Людство повинно позбутися війни, інакше війна позбудеться людства.
Джон Кеннеді, 35-ий президент США

Примiтивiст із Лемківщини

Виставки самоука Никифора, якого тривалий час вважали польським художником, завоювали публіку Парижа, Амстердама, Брюсселя, Відня, Нью-Йорка. Лише в останні роки його творчість наново відкривають для себе українці.
6 березня, 2013 - 15:09
ПАМ’ЯТНИК НИКИФОРУ ДРОВНЯКУ У ЛЬВОВІ / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ
«ЕЛЕГАНТКА»
«ПОРТРЕТ ЖІНКИ»
«НИКИФОР У КРАКОВІ»
«НИКИФОР НА ФОНІ ЗАЛІЗНИЧНОГО ВОКЗАЛУ»

Його називали по-різному: маляр Никифор, Іван Никифор- жебрак, Никифор Дровняк, Никифор Криницький. Сам себе називав: Никифор Матейко. А свої акварелі та малюнки, яких відомо понад тридцять тисяч, майже завжди підписував «художник НИКИФОР».

За життя художника так і не було встановлено ні його справжнього імені та прізвища, ні точної дати народження. Никифор його не знав, та й не потрібно це було йому — диваку з курортного містечка Криниці, залюбленому в малярство.

Все з’ясувалося лише 1971 року, коли львівський художник Роман Турин, першовідкривач і багаторічний дослідник творчості Никифора, за допомогою односельчан самоука виявив офіційну метрику, видану греко-католицькою церквою села Криниці на ім’я Епіфанія Дровняка, незаконнонародженого 21 травня 1895 року. Мати — глухоніма Євдокія Дровняк з лемківського села Поворозник працювала прислугою в санаторії-пансіонаті «Три рожі» в Криниці. Від неї у спадок отримав каліцтво, а від невідомого батька — талант художника...

А вперше мистецьке вміння лемківського художника-самоука Роман Турин помітив 1932 року, перебуваючи на відпочинку у Криниці, де його батько обіймав посаду адміністратора пансіонатів «Солотвинянка» та «Владислава». Опікуючись мистцем-оригіналом, художник зберіг з того часу для нащадків чотири портрети Никифора, написані олівцем та чорнилом «на краткованому папері блокнота»...

Як вважають деякі дослідники творчості Никифора, в юнацькому віці Епіфаній Дровняк навчався у гімназії художнього спрямування у Бардиєві на Словаччині. «Це була спеціальна школа для дітей-лемків, у яких не було батьків, де дітям-сиротам давали художні знання, а потім відповідний диплом, щоб вони мали у житті хоча б якийсь фах». Підтвердженням цьому могло б стати декілька малюнків, де Никифор зобразив себе в гімназійній формі. А фантастичні пейзажі нагадують околиці Бардиєва.

У наступні роки вроджені фізичні вади врятували хлопця від фронту Першої світової...

Цікавою також є версія щодо перебування Никифора у середині 1920-х у Кракові, куди його на декілька років «викрали» викладачі краківської промислової школи — архітектор Тадеуш Стриєнський та художник Ян Варшаловський. Бо ж «хтось» мусив навчити Єпіфанія рисунку, композиції, перспективі; познайомити його зі зразками готичної архітектури, яку так любив фантазійно малювати; показати, як має одягатись і поводити себе представник артистичної богеми. Чи можуть стати ключем до цього питання дві акварелі — «Трійця Никифорова» та «Соборчик», де криницький самоук зобразив себе в товаристві двох інших художників, — покаже час.

...Зібравши значну колекцію акварелей Никифора, Роман Турин того ж року виставив їх в галереї Марселя в Парижі поряд із творами французьких, італійських та українських художників. Другою виставкою, де експонувалося 105 творів криницького майстра, стала «Виставка мистців-самоуків», організована АНУМ 1938 року у Львові. Відгуки від цих виставок можна процитувати словами Романа Турина: «Світ Никифора є світом особливим, але настільки реальним і автентичним зовнішньо та повним невичерпної фантазії в глибокому нутрі його творчості, що розмова-контакт із глядачем є такою емоційною і легкою, як контакт з натурою». Можливо, що саме у цей час художник, на запрошення Р.Турина чи інших членів АНУМу, побував у Львові, адже існує декілька робіт, на яких змальовано архітектуру міста. Однак, «однозначно ствердити, чи вони справді створені з натури, чи з поштівок, не можна».

Після Другої світової війни творчістю криницького примітивіста зацікавились польські дослідники — поет Костянтин-Ідельфонс Галчинський та історик мистецтва Анджей Банах. Перша персональна виставка Никифора відбулася в січні-лютому 1949 року у Варшаві. Наступні експозиції вдалося влаштувати в галереї Діни Вієрни (найпопулярніша галерея примітивістів) у Парижі та Міському музеї в Амстердамі 1959 року. А далі — Брюссель, Відень, Франкфурт-на-Майні, Баден-Баден, Хайфа, Чікаго, Нью-Йорк — всього 100 виставок до 1968 року. Про успіхи експонування виставок «польського художника-самоука» у європейській пресі писали багато.

Серед перших творів Никифора — своєрідно трактовані ікони популярних у народі святих. Для злидаря з карпатської глушини вочевидь церковне мистецтво було єдиним доступним джерелом для наслідування багатогранної мистецької спадщини людства. У художникові вчувається велика внутрішня потреба творення власного «наївного» світу, свого світосприйняття та своєї релігійності, відмінної від християнського канону.

Портрети художника продовжують за стилем лемківську ікону, але трактовані зовсім інакше. У людей, зображених на цих портретах, завжди великі очі, вони задумливі й сумні, водночас сповнені внутрішнього спокою та врівноваженості. Це не просто абстрактні люди-символи, це особистості з різними рисами, різними кольоровими характеристиками обличчя, різними вдачами.

Дитя світу людей, Никифор більше любив малювати архітектуру і портрети, ніж дерева, траву чи звірів. На його багаточисленних акварельних пейзажах ми бачимо містечкові вулиці, вілли, церкви, вокзали, лише зрідка далекі обриси полів і лісів навколо Криниці. Але вони найчастіше згеометризовані, умовні, тоді як будинки живі, наділені своїм характером. Вражає у Никифора небо — воно ніде не буває однаковим, скрізь тонко вплітається в загальний колорит акварелі — жовтаве, помаранчеве, зелено-коричневе, фіолетово-срібне, рожево-смарагдове.

Митець-самоук малював багато акварелей із зображенням фантастичної архітектури — він вигадував цілі міста, вулиці та площі, собори і житлові будинки такими, якими малювала їх його уява. Так акварель «Фантастична гора» нагадує багатоповерхову будівлю-піраміду з тунелями, залізничною колією та електричними стовпами, що ніби крокують у інший, відомий лише самому художнику, світ.

Розглядаючи аркуші творів художника, ловиш себе на думці, що деякі з них не є «примітивним» маренням душі самоука, а співзвучні напрямкам мистецького авангарду початку ХХ століття — французькому фовізму та німецькому експресіонізму. А якщо уважно роздивитись роботу «Художник Никифор на мості», то можна зауважити її сюрреалістичне спрямування — за обрисами мосту проступає жіноча постать, що нагадує матір художника!

Важливим елементом композиції акварелей Никифора є мереживо-напис кириличним або латинським шрифтом, який однак не завжди вдається точно прочитати. Розташований біжучою рамкою у нижній частині композиції, або довільно розкиданий по всьому полю тла, текст стає декоративним доповненням творчого задуму.

Усім творам лемківського митця-самоука Епіфанія Дровняка, який на стику української та польської культур під іменем Никифора увійшов в історію українського мистецтва ХХ століття — іконам, пейзажам, портретам, жанровим сценам — властива декоративна виразність малюнка і кольору, наївність трактування образів, виразна фантазійність та синтетичність образного мислення, які художник проніс через усе своє нелегке й водночас емоційне, мов спалах свічки, життя, що завершилось 1968 року.

2005 року на алеї (на парапеті якої любив так часто сидіти митець) до центрального бювету криницького курорту встановлено бронзову постать Никифора (роботи польського скульптора А.Дзвігаша) — художник і його вірний супутник — бродячий пес, на хвилю присіли перепочити, уважно споглядаючи на публіку, що проходить поруч.

Ярослав КРАВЧЕНКО, кандидат мистецтвознавства. Фоторепродукції надано автором
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ