим і Донбас — два «пазли» однієї історії під назвою «російська агресія». А якими формами це робити — вже питання майстерності комунікативістики.

Нещодавно Наглядова рада Суспільного мовника їздила за підтримки Ради Європи до двох філій         — каналів «До ТеБе» і «ЛОТ». Дивилися, в яких умовах працюють. Звісно, їх контент треба покращувати. У «До ТеБе» намає навіть машини, погана студія, кілька камер, за таких технічних умов про якість не йдеться. Зараз тривають перемовини про включення до їхньої сітки мовлення контенту каналу іномовлення UA.TV. Програми на ньому присвячені виховним, візіонерським речам — що таке Україна, які зміни і реформи відбуваються. Це теж важливо доносити до цих регіонів.

Підготувала Анастасія РУДЕНКО, «День»

Вадим ЛУБЧАК; «День», Тетяна КОЗИРЄВА, Львів; Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк; Богдан ПРОСКУРОВ, Полтава
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments