Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

Воля в мережі або смерть демократії

Непроста дилема влади в умовах гібридної війни
20 жовтня, 2017 - 13:25

Днями українські медіа облетіла звістка про те, що Україна є територією практично вільного від цензури інтернету. Автори дослідження Internet Censorship Around the Globe (Інтернет-цензура по всьому світу), яке було оприлюднено на сайті www.whoishostingthis.com, віднесли Україну до числа 31 країни Європи, які обмежують лише торенти (торент — це спеціальний мережний протокол, за допомогою якого люди мають можливість обмінюватися файлами в інтернеті без необхідності закачування файлів на сервер і подальшого їх зберігання на ньому. Нерідко йдеться про «піратський» контент.) Згідно з дослідженням, в Україні не чіпають ні політичних, ні соціальних медіа, ні порнографії.

Відомості, наведені дослідниками, не є беззаперечними. Втім, цей інформаційний привід дав поштовх для вивчення актуальної ситуації зі свободою інтернету в країні.

За даними на літо поточного року, в Україні налічувалося 22 млн користувачів інтернету (статистика від компанії Gemius). Згідно з дослідженням поведінки українського інтернет-користувача від Google Connected ConsumerStudy 2017, українці здебільшого розважаються (82%) і шукають в інтернеті різноманітну інформацію (74%). Найпопулярнішими видами онлайн-активності є використання пошукових систем (91%), соціальних мереж (83%) та перегляд відео (84%).

У щорічній доповіді FreedomontheNet («Свобода інтернету») за 2016 рік міжнародної неурядової організації Freedom House інтернет в Україні визначено як «частково вільний». Наша країна перебуває в першій половині світового рейтингу, на 25-му місці із 65-ти. Прямо попереду нас — Південна Корея, Мексика і Туніс, після — Замбія, Ангола та Еквадор. Лідерами рейтингу є п’ятірка країн, а саме: Естонія, Ісландія, Канада, США та Німеччина. У «хвості» розмістилися Узбекистан, Ефіопія, Іран, Сирія та Китай, який посів останнє, 65-те місце.

Дослідники констатують, що українська влада за період з 2015-го до 2016 року стала «менш толерантною» до висловлювань у мережі поглядів, критичних щодо позиції України в конфлікті на Донбасі. Тому, порівняно з рейтингом 2015 року, Україна втратила одну позицію.

Імовірно також, що в рейтингу FreedomontheNet 2017 Україна «сповзе» ще нижче: не далі як цього року Freedom House гучно обурювалася, зокрема, з приводу блокування російських соціальних мереж і сайтів, яке було запроваджено Указом Президента від 15 травня ц. р. Зокрема, координатор проектів Freedom House Зорян Кісь наголошував, що Указ Президента порушує право громадян на доступ до інформації та їхнє право на самовираження.

Формально заборона, що її запровадив на виконання рішення Ради національної безпеки та оборони глава держави, дійсно, є наступом на свободу інтернету. Але тільки повністю відірвані від реальності експерти можуть оцінювати цей крок суто абстрактно, без урахування контексту подій в Україні.

Більшості українських правозахисників та медійних організацій зрозуміла необхідність захисту від навали російської пропаганди та інформаційних спецоперацій. Тому — на подив спостерігачів — рішення про блокування «ВКонтакте», «Одноклассники», «Яндeкс» та ще низки сайтів РФ не викликало шквалу гучних заяв про наступ на вільний інтернет та свободу слова. Як констатував «Детектор медіа», мали місце «досить обережні коментарі в журналістських матеріалах і публічних дискусіях». Міжнародна реакція також не була одностайно негативною. Так, Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг тоді констатував: «Українська влада чітко зазначила, що блокування цих сайтів є питанням безпеки, а не свободи слова».

Теоретично можна «забити» на різноманітні рейтинги і зосередитись на захисті від російської гібридної загрози. Але є одне «але». Захисники свободи інтернету не помиляються в одному — право громадян на вільне спілкування та отримання інформації, зокрема в мережі, є однією з підвалин сучасного демократичного суспільства. Так, необхідність забезпечення оборони держави може змусити владу звужувати ці права. Але при цьому пропорційно зменшується ступінь дотримання державою демократичних принципів, і це явище загрожує, знову-таки, національній безпеці та конституційному ладу.

Можна було б, звичайно, сподіватися на відданість української влади цінностям демократичного суспільства і наявності у владних кабінетах розуміння необхідності дотримання балансу між захистом демократії та обороною держави. Але вже є ознаки того, що чекати лише на збалансовані рішення не доводиться.

Ось доказ: у липні 2017 року народні депутати з правлячої коаліції — Андрій Тетерук (фракція «Народний фронт», Іван Вінник (фракція «Блоку Петра Порошенка»), Дмитро Тимчук («НФ») і Тетяна Чорновол («НФ») зареєстрували два законопроекти — №№6676 та 6688 — про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері. Документи передбачали, зокрема, блокування сайтів без рішення суду і встановлення інтернет-провайдерами за власні кошти спецобладнання, необхідного для блокування доступу до ресурсів або сервісів. Проти цих законопроектів медійники та правозахисники виступили вже рішуче і були одностайними: запровадження запропонованих норм «здатне призвести до згортання прав і свобод громадян та переслідування політичних опонентів», воно «підриває саму суть права на свободу вираження поглядів».

Тоді ж, у липні, обидва ці законопроекти не знайшли підтримки в депутатського корпусу й не були включені в порядок денний Верховної Ради. Але навряд чи на цьому спроби обмежити свободу інтернету в Україні завершаться — гібридна війна триває, і національну безпеку справді потрібно боронити. Як робити це, не зруйнувавши демократії в державі, — питання відкрите, і не лише для України.

Рівень свободи інтернету — це той рідкісний випадок, коли вірні й адекватні рішення і справді є десь посередині. Ця середина міститься десь між традиційними переконаннями спецслужб «все забороняти й нікуди не пускати», «навколо вороги» і контроверсійними тезами правозахисників, за якими «свобода слова та доступу до інформації — понад усе» та «безпека держави хай горить синім полум’ям, головне — права окремої людини». Втім, в української влади, незважаючи на тиск із різних боків, немає іншого вибору, ніж діяти, приймаючи рішення, які будуть об’єктивно необхідними і справді виваженими. А «зрадою» може бути як знищення демократії в країні, так і поразка в гібридній війні з Росією, до якої можуть призвести не тільки невірні рішення, а й бездіяльність.

Наталя ІЩЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments