У пошуках логіки і правди

Наче за командою й прикладом вищих керівників величезна кількість наших політологів і журналістів накинулася на учасників блокади ОРДЛО. Виявляється, це вони винні у хронічній нездатності нинішньої влади навести лад у країні, придушити корупцію, обмежити вакханалію злодійства й хабарництва, очистити армію й силові структури від «смотрящих» Кремля...

Це Семенченко й Парасюк підгодовують окупантів й сепаратистів, розбещують контрабандою наших поліцейських, прикордонників, СБУ? Та й хіба в них справа, якщо за опитуваннями на всіх телеканалах, навіть на не найпроукраїнськіших, блокаду підтримує більшість суспільства? А аргументи проти неї виглядають дуже непереконливими, позбавленими елементарної логіки. Чого вартий хоча б «плач Ярославни», що заводи на окупованих територіях сплачували податки до бюджету України. Добре. Припустимо, що я повірив нашій найправдивішій у світі владі. Але дайте мені відповідь, будь ласка, скільки ці підприємства сплачували до бюджету «ДНР/ЛНР», тобто до бюджету РФ? А ось про це наші спікери мовчать, як партизани на допиті. Адже сказати нічого.

Один з найяскравіших ідеологів антиблокади, який нещодавно отримав підвищення до рангу заступника міністра у справах тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак на каналі NEWS ONE почав жорстку дискусію з Олесем Донієм. Гримчак вирізняється грубістю у спілкуванні з опонентами, але аргументів це не додає. От і на Донія він кричав, наливався кров’ю, але не переконував. Жінка, яка зателефонувала з Луганської області, говорила, що готова терпіти труднощі в ім’я звільнення Донбасу. Гримчак почав залякувати її можливою втратою пенсії, звинувачуючи в усіх бідах блокаду й називаючи інакодумців «так званими патріотами». Про бойові подвиги заступника міністра Гримчака мені нічого не відомо, зате відомо, що чимало політологів називають його відомство «міністерством капітуляції», а мій добрий приятель, професор міжнародного права, з гумором запропонував перейменувати його на «міністерство ефективного контролю Російської Федерації», у Гримчака, Черниша й Туки дуже полюбляють цей вислів вживати замість поняття «окупації»...

НЕДОВІРА ДО КЕРІВНИЦТВА

На каналі ICTV у програмі «Свобода слова» Гримчак назвав народного депутата Івана Крулька «ідіотом», той посмів не поділяти поглядів нашого героя... Цей чиновник з вищезгаданого міністерства є агресивним і малообдарованим захисником нинішньої влади. З такими захисниками вона далеко не піде. А одного з найрозумніших наших військових експертів Олега Жданова заступник міністра звинуватив, що він «нічого не розуміє». Словом, усі дурні й ідіоти, окрім «генія» Гримчака. До речі, «геній» доводив, що ОРДЛО не окуповані. Якщо так, то чому там немає української влади. Утім, позиція заступника міністра й нашої влади в цілому не дивує. Ми ще пам’ятаємо, як напередодні президентських виборів 2004 року Конституційний Суд доводив, що Кучма був у нас президентом не два терміни, а лише один.

Ось чому в країні існує глибока недовіра до керівництва. Здавалося б, якщо ви впевнені у своїй правоті, поясніть чітко й чесно, аргументовано й переконливо, чому неблокада краще, ніж блокада. А від їхніх аргументів за версту тхне неправдою, лукавством, приховуванням важливих обставин справи. Вони кажуть, що тепер Україна не отримає якихось грошей, але ж і окупант, агресор теж зазнає великих збитків. Чому ж на це абсолютно не звертають уваги як на щось неістотне? Представники влади не розуміють значення чинника довіри в бізнесі й державному управлінні.

ПОГАНИЙ СИМПТОМ

До речі, у студії ICTV було поставлено запитання публіці: «Чи треба припиняти торгівлю з окупантом?» 65% відповіли — «так», 35% — «ні». І між іншим, журналістка Ольга Мусафірова заявила, що влада України, «Опозиційний блок» у Верховній Раді і Російська Федерація єдині у їхній аргументації проти блокади. Тут є над чим замислитися.

Виникає відчуття, що суть конфлікту між блокадниками й антиблокадниками полягає в тому, що влада відстоює своє право на «особливі стосунки» з ворогом за спиною українського суспільства й хоче жити навіть під час війни так, як завжди жила. Для неї Кремль досі залишається бізнес-партнером...

На каналі «112 Україна» політолог Тарас Березовець знову пропагував дивну тезу про те, що нібито визнання на юридичному рівні окупації територій означає відмову від них. Хіба Грузія, визнаючи окупацію Абхазії та Південної Осетії, відмовилася від них? Хіба Азербайджан, визнаючи окупацію Карабаху й низки районів, відрікся від них? Чому наші керівники й близькі до них політтехнологи так панічно бояться визнати, що 2х2=4, що окуповані території є окупованими? Чому вони бояться визнавати очевидні факти? Це дуже поганий симптом.

Той же Гримчак на каналі NEWS ONE після інциденту у Верховній Раді з поліцейськими, які вийшли на трибуну, вимагав «крові» віце-спікера Оксани Сироїд, закликав до її відставки, заявляючи, що «її позиція не збігається з позицією держави». Якщо позиція держави не збігається з патріотичною позицією, тоді щось дуже погано з нашою державою. Мабуть, їй мстять за боротьбу проти змін Конституції у частині, що стосується «особливого статусу Донбасу». Випускниця Києво-Могилянської академії Оксана Сироїд чудово освічена, розумна, принципова й патріотична. Нам такі не потрібні? А прорекламований паном П.О. Порошенком новий закон «про відновлення територіальної цілісності», швидше за все, буде про той же «особливий статус», але в іншій редакції.

ЦІНА МАНІПУЛЯЦІЙ

На ТРК «Чорноморська» Андрій Сенченко знову нагадав, чим заплатить Україна за гру в «АТО» під час війни. Згідно із законом про боротьбу з тероризмом, усю відповідальність за матеріальні втрати в зоні АТО несе Україна. Якщо всі жертви війни звернуться до суду (вже є рішення Печерського суду й низки інших), то доведеться з держбюджету України виплатити близько 100 мільярдів доларів. За все платитимемо ми, а не країна-агресор. Аби заповнити ці фінансові втрати нашої держави, кожному українському громадянинові у вигляді податків доведеться сплатити $5000. Ось ціна маніпуляцій нинішньої влади з міжнародним правом. Наслідки дуже «хитрої» й «мудрої», як доводять нам офіційні ідеологи, політики.

Взагалі, ми маємо хороші шанси вистояти у війні, якщо вища влада не спробує «домовитися» з Путіним. А також тривожні тенденції в її поведінці є, й це непокоїть більше, ніж задуми кремлівського диктатора. На думку відомого волонтера Юрія Касьянова, ми можемо перемогти лише якщо війна за незалежність стане всенародною, й вона могла б такою стати, але після Іловайська, переживши переляк, влада почала повзти до договорняка — капітуляції, як кролик у пащу удава.

А заяви пана Порошенка про те, що влада приєднується до блокади ОРДЛО лише доти, доки не повернуть у «ДНР/ЛНР» «віджаті» підприємства (що належать здебільшого власникові футбольного клубу «Шахтар»), ще раз демонструють, що наше керівництво — це всього лише комітет з управління справами олігархів, а не повноважний менеджер держави українського народу...

Біда в тому, що як справедливо зазначив на ТРК «Чорноморська» військовий експерт Олег Жданов, «у нас бізнес поглинув державу». Коротко й точно сказано... Жданов оцінив і поточну ситуацію на фронті: ворог повільно, але впевнено перемелює нашу живу силу на Донбасі. Наші солдати — просто мішені, позбавлені можливості навіть захищати себе. На думку експерта, це глибока помилка керівництва — не реагувати адекватно на обстріл, на артилерійський наступ противника, бо б’ють того, хто дає себе бити. І це теж підриває залишки суспільної довіри до Банкової. На «Еспресо-TV» колишній політв’язень Семен Глузман, посилаючись на відомих йому соціологів, заявив: «Весь народ України не поважає владу, її рейтинги близькі до нуля». Ось що змушує простих українців брати різні сфери управління державою у свої руки...