Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?
Йосип Сліпий, первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч

Вибори: omnium bellum contra omnes

А поки що на цілком законних підставах інформаційний простір атакують гаслами імені Путіна
8 лютого, 2019 - 12:25

Латинська фраза у назві статті перекладається як «війна всіх проти всіх». Саме це і відбувається сьогодні в Україні, яка воює проти російської агресії. Потоки пропагандистської брехні затопили країну, фейки, популізм, нескінченні обіцянки... А найсумніше — легітимація виборами гасел пана Путіна. Зокрема, про створення в «ОРДЛО» «держави в державі» під владою Кремля, але формально у складі України. З цим проектом  публічно виступив в Україні (не в Росії) Віктор Медведчук. Діяльність цього пана  викликає багато запитань до Президента Порошенка. Цікаво, чому Саакашвілі в Україні перебувати не можна (і на забезпечення цього сил у Президента вистачає), а Медведчуку, Новинському й іншим можна?

Люди, яким давно слід відповісти за антиукраїнську діяльність, стали в нашій країні господарями становища і ретрансляторами пропагандистської машини РФ. У цій кампанії виборів якщо не ворог, то злодій, якщо не шахрай, то зрадник, а то й просто клоун, блазень, фрик на кшталт «бродяги», який у Давосі, як російський турист у турецькому готелі, нахапав безплатних шапок. Воістину, справа  Януковича живе і перемагає. Адже «бродяга» був міністром України і лізе в президенти. Ось чому 69% телеглядачів каналу ZIK заявили, що спостерігають за президентською і виборчою кампанією з відразою (!). Ця епопея розгойдає нашу державу, зруйнує морально-політичну єдність і зробить Україну слабшою перед армією агресора. На нас може чекати параліч влади, коли сотні тисяч виконавців болісно роздумуватимуть, чиї саме накази їм виконувати, на якого лідера орієнтуватися. Ніщо сьогодні так не провокує Росію на широкомасштабний наступ на Україну, як вибори в Україні. Адже це найзручніший момент для нападу. Якщо ми встоїмо, навіть відклавши  вибори, ми потім ще багато разів зможемо їх провести. А якщо ми провалимося, то про вибори доведеться забути на багато десятиліть, окрім, ясна річ, окупаційних електоральних комедій. Нехай відбудуться вибори і загине Україна? Натомість самі західні партнери, коли життя їх змушувало, діяли, виходячи не з демократичних догм, а з національних інтересів. У США політичні традиції обмежували обрання президента двома термінами. А для Франкліна Делано Рузвельта зробили виняток: його обрали 4 (чотири) рази. Тому що США в той період були у стані війни, хоча й за межами сухопутної території Америки. Американці в цьому винятку показали себе нацією здорового глузду, яка до своїх політичних традицій ставиться розумно, а не догматично. Незалежно від того, хто переможе на українських виборах, втрат Україні завдадуть колосальних. Вибори у воєнний час — це бенкет під час чуми. А поки що на абсолютно законних підставах український інформаційний простір, українські мізки атакують гаслами імені Путіна, цистернами вливають в українське суспільство кремлівську отруту.

Ось на програмі «Свобода слова» на ICTV кандидат у президенти Олександр Вілкул знову агітував за позаблокову, нейтральну Україну. Після всього того, що сталося 2014 року...

Він присягався, що Україну ніколи не приймуть у НАТО. Між іншим, автор цієї статті теж сумнівався, що ми отримаємо Томос. А ми його отримали. Отримали і безвіз. На початку 90-х років ХХ століття багато політологів, виплигуючи зі штанів, доводили, що колишні члени Варшавського договору (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, не говорячи вже про Естонію, Латвію і Литву) ніколи не будуть у НАТО і ЄС. А вони всі вже там.

Вілкул розписував принади нейтралітету Швейцарії й Австрії, не говорячи про деякі вельми важливі чинники: Швейцарія може собі це дозволити завдяки особливостям своєї політичної географії, її з усібіч оточують країни НАТО (і ніякої Росії поруч). Щоб напасти на Швейцарію, треба спочатку напасти на держави НАТО (з усіма відповідними наслідками). Австрія теж розташована в кільці натівських країн. Цікаво, але в середині 50-х років ХХ ст. СРСР охоче погодився на нейтралітет Австрії, оскільки це розрізало єдиний фронт НАТО на північне і південне угруповання, що було дуже зручно в разі радянського наступу на Захід. Угорці 1956 року теж хотіли нейтралітету за австрійським зразком, але замість нього отримали криваву радянську окупацію.

А Фінляндія і Швеція, нейтралітет яких теж вихваляв Вілкул, усі роки холодної війни мали дуже серйозні гарантії від США, і в Москві про них знали. І, незважаючи на такі гарантії, у Фінляндії і Швеції дедалі більше людей виступають за приєднання їхніх країн до НАТО. Вілкул не пояснив, чому Росія, один раз начхавши на нейтралітет і позаблоковість України, не зробить цього вдруге, втретє і вдесяте...

Він обіцяв, що якимось чарівним, чудодійним чином вирішить із Росією всі питання і без єдиного пострілу поверне Крим і «ОРДЛО» до складу України. При цьому під демагогічним гаслом «боротьби за наших людей» вимагав негайно припинити водну й енергетичну блокаду окупованого Криму, що увічнить його окупацію, полегшивши Путіну утримування анексованої української території. Так, про такого «українського» президента в Кремлі можуть тільки мріяти...

Вілкул демонстрував «характер нордичний, стійкий», гасла формулював рішучо і з абсолютною впевненістю, навіть коли йшлося про вигадки і маніпуляції. Він зображував «сильного лідера», що подобається тій частині публіки, яка завжди готова легко підкорятися чужій волі. Вірний соратник Януковича зображував апостола демократії і патріотизму...

Виступаючи на передвиборчому форумі «Блоку Петра Порошенка», Юрій Щербак сказав, що цю війну називають гібридною, але насправді ця війна тотальна, оскільки проти України воюють на всіх фронтах. Аби дати належну відсіч агресії, українське суспільство повинно стати зрілим у багатьох відношеннях, особливо в моральному, в сфері принципів. А тут ось на каналі «Прямий» відбувся примітний діалог між Євгенієм Кисельовим і його колегою, яка теж вирішила податися в президенти, — Юлією Литвиненко. Кисельов запитав про її ставлення до українських артистів, які спокійно заробляють гроші у ворожій країні. Литвиненко продемонструвала своє моральне розуміння проблеми: мовляв, Повалій, Лобода, Лорак тому в Росії, що в Україні «їм не створили умов, і довелося виїхати в РФ».

Це типово малоросійська безпринципність: «створити зрадникам умови, щоб вони не зраджували». А якщо не створили — вони мають «святе» право зраджувати... З такою безпринципністю Україна не зможе себе захистити, і нас постійно штовхатимуть усі охочі.

Я тут почув на одній радіостанції бесіду з колишнім політв’язнем у РФ Костенком. Це був офіцер кримського управління МВС України, який 2014 р. брав участь у київському Майдані. Потім він повернувся до Криму, там був заарештований окупантами, засуджений і відправлений до в’язниці до Росії. Його звинуватили в тому, що в Києві він кинув камінь у «беркута». До чого тут Росія? Костенко розповів, що в Сімферополі його віз на допит офіцер ФСБ РФ, який ще вчора був офіцером СБУ. Новонавернений чин ФСБ пояснював свою позицію так: «А що мені дала Україна? Мені платили 1 тисячу доларів, і я виживав. А тепер Росія платить мені 2 тисячі, і я вже не підполковник, а цілий полковник». Ось і вся мотивація: служити тому, хто більше заплатить. Що йому дала Україна? А що він дав Україні? Дуже сумніваюся, що цей нероба чесно відпрацював ту тисячу доларів, що йому платили...

Ігор ЛОСЄВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments