Він дбав про майбутнє української журналістики...
Багатолюдним і сповненим щирих теплих спогадів був вечір пам’яті першого директора Інституту журналістики Анатолія Москаленка (1934—1999), що відбувся минулої п’ятниці у Національній спілці журналістів України. Згадати його прийшли ті, для кого він був колегою, вчителем, другом. Серед них — голова НСЖУ Ігор Лубченко, ректор КНУ ім. Т.Г. Шевченка Віктор Скопенко, професор Львівського національного університету ім. І. Франка Володимир Здоровега та інші.
Анатолій Захарович керував факультетом, а потім Інститутом журналістики майже 20 років, є автором багатьох підручників, за якими тепер навчають майбутніх журналістів. Тому сьогодні його заслужено вважають одним із засновників сучасної української журналістики.
Анатолій Москаленко став студентом відділення журналістики Київського університету у 1952-му році. І вже тоді, за спогадами друзів, вирізнявся працьовитістю, енергією, оптимізмом. За його плечима — чимало талановитих книжок, оповідань, повістей та збірок нарисів. Загалом за своє життя він видав понад 30 книг прози і публіцистики. Багато років Анатолій Захарович працював як теоретик журналістської творчості, результатом чого стали понад 200 наукових праць з проблем політології, комунікації та вільної преси, серед яких найпопулярнішими є «Основи журналістики», «Сучасна українська преса», «Теорія журналістики». Їх можна перечитувати знову й знову й знаходити відповіді на найактуальніші проблеми сучасної журналістики. Як директор інституту та завідувач кафедри періодичної преси професор Москаленко велику увагу приділяв підвищенню якості навчання молодих журналістів, наближенню його до світових стандартів. «На його лекціях в аудиторіях завжди було людно. Його йшли слухати як класика. Він дозволяв собі розповідати про такі речі, про які тоді говорили лише в кулуарах. Його слово було для нас дороговказом у майбутнє. Та й сам він був людиною, яка увесь час дивилася у майбутнє, яка жила майбутнім і яка дбала про нього», — сказав генеральний директор «Укрінформу» Віктор Чамара. А за словами Ігоря Лубченка, Москаленко одним з перших в Україні сформулював принципи сучасної журналістики і вважав, що журналісти — люди однієї групи крові. Саме у консолідації журналістської спільноти він бачив майбутнє української журналістики.
«Журналістика залежить від часу, — писав у своїй книзі «Теорія журналістики» Анатолій Захарович. — Ходіння у владу лежить у самій природі журналістики, але це ходіння повинно бути законодавчо закріплене, оскільки ми спостерігаємо відсутність правової свідомості у журналістів. Якщо відсутня правова свідомість, то це призводить до цинізму свободи, до того самого розриву між свободою і демократією... Викривлений стиль, скороспілість матеріалів, висновків, що не спираються на глибокі соціологічні дослідження. І як наслідок — інформаційні війни, ігнорування не лише законів і моралі, але й фактів». На думку його колег, такими словами він спрогнозував на багато років уперед тенденції журналістики. Володимир Різун, нинішній директор Інституту журналістики, згадує, що, визнаючи за журналістикою право на власну позицію, професор Москаленко говорив, що журналістика може бути різною за своїм політичним, ідейним, світоглядним забарвленням. Але вона неодмінно має базуватися на загальнолюдських цінностях, сповідувати злагоду і консолідацію в суспільстві. Анатолій Москаленко довів, що сила журналістського впливу полягає в історично конкретному зображенні людей, аналітичній культурі журналіста, глибокому осмисленні та всебічному аналізі життєвих процесів. І коли людина має учнів, колег, однодумців, які пам’ятають, її справа та ідеї продовжуватимуть життя.
