Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Український дискурс в ефірі французького ТБ

Журналістка Алла Лазарєва після ефіру на FRANCE 24: «Складається враження, що про ситуацію в нашій країні європейські колеги знають дуже поверхово і часто спотворено»
6 лютого, 2015 - 11:50
Український дискурс в ефірі французького ТБ
АЛЛА ЛАЗАРЄВА

Цього тижня власний кореспондент журналу «Український тиждень» у Франції Алла Лазарєва відстоювала українську правду в прямому ефірі двох французьких телеканалів FRANCE 24 та TV5.  На FRANCE24 візаві Алли був голова Комітету росіян у Франції Мішель Гробар. На TV5 у студії також були присутні загалом проросійськи налаштовані  журналісти з самої Росії, Франції та Португалії. Ефір з далекої Франції викликав резонанс в Україні, адже далеко не часто можна почути чітку українську позицію на центральних каналах європейських країн. Чому?

«Не можу стверджувати, що інших учасників програми на TV5 саме проплачено Кремлем, але точно, що всі троє — або напряму з Москви, або на промосковських позиціях. Якщо казати про двох західних журналістів, француза та португалку, вони можуть бути заручниками стереотипів, страху війни з Москвою...Хоча від цього не легше звичайно, — поділилася своїми враженнями від цього ефіру Алла Лазарєва

На FRANCE 24 все було краще, ніж я уявляла, - розповіла Алла на своїй сторінці в ФБ. Ведуча, Ванесса Бургафф, поводилася професійно і не підігрувала кремлівському динозавру. Додавлювала його уточненнями, чого хоче Путін, чому він не зупиняє інтервенцію... Мішель Гробар пропонував дрімучі пропагандистські тези, розповідав, що якби не Путін, який хоче миру, то Порошенко організував би етнічні чистки, заперечував присутність російської зброї на Донбасі, ніс примітивну ахінею, і йому не важко було контр-аргументувати. На щастя, ведуча не перебивала і давала завершити відповідь, як я воліла. Чи вийшло переконливо, нехай скажуть ті, хто дивився в прямому ефірі. Скажу, що по завершенні передачі у мого візаві сталася істерика. Він кричав, як дурний, що його, викладача університету, принизили діалогом з «якоюсь простою журналісткою». Чесно, було дуже смішно і навіть не прикро».

На жаль, в ефірах європейських каналів все частіше можна почути нав’язані Кремлем інформаційні стереотипи щодо України загалом, у війни на сході, зокрема. Не кажучи вже про те, що на центральних каналах західних столиць майже не почуєш думку українських журналістів, зокрема воєнних кореспондентів, які не на словах знають, що насправді відбувається на передовій. Чому європейські ЗМІ не співпрацюють з нашими медіа, зокрема із журналістами, які безпосередньо працюють в АТО? Про це та інше  «День» поцікавився у Алли ЛАЗАРЄВОЇ.

«Загалом західні медіа довіряють переважно власним кореспондентам і купують інформацію лише в тих стрингерів, яких перевірили в роботі, і справді в них впевнені, — коментує Алла Лазарєва. — Як правило, відправляють в зони бойових дій своїх кореспондентів. Зрештою, кожне медіа вирішує на свій лад. І ніщо не забороняє залучати українських колег. Я бачила, що час від часу це робиться, але дійсно рідко. Це радше питання автоматизмів».

Хоча ефіри за участі українських медіа рідкісні, проте якщо трапляється така можливість, наші журналісти не втрачають її. І Аллі Лазарєвій вдалося донести деяку інформацію, або принаймні спробувати пояснити французькому глядачу під час ефіру про справжній стан справ в Україні.

«На NV5 я не мала такої ж кількості часу, щоб розвинути свої аргументи, як мої російський, французький колеги та португальська журналістка, що також брали участь у передачі. Чому? Можливо, український дискурс не надто звичний в оксамитовому ефірі французького ТБ. Можливо, збіг якихось обставин,  про які не знаю і вже не дізнаюся. Я говорила про те, що Україна потребує підтримки, й зокрема збройної. Що українська армія не змагається на чужій землі. Що ми захищаємо свою землю від іноземного втручання. Що Україна почувається самотньою та зрадженою, після невиконання зобов’язань за Будапештським меморандумом... Наскільки це почули, мені важко сказати, але я вірю, що крапля камінь точить», — розповідає пані Алла.

Бруд, який ллється з російських телеканалів на голови європейських  глядачів, за словами журналістки, важко прибрати за кілька місяців. Навіть частина європейської еліти, які регулярно дивляться пропагандистські канали країни-агресора, мислить міфологемами.

«Складається враження, що про ситуацію в Україні французькі та іноземні колеги знають дуже поверхово і часто спотворено. Тим паче, не можу сказати, щоб на державному рівні в Україні щось системне робилося настільки ефективно, щоб відчувалося за кордоном», — додала Лазарєва. — Наприклад, в Європі часто нам закидають, ніби «нова влада заборонила російську мову». Навіть довкола цього питання багато маніпуляцій, дехто й досі вимагає повернути в ефіри російські канали. Багато розмов довкола тих мешканців Українського сходу, які не відчувають себе українцями і не хочуть знати української мови. Це складні питання, які багато хто сприймає над міру спрощено».

Із більшості таких, на перший погляд другорядних речей, насправді, складається імідж нашої країни за кордоном. Щоб показати себе цивілізованою державою, якій болить чуже горе, на вшанування жертв терактів у Франції прибуло чимало наших політиків найвищого рівня разом з Президентом Петром Порошенком. Але коли такі панахиди відбувалися в Україні — французька сторона не проявляє ініціативи. І тут постає більш ширше запитання — чи сприймає Франція Україну як цілком європейську державу, готову співпереживати, розділити чуже горе та попросити про допомогу?

Чи сприймає Франція Україну як європейську державу? Франція досі входить в п’ятірку найпотужніших держав світу. Отже, коли щось відбувається, ця країна притягує увагу всього світу, — переконана Алла. — Україна — хоч і давня за культурним спадком, але, в модерному політичному сенсі, молода держава. Її не так помітно, бо світ давно звик, на жаль, жити без неї. Тому тут просто не варто шукати симетрії. Принаймні сьогодні. Варто робити так, як ми й зробили: прийти, поспівчувати, чим довести, — не на словах, а діями, що ми — доброзичливий та співчутливий народ. Зовсім сусіди, європейці. Що нам завжди болить чуже горе, тож не сумніваємося, що й решті європейців згодом українська біда сприйматиметься, як своя».

Наталія МАРЧЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ