Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Уряд ухвалив законопроект про суспільне мовлення. Крок уперед чи імітація процесу?

Андрій ШЕВЧЕНКО: «Найбільший ризик полягає в тому, що держава під вивіскою суспільного мовлення може просто законсервувати Перший Національний»
26 жовтня, 2012 - 00:00
АВСТРІЙСЬКІ ЖУРНАЛІСТИ ВИЙШЛИ НА АКЦІЮ ПРОТЕСТУ ПРОТИ СКАСУВАННЯ КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ ВИДАВЦІВ. ДЕМОНСТРАНТИ СТВЕРДЖУЮТЬ, ЩО ТАКІ ДІЇ Є ЗАГРОЗОЮ СВОБОДІ СЛОВА, А ТАКОЖ МОЖУТЬ ВПЛИНУТИ НА ЗАЙНЯТІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ ЗМІ ТА ЇХНІ ДОХОДИ. 22 ЖОВТНЯ 2012 РОКУ. ВІДЕНЬ / ФОТО РЕЙТЕР

У владних коридорах сформувалася своєрідна традиція: практично перед кожними виборами чинна влада повертається до теми суспільного мовлення. Загалом про потребу створення в країні громадського мовника говорять ще з 1995-го — і щоразу на пікові політичної активності.

От і цього разу за десять днів до виборів, 17 жовтня, уряд схвалив проект Закону України «Про суспільне телебачення і радіомовлення України». Розробив ухвалений законопроект Державний комітет телебачення і радіомовлення. Можливо, цей крок можна було б вважати певним поступом уперед, якби не кілька «але»...

ДВА ЗАКОНОПРОЕКТИ

Як розповів «Дню» депутат Верховної Ради, журналіст Андрій Шевченко, зараз в уряду немає законного способу зареєструвати цей законопроект, адже у ВРУ вже є зареєстрований проект закону «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України» від 11 жовтня 2010 року. Серед його авторів — сам Андрій Шевченко, народні депутати Владислав Каськів та Віктор Суслов, а також юристи і медіа-експерти Тарас Шевченко, Роман Головенко, Дмитро Котляр. Згідно з регламентом парламенту, не можна реєструвати аналогічний законопроект, доки не розглянуто вже зареєстрований — його потрібно або прийняти, або відхилити. Тому якщо ВРУ новий документ таки зареєструє, то порушить свій же регламент.

На думку експерта Інституту медіа-права Ігоря Розкладая, «уряд чекатиме нового складу парламенту. У новій Верховній Раді «старий» законопроект автоматично «згорить», адже не був ухвалений у першому читанні. Тоді уряд матиме можливість внести свій законопроект».

— Насправді, історія стосовно створення в Україні суспільного мовника складна, — каже медіа-юрист. — Ще 1997 року було ухвалено закон «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України». Утім, він мертвий, тому що навіть не був запущений. Далі активно до цієї теми звернулися 2005 року. Тоді був реальний шанс ухвалити такий закон, але наприкінці грудня 2005 року його «завалили». З тих пір до парламенту неодноразово вносилися різні законопроекти, але великого бажання їх ухвалювати у впливових політичних гравців не було. Очевидно, що владі не дуже вигідна наявність повноцінного суспільного мовника.

Чинний Президент Віктор Янукович ще у жовтні 2010 року обіцяв ухвалити закон, що зрушило б процес із мертвої точки. Утім, за словами оглядача «Телекритики» Світлани Остапи, Держкомтелерадіо чотири рази вносило свої законопроекти до Кабміну, але їх повертали на доопрацювання; працювала експертна група, яка складалася із членів громадської гуманітарної ради при Президентові України, однак урядового законопроекту так і не зареєстровано в парламенті.

СУСПІЛЬНИЙ ЧИ ДЕРЖАВНИЙ?

Крім відсутності політичної волі, існує ще одна проблема, яка гальмує процес формування громадського мовника або загрожує перетворити його на фікцію. У владних колах є прихильники створення суспільного мовлення на базі державної Національної телерадіокомпанії.

— Питання в тому, чи канал дійсно стане суспільним, а не просто змінить написи на таблицях при вході. Актуальним залишається питання кадрів. Потрібно не об’єднувати канали і радіокомпанії, а глибоко їх реорганізовувати, робити конкурсний набір спеціалістів. Сьогодні НТРК не відповідає стандартам професійної журналістики. За даними моніторингів, новини на Першому Національному найменш збалансовані, — зазначає Ігор Розкладай.

На думку медіа-юриста, ще один камінь спотикання на шляху до створення громадського мовника — це розбіжності в оплаті роботи: «У світі немає єдиної моделі оплати суспільного мовлення. Наприклад, у Великобританії існує для цього окремий збір; у деяких інших країнах — це збір від інших мовників. Також можлива лімітована реклама як засіб доходу. Як це краще організувати в Україні — складне питання. Якщо передбачати пряме державне фінансування, тоді не варто говорити про незалежність каналу. Таке фінансування може бути лише під пильним наглядом експертів».

Якщо проаналізувати закон, запропонований Держкомтелерадіо та ухвалений урядом, то виникає кілька принципових запитань. По-перше, нагляд за діяльністю Національної суспільної телерадіокомпанії здійснюватиме наглядова рада, склад якої фактично затверджуватиме Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення. А цей орган своїми діями неодноразово викликав критику з боку незалежних медіа-експертів. Крім цього, до складу наглядової ради входитимуть три представники Кабінету Міністрів. Усього членів наглядової ради, відповідно до закону, — 17; 14 із них — представники громадських організацій із різних суспільних секторів. Цікаво, що коли претендентів від ГО, приміром освітнього спрямування, буде двоє, то кандидата обиратимуть шляхом... жеребкування. А звітуватиме наглядова рада за діяльність НСТУ все тому ж Кабінетові Міністрів. КМУ також здійснюватиме контроль за використанням і збереженням переданого НСТУ в «оперативне управління» майна. І найцікавіше, що перші чотири роки громадський мовник фінансуватиметься із державного бюджету.

— Чи буде канал незалежним — я маю сумніви, — каже Світлана ОСТАПА. — Чотири роки передбаченого бюджетного фінансування автоматично означають повний контроль контенту з боку уряду. Є питання щодо того, як буде створюватися наглядова рада. У нас раніше не було такого прецеденту — обрання з різних галузевих та громадських організацій по одному представнику для контролю. Сьогодні влада сама гальмує процес творення суспільного мовника. По суті, керівництву країни такий мовник не потрібен. Адже суспільне ТБ планують зробити на базі державних телерадіокомпаній, а вони поки що в ручному управлінні уряду та Адміністрації Президента. Звичайно, ніхто не хоче втрачати такого потужного медіа-ресурсу.

«ДОПОМАГАТИ ВЛАДІ В ІМІТАЦІЇ ПРОЦЕСУ НЕ ВАРТО»

«День» поспілкувався з Андрієм ШЕВЧЕНКОМ щодо відмінностей двох законопроектів і запитав у нього, чи готові самі українці до створення суспільного мовника.

— Упродовж усіх років президентства Віктора Януковича ми є свідками імітації процесу створення в країні суспільного мовника. Нагадаю, в жовтні 2010 року наш Президент обіцяв протягом двох тижнів внести на розгляд народних депутатів законопроект про суспільне мовлення. Відповідно, підписувалися необхідні для цього укази Президента, зокрема, можна пригадати січневий указ 2011 року про заходи щодо виконання зобов’язань, які взяла Україна перед Радою Європи. У документі, зокрема, йшлося про необхідність ухвалення закону про суспільне мовлення. Але за всі ці роки ми так і не побачили урядових законопроектів, зареєстрованих у парламенті. Разом із тим парламентська більшість уперто не хоче підтримати вже зареєстрований у парламенті наш законопроект.

На мою думку, затвердження Кабміном проекту закону, внесеного Держкомтелерадіо, — це імітація процесу перед виборами, щоб гарно виглядати в очах журналістської спільноти, яка сьогодні абсолютно критично ставиться до Януковича.

Загалом Держкомтелерадіо варто привітати за чималий обсяг роботи, який вони виконали, втім, деякі позиції їхнього документа я оцінюю дуже критично. Наприклад, турбує передбачений принцип формування наглядової ради каналу. Мені здається, що він приховує величезні ризики та є підґрунтям для можливих маніпуляцій. Тобто я реально стурбований питанням незалежності цього каналу. Також викликає низку запитань передбачене в проекті фінансування суспільного мовника. Гадаю, не слід запроваджувати абонентну плату. Всі суспільні мовники, які з’явилися в Європі за останні 20 років, інструменту абонентної плати не використовували.

— Хто гальмує процес створення в Україні суспільного телебачення?

— Думаю, що це передусім влада, а її наразі уособлює Віктор Янукович. Ця людина сьогодні має всі важелі впливу, брала на себе персональну відповідальність це зробити — і не зробила. Свою обіцянку він тримає невиконаною більше як два роки. Для країни важливо зрозуміти, що найбільший ризик полягає в тому, що держава під вивіскою суспільного мовлення може просто законсервувати Перший Національний. Сьогодні найпростіше заявити, що ми нарешті утворюємо довгоочікуване суспільне телебачення, а на практиці просто змінити табличку на апаратно-студійному комплексі. Тому журналістам важливо не просто вболівати за створення суспільного мовника, а контролювати процес зародження каналу, який принесе користь країні й буде еталоном для приватного ТБ. Якщо в нас поки що немає можливості зробити таке суспільне мовлення, то допомагати владі в імітації процесу не варто. Адже, по суті, це лише дискредитує сам інститут суспільного мовлення.

— Чим законопроект Держкомтелерадіо принципово відрізняється від законопроекту вашого авторства?

— Остаточної версії, яку подають на реєстрацію в парламент, я ще не бачив. Утім, детально ознайомлений з попередніми версіями документа. Розходження полягали передусім у схемі фінансування. Ми вважаємо, що немає сенсу розглядати питання абонентної плати і вимагати від людей додатково платити гроші за те, що вони матимуть можливість дивитися суспільний мовник. Друге — формування наглядової ради каналу. Та наглядова рада, яка має контролювати незалежний суспільний мовник, повинна представляти баланс різних поглядів — партій, громадських організацій, глядачів. Сьогодні я не бачу механізму забезпечення цього балансу.

Якщо влада справді дозріла до створення суспільного мовлення та усвідомлює його актуальність — потрібно приймати наш зареєстрований законопроект. До речі, крім мене, його розробляли медіа-експерти Тарас Шевченко, Дмитро Котляр, Роман Головенко. На мою думку, треба голосувати за документ у першому читанні, а потім відпрацювати дискусійні моменти, зокрема питання фінансування чи наглядові структури, що є головним каменем спотикання. Всі інші заяви з цього приводу — політичні маневри.

— Чи готові українці до суспільного мовника?

— Актуальність створення мовника — колосальна. Останніми роками приватні канали повернулися до цензури і самоцензури, до темників. Мені здається, що редакційна незалежність на приватних каналах слабка. Якби на ринку був суспільний мовник, який, попри будь-які виклики, зокрема під час виборів, чітко казав би, що чорне — то є чорне, він мав би успіх. Більше того, був би планкою для всього ринку. Зараз такого каналу в Україні немає. Утім, справді, є побоювання щодо готовності людей платити за якісне ТБ. Часто чую думку, що українці до цього не зовсім готові. На жаль, це правда. Але і правда те, що, по суті, люди вже десятиліттями платять за державне телебачення — понад 30 телерадіокомпаній фінансуються за рахунок наших податків. Більшість із них працює сьогодні не в інтересах громади, а, по суті, на Президента й уряд.

Вадим ЛУБЧАК, Вікторія СКУБА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ