Телекомпанії, глядачі та реклама

Стародавні римляни вимагали хліба та видовищ. Жителі України без вимог отримують телевізійні видовища з лишком. (І в глухому степовому селі Харківської області на звичайну антену можна приймати сигнал десятка телеканалів, частина яких працює майже цілодобово.)

Мене це «багатство» не радує, зокрема через надлишок наявної в ньому реклами.

Існуючи за рахунок реклами, телекомпанії вимушені рекламувати і свої власні програми. На всіх каналах в анонсах телепередач мало не одним і тим самим голосом людей заманюють у видовищні пастки, щоб заштовхнути в їхню підсвідомість абсолютно непотрібні їм відомості.

Важливо що, як і коли рекламують. Наприклад, горілку відомих торговельних марок розхвалюють часто, а ліки від алкоголізму — рідко та непереконливо. Хоча наслідки вживання горілки — бездомних, у порваному одязі, пропащих за чаркою чоловіків і жінок — треба показувати так само талановито, як і акторів, задоволених горілкою тієї чи іншої торговельної марки.

Буває також дуже незручно, коли рекламою підгузків або ліків від діареї переривають фільм під час звучання красивої музики або показу людських страждань, що викликає співчуття.

На деяких каналах рекламу передають за підвищеної гучності, що в Росії вже заборонено законом.

На мій погляд, товари та послуги слід би рекламувати в окремих тривалих передачах, які дивитимуться тільки ті, кому це справді цікаве або потрібне. Для цього слід внести відповідні зміни до закону про рекламу.

Телекомпанії створюють для отримання грошей від рекламодавців, а не від глядачів — за показ того, що задовольняло б їхні потреби. У цьому приховане коріння багато чого з того, що обурює українських глядачів у роботі телекомпаній. Це і неуважне ставлення до аудиторії, і безвідповідальність, що яскраво проявляється в інформаційних програмах.

Вони побудовані таким чином, що глядач не може скласти свою чітку думку про деякі події. У пошуках ясності він вимушений дивитися програми інших телеканалів, слухати іноземні радіостанції, читати газети.

Безплатність видовищного достатку виявляється уявною. Перенасиченістю ефіру серіалами, фільмами людей відучують від інтересу до дійсності, рекламою створюють однакові в усіх стійкі асоціації, втомлюють порожніми інформаційними програмами і всі разом крадуть у людей час. А час, за відомим ненауковим визначенням, це те, що дорожче за гроші.