Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Нестор ТОПЧIЙ: Серед нас двох культура — головна

29 квітня, 2011 - 00:00
ІЗ СЕРІЇ «ДЕМЕКОН» / ОБРАЗ

Протягом багатьох років американський художник створював та популяризував українське сакральне мистецтво, хоча жодного разу не бачив Україну на власні очі.

Нестор Топчій народився в США. Перебуваючи далеко від України, він, утім, створював та популяризував українську іконографію та писанки, хоча протягом тривалих років ніколи не бачив Україну на власні очі. За цей час він став відомим у багатьох країнах світу, а його зустріч із Україною відбулася тільки цього року. У писанках Н. Топчія — його світогляд, його власна філософія буття, що не має національних, географічних чи історичних кордонів. Творчість цього художника — це досить переконливий доказ позачасовості українських сакральних архетипів, що живуть у нас на несвідомому рівні. У випадку Нестора Топчія вони ожили в його мистецьких творах, бо ж мистецтво повністю підвладне цій несвідомій царині. Окрім того, творчість Н. Топчія об’єднує художні техніки та традиції (наприклад площина округлого столу, що розписана писанковим розписом), а також графічні підходи до вираження узгодженого й пантеїстичного бачення реальності. Незважаючи на те, що писанки вважаються частиною прадавнього народного мистецтва, Н. Топчій долає ці стереотипні бар’єри лінійної історії і сприймає писанку як цілком динамічну систему, що постає поза часом. «День» поспілкувався з митцем, що називає себе українцем «із пракоріння».

— Я народився у Сомервіллі, штат Нью-Джерсі, США. І до цього року жодного разу не бував в Україні, — розповів пан Нестор «Дню». Мені тут дуже подобається.

Мої батьки з Києва, а от дід мій по татовій лінії був з-під Канева. Саме на особистих речах мого дідуся я вперше і побачив традиційну українську орнаментику, якої сьогодні так багато в моїх творах. Тоді це були вишиванки, писанки, рушники. Я був дуже малим, коли дід помер, проте мені чомусь здається, дуже добре пам’ятаю, як він виглядав.

— Як ви вважаєте, це гени «говорять» крізь ваше мистецтво?

— Саме так. І навіть більше — генетична пам’ять. Це дивовижна річ. Я не дуже добре знаю українську мову, історію, ба навіть українські традиції, культуру, проте вона сама, культура, ніби говорить крізь мене. Серед нас двох саме вона — головна.

— Розкажіть докладніше про теорію сакральної геометрії. Для вас цей принцип є універсальним?

— Я надаю особливого значення просторовій організації робіт, тому що «порядок», простір, в якому вони перебувають, має значні рівні сенсового навантаження. Орнамент — це як код космічного закону, закодований месидж, що живе у кожного з нас усередині. Це генетика, природа, сімейна пам’ять, якщо хочете... Кожен візерунок на писанці чи навіть ширше — розташування предмету в просторі не випадковість. Орнамент має бути збережений не лише у творі. Це цілком і повністю універсальний принцип. Я вірю в космічне значення геометричних форм: візерунки, такі як, наприклад, спіраль, хрест, коло, пов’язані із землею та проявляють універсальні, священні структури світу.

Ми з дружиною Маріан подорожуємо з трьома валізами моїх робіт. Самі конструюємо експозицію. Ми були в Канаді, Польщі, Чехії, Словаччині. Збираємося навіть до Австралії, адже у кожній із цих країн є українці за походженням, тобто люди, яким це мистецтво генетично близьке. До України я приїздив, аби засвідчити свою глибоку повагу до цієї країни.

Софія КУЩ. Фоторепродукції надані Музеєм Івана Гончара
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ