Одна із ознак мистецтва - це його нестримний вплив на розвинений інтелект.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Як провести рік якісної преси

Журналісти з регіонів — про те, на які проекти «Дня» мають орієнтуватися українські медіа
25 грудня, 2015 - 16:11
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Ініціативу оголосити 2016-й Роком газети «День» і наших читачів, про що ми повідомляли в попередніх номерах «Прес-клубу», активно підтримали не лише в університетських спільнотах, а й у колах колег-журналістів. Однак першими відгукнулися не керівники Національної спілки журналістів України і не «зіркові» столичні медійники, а «живі сили» професіоналізму з регіонів. Колеги з Херсона, Львова, Вінниці, Тернополя, Миколаєва, Луцька та інших міст пишуть у редакцію, що солідний ювілей нашого видання повинен спонукати всіх провести рік під знаком якісної преси. А круглі столи, конференції, флешмоби, фотовиставки «Дня» та інші ініціативи в рамках Року — підштовхнути медійників до створення альтернативного і дієвого Руху солідарних журналістів, для яких слова «принциповість» та «позиція» — не порожні звуки.

Про те, на які проекти нашого видання і чому передовсім варто рівнятися та чим для української журналістики може стати Рік «Дня» і наших читачів — читайте у коментарях регіональних медійників.

«ПОШИРЮЮ МАТЕРІАЛИ «Дня» НА СВОЄМУ САЙТІ»

Тарас БУЗАК, редактор інтернет-видання «Херсонська правда»:

— Я не можу впевнено сказати, що для всіх регіональних журналістів газета «День» є прикладом. Але відповім однозначно — вона повинна бути цим прикладом. Хтось рівняється на інші всеукраїнські видання, хтось уже вважає себе достатньо кваліфікованим майстром слова, а для когось газети зовсім відійшли у минуле. Втім, для мене читання газети — це особливий процес, хоч і більшість інформації черпаю з мережі. Це певна традиція — почитати якісне видання, спокійно, без метушні, за кавою. Тому я передплачую п’ятничний випуск «Дня», деякі ваші матеріали з посиланням публікую на своєму сайті: як всеукраїнського масштабу, так і про Херсонщину. Це приклад дійсно високої журналістики. Бо ми бачимо реакцію і аналіз ключових подій сьогодення, історії і розумний україноцентричний курс на майбутнє, який весь час тримає редакція «Дня» разом з авторитетними експертами, котрі часто виступають на шпальтах газети.

Окрім того, я захоплююсь глянцевим проектом «Маршрут №1». У ньому імпонує стиль подачі матеріалів. Зовсім по-іншому відкриваєш для себе міста та події, в яких колись був чи брав участь. Гортаючи «Маршрут №1», помічаєш, як багато незвіданих, але надзвичайно красивих місць є в Україні. Такий проект є успішним прикладом популяризації внутрішнього туризму, взагалі відкриття самих себе.

«ЗАГАЛЬНОНАЦІОНАЛЬНИМИ ПОТРІБНО ЗРОБИТИ БІЛЬШІСТЬ ПРОЕКТІВ «Дня»

Юрій ХОМАЙКО, медіа-експерт, оглядач ділового журналу «Губернія», Харків:

— Я відкрив для себе газету ще в 90-ті роки, відтоді є її постійним читачем. Більшість з того, що публікує «День» — цікаво та важливо, тому я намагаюся не пропустити жоден номер.

Подобається, що газета веде просвітницьку діяльність, не як пропаганду, а шляхом встановлення історичної правди, надання фактів. Це важливий орієнтир для регіональної преси. Якщо я вам розповім правду про радянську владу, це буде не «антісовєтчина», а просто факти про нелюдський режим.

МИКОЛАЇВСЬКА ЖУРНАЛІСТКА З ПОРТАЛУ «НИКВЕСТИ» КАТЕРИНА СИНЯВСЬКА: «ГАЗЕТА «День» ДЛЯ МЕНЕ Є ОСОБЛИВИМ ТА ОЧІКУВАНИМ ВИДАННЯМ. МЕНІ ЗДАЄТЬСЯ, ЩО «День» ЗАДАЄ ТРЕНД АБО НАВІТЬ СТАНДАРТИ ДЛЯ СУЧАСНОЇ ДРУКОВАНОЇ ПРЕСИ. ТУТ Є ВСЕ: РОЗУМ, СТИЛЬ, ПОЧУТТЯ. КОЛИ ПРИЇЗДЖАЮ ДО КИЄВА, МАЮ ТРАДИЦІЮ — КУПУВАТИ «День», ГЛЯНЕЦЬ ТА КНИГИ СВОЇМ РІДНИМ ЯК СУВЕНІРИ» / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Я дуже люблю рубрику «Українці — читайте!», всі матеріали прес-клубу «Дня».

Найбільше в газеті «День» мене приваблює культурно-історичний аспект, це в колі моїх професійних та особистих інтересів, бо я все життя займаюся культурою та опосередковано історією, вісім років був завідувачем літературної частини театру. Якщо казати про проекти загальнонаціонального значення, то це, звісно, «Україна Incognita». Також надзвичайно важливою та актуальною я вважаю рубрику «Війна слів». В цій колонці надається унікальна інформаційна добірка, це водночас дайджест тижневої московської політичної журналістики і одразу наданий її коментар, це зроблено на грані памфлету. І це є інтелектуальна контрпропаганда, якої нема, на жаль, в жодному з українських медіа. В цілому загальнонаціональними, на мою думку, потрібно зробити більшість з проектів «Дня», бо вони сприяють інтелектуальному росту людей. Для мене важливо, що газета експериментує, подає важливі якісні матеріали у нових формах. «День» доводить, що треба шукати нові шляхи просвітництва, щоб було цікаво та корисно.

З останніх номерів я вподобав матеріал про конференцію в Женеві, де зустрілися російські та українські керівники спілок журналістів, і приводилися різні думки про подолання мови ворожнечі. Дуже хороший матеріал «Діалог без принципів» Романа Гривінського, який міркує про те, «що змушує українських діячів культури вести дискусію з росіянами, які не визнають нашу державу». Також хочу відзначити прекрасну «Гойдалку на «козі» Валентини Заболотної.

«ІДЕЇ ГАЗЕТИ ТРЕБА БРАТИ НА ОЗБРОЄННЯ РЕГІОНАЛЬНИМ МЕДІА»

Iрина ЯРОШИНСЬКА, медіа-експерт Вінницького прес-клубу, журналіст:

— «День» — це професійна інформаційна зброя. За нинішньої ситуації публіцистику цієї газети можна назвати бронебійною, бо вона не лише створює потужну стіну контрпропаганди, а й оберігає українську національну ідею. Кажуть, що для того, щоб вижити, медіа мусять «виробляти» переважно «чорні» новини. Кримінал, нещастя, трагічні події та катастрофи користуються значно більшою увагою, ніж позитивні. Але «День» засвідчує, що це не так. Газета має смак, свій стиль, їй притаманні сміливість у відстоюванні свободи слова й беззаперечне дотримання журналістських стандартів. Цього, відверто кажучи, бракує окремим регіональним медіа.

«День» — це сучасне видання, яке не лише займається оперативним висвітленням подій, а й запроваджує соціально значимі проекти. Для мене особисто безцінними є публікації із серії «Україна Incognita», які покликані відродити історичну пам’ять українців. Особливо важливо, що до проекту входять історичні та краєзнавчі матеріали про різні куточки нашої Батьківщини, Вінниччини зокрема. Такі ідеї треба брати на озброєння і регіональним медіа. Щоб разом з своєю повсякденною роботою запроваджувати у життя проекти, які залишаються безцінним скарбом в історичній спадщині України.

«ВІРТУАЛЬНИЙ ФОНД ВАШИХ МУЗЕЇВ НАШТОВХНУВ НА СТВОРЕННЯ ІНТЕРАКТИВНОЇ КАРТИ «МИСТЕЦЬКЕ ТЕРНОПІЛЛЯ»

Яніна ЧАЙКIВСЬКА, журналіст, прес-секретар Тернопільського державного медичного університету ім. I. Горбачевського:

— Для мене найкориснішим з проектів «Дня» є сайт «Україна Inсоgnita», що покликаний відкривати досі невідому нам історію України. Це дає розуміння причин багатьох процесів сьогодні, зміни ментальності українців, в чому ми можемо черпати ресурс, на які авторитети опиратися, хто історично нам ворог, а хто — діловий партнер і багато іншого. У кожному місті можна впроваджувати подібні проекти з метою відкриття цікавих постатей і маловідомих фактів. Багато потрібних матеріалів знаходжу для себе особисто в рубриках «Історія і «Я», «Маршрут №1», «Сімейний альбом України». До речі, остання є актуальною для багатьох регіонів, адже встановлення радянського режиму в Україні супроводжувалося репресіями знаних, заможних родин, патріотів. Наприклад, цього року вдалося в одній із відомих сімей Тернополя віднайти щоденник їхнього діда, який описав життя і побут тодішніх жителів міста, яких національностей вони були, як спілкувалися, змалював польські порядки і згодом — поведінку радянських і німецьких солдатів, те, як насправді жили селяни за СРСР, яких утисків зазнавали інакомислячі. Таким чином, завдяки записам однієї людини, відкриваєш історію міста. Також ще залишилася жменька старожилів, які можуть передати колорит галицької говірки, заспівати вже забуті народні пісні, згадати, хто жив поряд і хто збудував той чи інший будинок, хто був найкращим цирульником... Зрештою, дослідження родоводу — цікавий пошук, занурення у певний мікросвіт. Особливі розповіді я публікувала час від часу у місцевому виданні, але кожна така історія може стати навіть окремою книгою. Захоплення цим проектом наштовхнуло мене на тривалу співпрацю з відомим місцевим краєзнавцем Любомирою Бойцун, якої, на жаль, не стало цього року. Це була можливість зануритися в історію Тернополя, в біографії відомих людей. Окрім того, такі пошуки дають ще й усвідомлення основи державотворення, побудови діалогу влади і громадськості. Якщо це відбувалося на рівні взаємодії і за діючих інституцій, то місто набувало розквіту, впроваджувалися нові технології, розвивалася культура і наука.

Віртуальний фонд музеїв щоденної всеукраїнської газети «День» наштовхнув на іншу ідею — створення інтерактивної карти «Мистецьке Тернопілля». Маючи можливість подорожувати областю, неодноразово зустрічала багато творчих колективів, які працюють виключно на ентузіазмі. Виникло бажання зробити єдиний ресурс і там описати їхню діяльність, представити ширшій аудиторії, аби про цих людей більше знали. Наразі — це задумка.

«День» НЕ МОЖНА НЕ ЧИТАТИ»

Тетяна ВЕРГЕЛЕС, головний редактор Iнформаційного агентства ZIK:

— «Люди перестають думати, коли перестають читати» — цей епіграф, який собі обрала газета «День», є й моїм маячком, він відповідає й моєму світосприйняттю й розумінню журналістської професії. «День» спонукає, запрошує людей думати й діяти. І що гідне наслідування: не вивалює читачеві на голову суму хаотичних даних, розсмиканих матеріалів, із якими важко впоратися, а окреслює орієнтири, дає людині компас у інформаційному світі. Все глибоко, все продумано. Впевнена, що  це — від цілісності характеру, потужного журналістського хисту, громадянської позиції головного редактора газети — Лариси Івшиної.

«День» не можна не читати. Чому?

Тут — оперативна аналітика. Сталася подія — і на завтра, зазвичай, у газеті компетентний аналіз, роздуми, дискусії, висновки експертів.

Тут — історичні розвідки, і газеті «День» у цьому рівних немає. І що важливо: матеріали на історичні теми            — це не «бебиківщина» (а-ля Бебик), а пошук істини, відновлення справедливості, справді науковий підхід.

«День» по-справжньому цікавиться різними регіонами, різними куточками країни. Своєю увагою сягає найменшого села. Це величезний плюс.

А ще «День» для мене — це молоді обличчя. Сюди приходять вчитися бути журналістами, тут ними займаються й опікуються — і це відчувається на сторінках газети.

«День» — дуже сучасна газета. Це, зокрема, видно з її інтернет-версії. 

Неймовірно ціную фотоконкурси «Дня» (і як наслідок — фотовиставки по усій Україні). Й у такий спосіб — фотомистецтвом — газета об’єднує Україну.

Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ