Телегід

З неділі на понеділок, із 10 на 11 червня, о 00.25 на каналі «1+1» дивіться програму «Аргумент-Кіно» та стрічку Йорґоса Лантімоса «Ікло».

Фільм грецького кінорежисера Йорґоса Лантімоса «Ікло» був серед п’ятірки найкращих іншомовних фільмів-номінантів на «Оскар» 2009 року та одержав низку престижних фахових нагород на різних поважних кінофестивалях. Зокрема, у Стокгольмі, Монреалі, Сараєві та Дубліні, а також на Каннському фестивалі 2009 року. У Каннах стрічка брала участь у престижній програмі «Особливий погляд» і здобула головний приз.

Події фільму розгортаються на околиці міста в будинку за високою огорожею, де мешкає родина — батько, мати і троє дітей. Крім батька, ніхто не виходить назовні. Діти ростуть, навчаються і розважаються, не зазнаючи практично жодного стороннього впливу. Вони вірять, що літаки в небі — іграшкові, а найстрашніший на світі звір — це кішка... І вже цілком дорослі діти дотримуються головного закону родини — не можна покинути домівки, доки в тебе не випаде праве ікло. Вони вже давно живуть в очікуванні цього дня, навіть не підозрюючи, що він не настане ніколи...

Власне, «Ікло» має ознаки притчі. Уже починаючи з того, що члени родини у фільмі навіть позбавлені власних імен, вони просто — Батько, Мати й Діти. І не варто дорікати творцям відсутністю психологічного нюансування. Ідеться про дещо інше. Пропонований сюжет покликаний наштовхнути на міркування про природу зла і поміркувати над тим, де його більше — зовні, в суспільстві, а чи всередині людини, в її природі? І чи пропонована історія — не ілюстрація до приказки: «Добрими намірами встелена дорога до пекла»? А може, цей фільм — про руйнування традиційної культури агресивною прийшлою? Адже родинна гармонія підважується, коли дітям до рук потрапляють касети з американськими фільмами? Варіантів чимало...

Так чи інакше, у фільмі Йорґоса Лантімоса показано один із різновидів ескейпістської комуни, в цьому разі — родини, яка живе за своїми окремішніми законами, що відрізняються від суспільних. Про причини такого порядку речей у картині згадується не акцентовано. І, судячи з усього, це не так важливо та цікаво для режисера. Його інтерес полягає у виявленні природи маніпуляцій людиною, контролю над нею та її сприйняттям дійсності. Тож, природно, сюжет «Ікла» має викликати у глядачів закономірні запитання. Скажімо, наскільки заслуговують на довіру ті, хто є наразі для нас авторитетом? Або ж чи є правдивим, істинним те, у що ми звикли беззастережно вірити? І де проходить та межа, за якою відповідальність перетворюється на нав’язливу потребу у владі над життями й долями інших людей?

Послідовно за цими питаннями в програмі демонструватиметься спеціальний сюжет, у якому йтиметься про те, як кінематографісти в різних куточках світу зверталися до згаданої теми, як відображали у своїх творах, у своїх фільмах колізії та умови так званих закритих спільнот. Адже кінематографічна практика в цьому сенсі є достатньою, цікавою та прикметною.

Володимир ВОЙТЕНКО