Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Як «наростити м’язи»?

Телеведуча Кароліна АШІОН — про якість журналістики, артистів у парламенті та подвійні стандарти
26 липня, 2019 - 13:57

Вона відрізняється від багатьох телеведучих своєю унікальністю, яка поєднує розкутість, щирість, оригінальну подачу, досвід, знання, а також практику ведучої на розважальних шоу і новинно-інформаційних програмах. Світ телебачення дуже непередбачуваний: сьогодні ти «розповідаєш про Брітні Спірс», а завтра... вже ведуча на «серйозному» телеканалі. Все це — про акторку, продюсеру Кароліну Ашіон. Зустріч студентів Літньої школи журналістики «Дня» з гостею пройшла в дуже демократичній обстановці. Кароліна розповіла літньошколярам цікаві факти зі своєї біографії, історії становлення як особистості, і взагалі ми обговорили багато тем, які пов’язані з телебаченням, журналістикою, політикою, шоу-бізнесом...

«Я НЕ ПЛАНУВАЛА БУТИ ТЕЛЕВЕДУЧОЮ»

Ольга ВАЛЬКЕВИЧ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Відомо, що ви виросли на Сумщині. Цікаво, в якій ви сім’ї зростали, як відбувалося ваше становлення та самоідентифікація?

—  Мене виховували мама та бабуся з прабабусею. Батько після навчання повернувся в Нігерію, 1980 року, коли мені було 5 років. Ми з мамою залишились в Україні. То був час «залізної завіси», виїжджати за кордон було практично неможливо або лише в один кінець.

Дитинство проходило в атмосфері того, що у моїй рідній Шостці з таким кольором шкіри я була одна. І це було і проблемою, і перевагою одночасно. Не треба пояснювати, що діти доволі відкрито демонструють своє ставлення до тих, хто виглядає інакше. Та й дорослі різні зустрічаються. Проте в моєму випадку переважна більшість ставилась до мене завжди дуже добре. А той негатив, який безперечно доводилось часом відчувати, неабияк загартував мене. Пам’ятаю, я була дуже активна, навчалася на відмінно, була «председателем совета отряда», ходила до музичної школи, займалася гандболом. У Шостці була дуже потужна школа саме гандболу. А відтак у 13 років я потрапила до Київської спортивної школи-інтернату олімпійського резерву. Це було неймовірно, як зараз кажуть, круто. Але мені трохи не пощастило, я отримала серйозну травму і за рік повернулася додому, де і закінчила школу з медаллю. Мені дуже пощастило з викладачами і я легко склала іспити до  тоді дуже престижного (сподіваюсь так і зараз) — Київського державного торговельно-економічного університету (КДТЕУ).

У моєму житті часто щось стається випадково. Я не планувала бути телеведучою. Після університету я працювала за спеціальністю, у зовсім іншій сфері. Пропозиція попрацювати на ТВ була справжньою авантюрою. Але дуже цікавою. Це був музичний телеканал М1. Звичайно треба було попрацювати над собою: позайматися з викладачем аби підтягнути українську мову, адже Сумщина здебільше російськомовний регіон. Але нічого, впоралась.

Ідентифікую себе безперечно українкою, бо тут народилась і виховувалась.  Я була в Африці декілька разів. Батько каже, що в Нігерії я навряд чи зараз змогла б жити, адже вихована у зовсім іншій культурі. Для розуміння, Нігерія за розмірами трохи більша України, але з населенням близько 200 мільйонів. У Лагосі, де живе моя родина (два брати і сестра) населення приблизно 25 мільйонів, немає метро, постійний трафік... З Африкою я відчуваю міцний зв’язок. Я дуже схожа на батька і за будовою тіла, і за характером, проте я все ж таки українка. Хоча в гості їздити в Нігерію просто обожнюю. Це окрема тема, який спектр відчуттів переповнює мене щоразу, коли я там. Особливо коли повертаюсь додому, в Україну. Коротко — щоразу плачу.

«ТИ СЕБЕ В ДЗЕРКАЛО БАЧИЛА?..»

Ольга ВАЛЬКЕВИЧ: — У телевізійному ролику ви згадуєте про те, що вам доводилося стикатися з проявами дискримінації в своїй професійній кар’єрі. Наскільки серйозною є ця проблема в Україні?

— Уявіть ситуацію, за якої ви не можете потрапити на кастинг шоу на одному з провідних каналів країни лише тому, що генпродюсер вам каже «а ти себе в дзеркало бачила? Ми шукаємо середньостатистичну українську жінку». Можливо, пан Ткаченко вважав, що зробив мені в такий спосіб комплімент, натомість не зовсім вдалий. Бо я вважаю це чистої води дискримінацією. Думаю, таке було б неможливо, скажімо, в Америці. Чи не перешкода це для мене зробити кар’єру? Так. Навіть якщо жодного негативного натяку та посилу в його словах не було. Нагоди це з’ясувати у мене теж не було. Розмова була короткою. Висновок для себе я зробила так само швидко.

«Я ВВАЖАЮ, ЩО МІЙ ДОСВІД Є ДОСИТЬ УНІКАЛЬНИМ»

Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет імені I.I. Мечникова:

— Ви почали працювати на М1, але потім перейшли на телеканал новинно-інформаційного формату. Що вам ближче: розважальні передачі чи робота на «Прямому»? В якому форматі відчуваєте себе органічніше?

— Я вважаю, що мій досвід є досить унікальним: розважальний сегмент, а тепер політичний формат. І я  цим досвідом користаюся. Припускаю, що деяким моїм колегам, що пропрацювали все життя у сухому інформаційному жанрі, часом важче розслабитися в кадрі. А я, маючи за спиною досвід роботи у розважальних програмах, інколи можу сказати «про серйозне з усмішкою».  Крім «М1», я встигла попрацювала на телеканалах «Інтер» (тоді, до речі, генеральним продюсером був чинний Президент), «ТЕТ», «2+2». І ось тепер «Прямий».

Коли розпочався Євромайдан, я «прикипіла» до «5 каналу». Ведучі «5-го» перетворились на членів родини — з ними засинала та прокидалась. Думаю, в ті дні не я одна так жила.

Я обожнюю формати політичних ток-шоу і, взагалі, infotaintment! Генпродюсер «112-го» час від часу телефонував мені та запрошував то на NewsOne, то на «112-й», але завжди щось не складалося. Хоча, десь я вже готувала себе до такої саме пропозиції. Тому коли Олексій Семенов вкотре запропонував мені роботу на «Прямому», я, звичайно погодилась.

«З ЯКІСНОЮ ЖУРНАЛІСТИКОЮ В УКРАЇНІ ПЕВНІ ПРОБЛЕМИ ВСЕ Ж ТАКИ Є»

Єлизавета ВОРОБЙОВА, випускниця 9 класу Київської спеціалізованої школи №118 «Всесвіт»:

— У чому відмінність між телеведучою та журналістом?

— Я вважаю себе все ж таки телеведучою. Як на мене, журналіст — це стан душі! Це допитлива людина, яка завжди хоче докопатися до суті. Особисто я не займаюся журналістською роботою в класичному розумінні цього слова. Моя робота — бути провідником між «контентом» і авдиторією. Спілкуватись з експертами, політологами, ставити їм запитання. Я вважаю, що з якісною журналістикою в Україні певні проблеми все ж таки є. Мій колега, Микола Вересень, так і каже «журналістика в країні жахлива». Ну, йому з висоти досвіду, можна бути максимально критичним.

Зірки журналістики в Україні точно є. Вони розпорошені по різних каналах, виданнях, сайтах. Але точно є!

«ДЛЯ МЕНЕ ЕТАЛОНОМ Є ВЕДУЧА BBC ЗЕЙНАБ БАДАВІ»

Євгенія ШЕВЦОВА: — Можливо, у вас є якісь приклади в журналістиці, серед телеведучих, на кого ви орієнтуєтеся?

— Для мене еталоном є ведуча Бі-Бі-Сі Зейнаб Бадаві. Її манера ведення, постава, тембр голосу, пластика, те, як вона тримається в прямому ефірі, як веде панельні дискусії, часто за участі лідерів провідних держав світу... Коротше, рівняюсь на неї.

Аліса ПОЛIЩУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Левова частка українських телеканалів, зокрема новинних, належить олігархам. Як можна уникнути залежності журналістів від власників?

— Із власного досвіду  можу сказати, що у мене немає жодних «темників», мені не дають список запитань, які я маю обов’язково поставити. Єдине, в нас бувають опитування, які мені не дуже подобаються, адже інколи мають доволі провокативний характер. Звичайно, редакційна політика є, причому на кожному каналі вона своя, але є і свобода. Принаймні на «Прямому».

«ДО АВТОРСЬКОЇ ПРОГРАМИ ТРЕБА ДОЗРІТИ»

Аліса ПОЛІЩУК: — Ви хотіли б вести свою авторську програму?

— Поки мене влаштовує той режим, в якому я перебуваю зараз. До авторської треба дозріти, «наростити м’язи». Певні думки, звичайно, є. 

Василь СЕМЕНЧЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:

— Соратник Віктора Медведчука не так давно купив третій інформаційний телеканал — ZIK, після чого журналісти почали масово звільнятися з цього каналу. Чи підтримуєте ви такий крок колег? Чи доводилося вам у кар’єрі казати «ні» через свої переконання?

— Через переконання саме і треба казати «ні». Це правильно. Бо в противному випадку робота перетворюється на тортури. Ті журналісти, чиї переконання тверді, які не поділяють точку зору власника, пишуть заяву і йдуть. Наприклад, Лейла Мамедова перейшла на «Прямий» і веде у нас ранкову програму. З нашого каналу декілька людей перейшли на ZIK. І це їхні право та вибір. За кадром на ZIK працює багато тих, хто не поділяє політику каналу. Так само на «1+1», далеко не всі журналісти на президентських виборах підтримували Зеленського.

«ПОКИ ВСЕ ЦЕ СХОЖЕ НА ЕЛЕМЕНТАРНЕ НАХАБСТВО — БАЛОТУВАТИСЬ ДО ПАРЛАМЕНТУ БЕЗ ПІДГОТОВКИ»

 Аліса ПОЛІЩУК: — Як ви ставитеся до того, що представники шоу-бізнесу йдуть у політику?

— У цьому немає нічого страшного. Несистемні політики — світовий тренд. Інша річ, чи готові вони? Поки що все це схоже на елементарне нахабство — балотуватись до головного законодавчого органу країни без підготовки, належного рівня освіти, знань та професійного досвіду. Як бачимо, досвіду та підготовки не вистачає і Президенту. Якими б щирими не були його наміри, це зрештою може зіграти з ним злий жарт, адже доведеться дослухатись радників, які можуть бути підступними.

 Скічко, Юзік, Тищенко, Сивоха... Хоча я знаю, що Сивохо дуже розумна людина і в ньому я якраз не сумніваюся. Інші — для мене особисто, це питання. 

«УКРАЇНСЬКА МУЗИКА САМОДОСТАТНЯ І НАБАГАТО ПРОСУНУТІША ЗА РОСІЙСЬКУ»

Марія НАУМЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:

— Ви досить добре знаєте український шоу-бізнес. Що для вас українська патріотична музика? Та з ким ви її асоціюєте? Чи можна шоу-бізнес в Україні назвати саме українським? Чи ми досі знаходимося під впливом російського шоу-бізнесу?

— Ні, ми не перебуваємо під впливом російського шоу-бізнесу. Українська музика самодостатня. Ба більше, набагато просунутіша, так само як і українська мода, до слова. І багато хто з наших дизайнерів, стилістів, режисерів створювали свого часу саме для росіян цілі проєкти. Дехто продовжує і досі це робити.

Для мене патріотична музика — це Джамала, Onuka, Аліна Паш, Альона-Альона... Це патріотично, модно, круто. Не скажу, що я активно стежу за тим, що наразі відбувається в українському шоу-бізнесі, але те, що в нас є чим пишатися — безперечно.

«ЩОДО НАШИХ АРТИСТІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ У РОСІЇ, ТО ЦЕ ЗАРОБІТЧАНИ»

 Марія НАУМЕНКО: — Чи знайомі ви зі скандалом про Земфіру, під час концерту в Грузії на фестивалі Tbilisi Open Air 2015, коли російська співачка підняла над головою прапор України. Відомо, що після цього вона почала регулярно отримувати звинувачення у зраді. І вже через рік на концерті у Вільнюсі Земфіра кілька разів просила прибрати всі прапори, а коли її не почули спробувала достукатися до людей не досить коректним методом. Як ви ставитесь до цього інциденту? Як ви ставитесь до українських артистів, які виступають у Росії?

— Земфіра взагалі «особняком» стоїть у Росії.  Вона постать іконічна. Знаєте, як є журналісти з позицією, так само і співаки. Мені здається, що вона зробила вчинок, коли підняла український прапор, і те що її почали цькувати в Росії, це, на жаль, частина стану їхнього суспільства, частина їхньої агресивної політики. Вже під час іншого концерту, вона дозволила собі лайку, я пам’ятаю, це було в 2016 році. Радше, це було зроблено, щоб уникнути подальших неприємностей.

А от щодо наших артистів, які працюють у Росії, то це заробітчани. Для них на першому місці гроші, а не позиція. Ось, наприклад, Джамала, я її знаю особисто, вона не їздить до Росії через свої переконання, позицію. Це її особистий протест. Так само «Бумбокс» і багато інших.

Але також факт, що деякі артисти, які заробляють в Росії, у нас при цьому збирають повні зали і навіть стадіони. Тому що є певний прошарок людей (це ви свідома молодь), які не хочуть бачити і чути, що відбувається в країні. В нас двоїсті стандарти та перекоси скрізь. У політиці так само, лише трапляються вони частіше.

Марія НАУМЕНКО, Літня школа журналістики газети «День», фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ