У політичному болоті...

Ось уже півтора року Україна намагається вирватися з трясовини реставрації системи Кучми—Януковича. Звісно, за нинішньої влади, якій іншої системи й не треба (їм і так добре), сподіватися на світле майбутнє не випадає. Якщо біля керма держави не стане команда революціонерів-реформаторів (еволюційне реформування вже не пройде, час давно сплив), ми повільно, але напевне втратимо країну, змучену багаторічним виснажливим бігом на місці. Майже всі нинішні вожді — вихідці з попередньої влади, пов’язані спільними клановими інтересами, «договорняками», послугами в один могутній спрут корупції. Вимагати від них боротьби з корупцією — значить, штовхати їх на суїцид. З уламками поваленого Майданом режиму вони перебувають у зворушливій єдності. А їхні ЗМІ демонструють феноменальну нерозбірливість і негидливість, роблячи осіб, гідних кримінального переслідування, телезірками й авторитетними експертами. Одна така тема обговорювалася на «5 каналі», де політолог Олександр Палій розповів, що улюбленець цілої низки наших телекомпаній і завсідник ток-шоу соціолог Євген Копатько нині працює в анексованому Криму політтехнологом у тамошнього начальника Аксьонова. Інші улюбленці українського телеефіру звили собі гнізда в Москві. Наприклад, Ростислав Іщенко регулярно в «першопрестольній» бере участь у політичних «телеконсиліумах», де московити обговорюють, скільки ще Україні жити залишилося. Не відстає від нього ще один ветеран «Інтеру», ICTV, «5 каналу», ТРК «Україна» й інших Олександр Чаленко, який швидко покинув Київ після Майдану-2014.

ЖОДНОГО ПОКАЯННЯ

Примітно, що ті телеведучі, котрі невтомно розкручували всю цю публіку в телепросторі України, анінайменших розкаянь совісті не відчувають, а якщо поставиш їм пряме запитання, не почуєш нічого, окрім чергового бекання про «свободу слова». Ну, вони її так розуміють... Вони й далі так працюватимуть, створюючи нових кумирів пропаганди відомого спрямування. Від того ж Копатька завжди походив навіть не душок, а істинно сепаратистський дух. Але після подій на Донбасі пан соціолог не залишився в «ДНР», а чомусь перебрався до Києва, ближче до «хунти». А тепер винирнув у Криму. Пам’ятаю його телезаклики «Чути Донбас», «поважати південний схід», «не нав’язувати сходу чужих цінностей» та інші «перлини» ідейних «ЛНР-ДНР». Євгена Копатька ніжно полюбляв і весь із себе прогресивний і патріотичний «5 канал».

А на російському каналі RTVI у програмі особлива думка власник «Независимой газеты» пан Ремчуков виклав своє бачення геополітики Путіна, заявивши, що: «І Донбас, і Сирія — це для Путіна відволікаючий маневр. Головне — утримати Крим. Тепер можна домовитися з Порошенком, трохи поступитися щодо Донбасу й назавжди закріпити Крим — наш. Крім того, це дає можливість схилити Захід до скасування санкцій проти Російської Федерації». Що ж, досить відверто й дуже схоже на правду. Тут є стратегія й поки що Путін здійснює її досить успішно. З нашого ж боку стратегія, та й тактика погано проглядаються. Крайня неефективність влади та нефункціональність держави, зрештою, змусять найактивнішу частину українського народу все узяти у свої руки: і визвольну війну, і боротьбу з корупцією, і повернення Криму, і ліквідацію промосковських анклавів на Донбасі.

ЧОМУ НЕРВУЄ ДЕМЧИШИН?

На каналі «112» колишній шеф «Нафтогазу» пан Землянський буквально заклинав знову взяти анексований Крим на повне українське утримання, а спочатку — відновити постачання електроенергії. Не менш активно це лобіює міністр Демчишин, що викликає цілком певні підозри. Рефат Чубаров переконливо продемонстрував, що у Криму цілком вистачило б електрики для цивільного населення, якби її не віддавали російським військовим частинам.

А телеканал СТБ показав заяву самопроголошеного глави Криму Аксьонова: «Навіть якщо Україна дасть нам електрику, ми її принципово не прийматимемо». Отже, Демчишин, Землянський та інші можуть заспокоїтися, їхніх послуг не потребують.

Але пан Демчишин не вгамовується. Тепер, за повідомленням рухомого рядка телеканалу «Чорноморська», він боїться екологічної катастрофи в Криму у зв’язку із забезпеченням кримських заводів (чи не Фірташа?). Чому нервує Демчишин? Адже це не його головний біль, а головний біль Москви, яка відповідає за все, що відбувається на окупованих нею територіях.

СЛІД ПРОКИНУТИСЯ

На «Першому Національному» у програмі «Кримське питання» в студії зібралися Рефат Чубаров, журналіст Айдер Муждабаєв, пан Ковальчук (енергетик), Олександр Лієв (екс-міністр туризму Криму) і нардеп від БПП Іван Вінник. Чекали міністра Демчишина, але він не прийшов. Обговорювали енергоблокаду. Показали кримського татарина з півострова, трансляція була з урахуванням ситуації, в затемненому варіанті і зі зміненим голосом. Ця людина сказала: «Україна нас здала. І це дуже прикро. А блокада — правильно. Давно треба було. Ми готові її терпіти, поки не повернемося до України». Ну, здали Крим конкретні люди з іменами й прізвищами. Вони й тепер світяться на всіх екранах і вчать нас жити й любити Батьківщину. Мрію побачити їх за гратами, коли настануть благословенні часи без злодіїв, зрадників і боягузів при владі.

На «малому Шустері» екс-шеф СБУ Ігор Смєшко, екс-командир батальйону «Донбас» і нардеп Семен Семенченко, співробітник СБУ Юрій Тандіт, екс-міністр закордонних справ Борис Тарасюк і політолог Тарас Березовець обговорювали поточний момент. Але торкалися недалекого минулого. Зокрема, Смєшко пригадав про нерішучість Заходу 2014 року й пояснив її паралічем волі українського керівництва. Так, як визнав генерал, західні партнери давали в.о. президента Турчинову поради не провокувати Росію, але, як потім самі й уточнили: не провокувати й не захищатися — це різні речі. На думку Семенченка: Захід 2014 р. не реагував, оскільки Україна не захищалася.

А Тарас Березовець розповів про те, як нібито під час подій у Криму Турчинову зателефонував голова Держдуми Росії Наришкін і сказав: «Сашко, якщо ви в Криму щось робитимете, то ми висадимо десант у Києві в «урядовому трикутнику» й ви всі будете арештовані як військові злочинці». Ну, якщо подібне мало місце, то позиція в.о. президента виглядає ще більш жалюгідно.

Ігор Смєшко у черговий раз спростував легенду про повну відсутність в України військової сили 2014 р., сказавши: «У нас в Криму були полки спеціального призначення. Вони могли б швидко заарештувати всіх зрадників і диверсантів. Але не було наказу». Так, спрацювала боязкість, боязнь відповідальності на самому верху. А хіба сьогодні ця політика безсилля й капітулянтства відійшла в минуле?

А Шустера в розповіді Березовця особливо чомусь стривожило, що Наришкін звернувся до в.о. президента України так фамільярно: «Сашко». Семенченко підсумував: головним тоді була відсутність політичної волі в Києві. За його словами, він нещодавно повернувся з поїздки до Кривого Рогу, був там на Майдані. Туди приїхав і Володимир Парасюк, якого, як сказав Семенченко, народ носив на руках, а скоро цей народ, на думку нардепа, аплодуватиме гільйотинам.

Влада мусить, нарешті, прокинутися.