Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Зі спогадів української емігрантки

20 липня, 2012 - 00:00
КАТЕРИНА СТУП’ЯК — НАЙСТАРША УКРАЇНКА В СЕЛІ ПЕТРІВЦІ (РЕСПУБЛІКА ХОРВАТІЯ) / ФОТО АВТОРА

До найстарішої українки Катерини Йосипівни Ступ’як, яка живе у селі Петрівці неподалік від міста Вуковар, ми поїхали разом із її сином Петром.

Побачивши його та несподіваного гостя з України, вона аж засвітитался радістю.

За столом Катерина Йосипівна охоче розповіла мені про свою маму, яка переїхала в Боснію зі своїми рідними ще 1909 року з села Коропець нинішнього Бучацького району Тернопільської області.

Батько теж був родом із того ж району, але з села Криве.

— Там у Боснії хати розкидані по горах дуже рідко — повітря багато, дихати легко, — згадувала свої молоді роки Катерина Йосипівна. — А тут, у Хорватії, куди ми переїхали пізніше, людей багато, будинки в тісності один біля одного — дихати важко. Чоловік у мене був, Михайлом звали. Він теж українець, ковалем у кузні трудився. Але вже помер. П’ятеро діток ми з ним нажили й виростили — троє синів і двох дочок. Але живуть на світі тепер лише четверо, бо найменший Іван загинув під час служби в армії. Коли у Хорватії була війна, то з нашого села виїхало у далекі країни багато українців. Втікали від смерті. Мені вже 86 років, але здається, що моє життя спливло так швидко, як весною вода в Дунаї.

Коли прощалися, Катерина Йосипівна взяла мене за руку, подивилась в очі і сказала: «Спасибі тобі, шо зайшов до мене в гості з Петром. Я ніколи не була в Україні, а тепер ніби походила по ній своїми ногами...»

Останній фотознімок я зробив тоді, коли Катерина Йосипівна провела мене і свого сина з подвір’я на вулицю. Очі в неї вже не світилися радістю, бо матері, які проводжають своїх дітей у дорогу, завжди сумні...

Із журналістського проекту «Українці на Балканах»

Микола ХРІЄНКО, с. Петрівці, Республіка Хорватія
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ