Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

У Криму відкриють музей української їжі

Родина Потапових уже створила на півострові українське село в мініатюрі
20 липня, 2012 - 00:00
СТАРОДАВНЯ ПІЧ — ОДИН ІЗ ЕКСПОНАТІВ МУЗЕЮ «РІДНЕ СЕЛО» / ФОТО АВТОРА

У селі Красний Мак Бахчисарайського району розташоване українське село в мініатюрі. Це музей просто неба. Його заснувала родинна пара — Олег і Тетяна Потапови. Для них глибоке вивчення українських традицій почалося 2004 року зі знайомства з великим українознавцем Василем Скуратівським.

— Після вивчення його книг ми зрозуміли, що народна духовність, культура стають для нас не просто предметом історії, а ідеєю продовження свого національного «я». Ці книги були зерном, яке впало в благодатний рунт, — розповідають господарі.

Музей відкрили два роки тому і назвали його «Рідне село». Його обнесено «парканом», який символізує магічне коло, захист. На вході стоїть «церква без вівтаря» — капличка, де кожен може помолитися. З іншого боку — криниця у вигляді журавля. Її будували за старовинною методикою: увечері застилали землю лопухом, і якщо вранці на лопухові була вода, то в цьому місці можна було копати. Криниця в українців завжди вважалася святинею: як розповідають Потапови, біля неї не можна було голосно розмовляти, щось майструвати. Дівчатам не дозволялося набирати воду з розпущеним волоссям. Від нечистої сили довкола криниці посипали маком. А щоб у спеку викликати дощик, розбивали горщик і кидали в криницю.

Хати для «Рідного села» родина Потапових шукала по всій Україні, доки не знайшла справжні старовинні будинки, яким уже виповнилося сто років. На вулиці перед хатами стоять старовинні вулики. Вони використовувалися в XVII—XIX сторіччях, доки 1847 року на зміну їм не прийшли рамкові, які можна побачити уздовж доріг Криму. Багато родин прагнули мати хоча б пару вуликів, щоб завжди були мед і прополіс.

У хатах панує незвичайна атмосфера, особливо цікава тим, хто жодного разу не був у справжніх українських селах. У великій кімнаті — стіл, лавки, розписана кам’яна піч, прядка, покуття і безліч знакових речей-оберегів. У кожного предмета — своя унікальна історія. У сінях стоїть жлукто — пень, видовбаний для прання білизни. Процес прання був тривалим, ретельним: спочатку білизну заливали гарячою водою, клали гарячий камінь для підтримки температури, додавали подрібнений попіл. Білизна відмокала. Потім жінки йшли на помости на озера, полоскали білизну і вивішували її на сонці. Так білизна ставала білою, як крейда.

Незабаром родина Потапових збирається відкрити в своєму «Рідному селі» музей української їжі.

— Темними зимовими вечорами, коли жінки зазвичай гаптують, я писала унікальну книгу, яка об’єднала близько 400 старовинних рецептів української кухні, — ділиться своїми досягненнями Тетяна Потапова. — Під час написання книги народилася ідея створити музей української їжі.

Згідно з ідеєю, в музеї справжній кухар-українець у національному одязі проводитиме екскурсію в кулінарне минуле. Люди дегустуватимуть бабу-шарпанину, гамбівці, вергуни, варенуху, цепелину, шпундру, лангош, лешні, а потім візьмуть із собою рецепти.

— Ще одне наше завдання — зробити майстер-клас для дітей, — продовжує Тетяна. — Діти дуже талановито переймають будь-які навички. Ми хочемо набрати групу, яка вивчить основи української кулінарії. Потім діти накриють стіл зі старовинних страв для своїх батьків.

Відкрити музей у музеї ініціатори планують за пару місяців. А екскурсію «Рідним селом» Олег Потапов зазвичай закінчує словами: «Душі потрібно зігрівати музеями. Вони — справжні обереги народу!»

«НЯНЬКА» — запіканка з каші, запеченої в рубці чи оболонці сальника. Підсмажити гречану крупу, зварити розсипчасту кашу. До каші додати підсмажену цибулю, мелений перець, смалець і пропущену через м’ясорубку яловичу або свинячу печінку. Все добре перемішати. Дно казана чи макітри вислати сальником, викласти підготовану кашу, знову накрити сальником. Випікати в печі 40 хвилин. «Няньку» подати розрізану на шматки. Полити смальцем і посипати зеленню.

«БАБА-ШАРПАНИНА» — варена риба, залита тістом і запечена в печі. Рибу (бажано судак) очистити, промити, видалити кістки, нарізати шматочками. Варити до готовності з додаванням петрушки, моркви, лаврового листка, запашного перцю, солі та цибулі. В окремому посуді просіяти борошно, додати злегка підсмажену цибулю, рибний бульйон. Замішати густе, як сметана, тісто. Зварений судак розділити на дрібні шматочки, посипати чорним меленим перцем. Рибу викласти на змащені олією порційні пательні, залити тістом і поставити в піч. Випікати до золотистої скориночки.

Тетяна АВДАШКОВА, Літня школа журналістики «Дня»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ